Унікальний опис резиденції Буковинських митрополитів до великої пожежі 1944 року оприлюднив дослідник буковинської старовини Василь Мустеца

До 147-ї річниці заснування Чернівецького університету.

 Напередодні відкриття в будівлі Резиденції Буковинських митрополитів Чернівецького краєзнавчого музею, запланованого на кінець 1940 року, нові господарі цієї ошатної споруди підготували, погодили з компартійними ідеологічними цензорами та затвердили текст оглядової екскурсії приміщеннями Резиденції.

Попри значне ідеологічне навантаження, маємо дуже цікавий детальний опис внутрішнього інтер’єру Резиденції того часу. Особливої цінності документу додає та обставина, що опис будівлі склали ще до великої пожежі 1944 року та наступної не зовсім вдалої реставрації пошкоджених вогнем елементів інтер’єру.

Тоді «згоріла основна частина резиденції, де розташовувалась Мармурова зала та домашня церква митрополита, – цитує архівістка Марія Никирса опис 1945 року. –  Неодноразово клопоталися про необхідність терміново зробити дах над частиною, що згоріла, оскільки через дощі будуть руйнуватися стелі нижніх поверхів. Підпорядкована Наркомпросу. Експлуатується як музей».

Слідом за уявним ексурсоводом цікаво подумки блукати ошатними залами нинішнього університету та згадувати, що там, де і як розміщене. Зокрема, було би цікаво довідатися, куди зникли численні картини, меблі та устаткування митпоролита. Де тепер уся та колишня розкіш численних їдалень, салонів та трапезних. 

Пропонуємо увазі читача практично повний текст затвердженої представниками радянської влади екскурсії. Щоб кожен охочий зміг поринути в той час і ще раз пройтися прекрасними залами.

Екскурсія складена українською мовою, текст наводиться майже без змін. Вилучені лише переобтяження марксистського погляду на церкву зокрема й релігію загалом. Окремих зауважень та роз’яснення потребують низка переказів історичних подій, зазначених у екскурсії, тому у цій частині ставитимемося до тексту як до пам’ятки радянської доби і буремних 40-х років минулого століття.

Приємної подорожі!

Василь Мустеца, для Букньюз.

 ВСТУП

 Ми з Вами знаходимось на території бувшої резиденції мітрополіта Буковини, яка заснована в XIX ст. Резиденція займає чималу територію, разом з двором та парком площа резиденції має 12 га.

Ініціатором побудови цього церковного палацу був Черновецький епіскоп Євген Гакман /1835-1873/, приятель австрійського імператора Франца Иосифа /1848-1916/.

Буковина тоді входила до складу австрійської імперії. Франц Йосиф дозволяє будувати мітрополічу резиденцію всієї Буковини в Черновцях. Це він робить тому, що не тільки католицька, а й православна церква завжди була напоготові в справі допомоги імператорові тримати в покорі експлуатовані маси Буковини. Населення Буковини було переважно христіанської віри.

В 1864 році розпочали й майже 20 років з перервами будували цей церковний палац.

В 1882 р. будівництво резиденції було закінчено. І на площі, де колись стояв маленький будинок епіскопа з церквою, виростає церковний палац мітрополіта Буковини, який розміром і грандіозністю своєї будови панував в той час над цілим містом Черновець.

Резиденція була побудована коштом релігійного фонду, що був створений ще у ХVІІІ ст. з багатств монастирів та церквей. Ці багатства були придбані як подарунки поміщиків, купців, князів і інших експлуататорів. Експлуататори в свою чергу накопичили ці багатства коштом експлуатації трудящих мас. Другим джерелом багатств церквей та манастирів було те, що приносили обмануті трудящі - віруюча частина населення.

Проект побудови та керівництво роботою було доручено чеху з Відня - архітектору Йосифу Главка /1831-1908/, що побудував бувшу мітрополічу резиденцію в мавритано-візантійському стилі, як будову церковно-релігійного типу.

У трьох великих корпусах мітрополічої резиденції розміщались: в центральному помешкання самого мітрополіта, канцелярії, прийомні та величезні залі засідань; в будинку зліва - теологічний факультет, богословська бібліотека, інтернат для слухачів богословської школи, і сама церква. В будинку праворуч - приміщення для попів, церковна співоча школа і інтернат.

Будівництво цього церковного палацу коштувало 160 млн. карб., або 1.280.000.000 румунських лей. Приблизні дані нам говорять, якщо замісць мітрополічої резиденції ці гроші витратили-б на народні блага, то можна було-б збудувати 20 сільських лікарень, 10 повітових лікарень, 60 початкових сільських шкіл, 40 середніх з інтернатами, 10 сільських кінотеатрів.

Але експлуататори разом з церквою використовуючи багатства створені народом не дбали про покращення становища трудящих.

Ці багатства в даному разі величезні суми грошей і були втрачені на будівництво мітрополічої резиденції.

Це зроблено з метою підвищення авторітету "владики", зміцнення релігійного апарату церкви, що виправдовувала експлуатацію трудящих панівними класами і допомагала тримати гноблені маси в покорі.

До того ж треба сказати, що мітрополія Буковини займалась на протязі десятиріч не лише справами христіанського віроучіння, а маючи великі земельні володіння одноразово експлуатувала селянські маси на цих землях.

В XIX-му сторіччі мітрополія володіла маже двома третинами всієї буковинської землі, маючи найкращі землі, ліси, численні маєтки, ставки з рибою тощо.

А в XX-му сторіччі появляються заводи, фабрики, млини, курорти, копальні і таке інше. Загальний капітал мітрополічого фонду становив 4.464.511.495 лей.

Привчаючи трудящі маси бути терплячими, смиренними, покірними – церква обіцяла за всі ці муки на землі царство небесне /на небі/ після смерті. А щоб переконати трудящі маси в необхідності великих мук на землі, яких ніби вимагає бог, розповідали про скромне життя служителів церковного культу -монахів, попів тощо. Про них говорили, що здебільше живуть вони в невеликих келіях, скромно харчуються і весь час провадять в молитвах. Але всім відомо, як живуть служителі різних культів. Живуть вони непогано. І в даному разі «скромна келія» мітрополіта має безліч кімнат, а його особисті покої нічим не відрізняються від квартири поміщика, або капіталіста-експлуататора. На "скромні" потреби мітрополіту відпускали 270.000 крб. на рік, що становило 730 крб. на день. А тепер бувша мітрополіча резиденція, де знаходився буковинський церковний центр, перетворюються в очаг культури, де зараз організується історико-етнографічний музей.

На цьому кінчаємо вступну і переходимо до продовження нашої екскурсії.

 ІІ.

 ЦЕНТРАЛЬНИЙ БУДИНОК БУВШОЇ МІТРОПОЛІЧОЇ РЕЗИДЕНЦІЇ.

/особисті покої мітрополіта та великі зали засідань/.

 Зараз направляємось по художньо оформлених сходах на другий поверх до прийомних.

ПРИЙОМНІ ч.1, ч. 2. 

Самий вигляд прийомних говорить про диференціацію верств населення.

Прийомна ч.1 була призначена для низів. В прийомну ч.2 низи не попадали, а лише привілейована частина населення.

Процес прийому був складний, швейцар біля входу центрального корпусу повідомляв /дзвонив/ портарю, який в свою чергу повідомлював особистого секретаря мітрополіта, останній давав відповідне розпорядження.

ІІІ.

ОСОБИСТИЙ СЕКРЕТАР МІТРОПОЛІТА. 

Від прийомної йдемо до особистого секретаря мітрополіта, він керував процесом прийому відвідувачів, бо тільки через його кабінет можна було попасти до мітрополіта Буковини. Одержавши дозвіл відвідувач в супроводі  секретаря проходив до мітрополіта.

ІV.

КАБІНЕТ МІТРОПОЛІТА БУКОВИНИ. 

Переходимо до кабінету мітрополіта, куди не кожний міг добратись. Кабінет розкішно устаткований: на підлозі турецький килим великого розміру, навкруги красива різбляної роботи дубова та м’яка дуже цінна, оббита зеленим оксамитом мебля. В кабінеті портрети воєводів  та королівської знаті. Зліва Олександр Чель-Бун /добрий/. Добрий він був не по відношенню до народу, це був молдавський феодал воєвода ХУ-го сторіччя якого за побудову великої кількості монастирів та церквей та подарунки які він давав церквам, панівна верхівка прозвала «добрий» /худ.Максимович/. Зправа також молдавський феодал воєвода ХУІ-го сторіччя Стефан Чель-Маре /Великий/, його прозвали великим за вдалі походи проти турків, венгрів і татар /художник Максимович/. Ще одна картина сімволічного характеру, що зображує Стефана Чель-Маре як переможця над турками. А тут на стіні портрет королеви Марії, нижче портрет Мігая /сина Кароля ІІ/.

В цьому кабінеті за письмовим столом на високому мякому кріслі сидів сам мітрополіт. Над ним на стіні портрет бувшого короля Румунії Фердинанда І-го. Наявність портретів королів і воєводів в кабінеті мітрополіта свідчить про тісний зв'язок та взаємодопомогу церковної та світської влади в справі експлуатації, гноблення та визиску трудящих мас.

У.

ЗАЛА ЗАСІДАНЬ МІТРОПОЛІЧОЇ ЦЕРКОВНОЇ РАДИ. 

До зали мітрополічої церковної ради можна зайти з одного боку від секретаріату, а з другого від прийомної. Зала та мебля устатковані в червоний колір. В центрі перед нами портрети Кароля ІІ-го і батьків його Фердинанда та Марії.

В залі засідань церковної ради знаходиться ціла серія акварельних картин виконаних художніком Резорі. Це є церкви і монастирі Буковини. Церковна мітрополіча рада була зацікавлена в поширені релігійного впливу на населення і тому церковному будівництву приділяла немало уваги. За документами, які є в нашому розпорядженні з 1919 по 1931 рік на ремонт та будівництво церквей було витрачено 113.438.354 лей, або 14.179.794 крб.

Отже, мітрополія менш за все дбала за науку і справжню культуру. Вона намагалась в першу чергу підкорити своєму ідеологічному впливу широкі трудящі маси.

Про призначення зали говорить сама її назва. Тут засідала церковно -мітрополіча рада, яка складалась з 18 осіб. Президентом Ради був сам мітрополіт.

В функції ради входило: підготовка служителів духовного культу, яких готував богословський факультет, керування церковними співочими школами. Мітрополіча рада розповсюджувала свої права також і на церковно-приходські школи.

Адміністративно-церковні питання: утримання монастирів та церквей, встановлення бюджету мітрополії, керування торговими операціями та взагалі всім своїм багатством.

Чим-же володіла мітрополія видно з цієї таблиці: [далі наводиться довгий перелік майна митрополії Буковини – земля, споруди, церкви тощо].

VI.

МАРМУРОВА ЗАЛА. 

Від зали засідань мітрополічої церковної ради ми з Вами переходимо до великої мармурової залі, яка має назву сінодальної. Сінодальна мармурова зала розташована в центральній частині цього корпусу. Вона надзвичайно художньо оформлена. З точки зору архітектури вона відмічена спеціалістами, як особливо пропорційно побудована. Стіни і колони зали з мармуру та особливої породи алебастру, що піддається шліфуванню. Підлога з білого та чорного мармуру, потолок дубовий, різбляний, художньо розмальований і позолочений . Дуже характерний є мармуровий плетений шнур, до проходить вздовж стін усієї зали.

Між арками написано 11 фресок віденським художніком Карлом Свободою.

Переходимо до роз"яснень цих фресок. Всі ці фески, як побачимо написані на релігійні теми. Картини релігійного змісту можна завжди бачити на стінах церквей і монастирів, їх малювали з метою популярізації христіанської релігії серед трудящих мас.

Тому, що христіанська релігія, як і всі інші допомагали панівним класам тримати в покорі експлуатовані маси.

Візьмемо наприклад фреску про "чудо" з хрестом. Фантастичний зміст цієї фрески полягає в тому, що римський імператор Костянтин, будучи язичником терпів поразки від своїх ворогів.

Одного разу перед битвою він, нібито, побачив на небі хрест з написом: "в ім’я цього знаку ти одержиш перемогу". Далі за легендою цей "святий знак" був ним перенесений на прапорі й щити. 3 цього часу Костянтин, нібито, починає перемагати своїх ворогів.

Таких вигаданих "чудес" ми з Вами побачимо де-кілька по ходу екскурсії, звичайно справа не в чудесах, ми коротко проаналізуємо умови за яких виникло христіанство а разом з ним і подібні "чудеса". В 1-му сторіччі… [далі подається розлогий виклад погляду класиків марксизму на походження релігії].

…

Перед нами фреска сюжет якої полягав в тому, що Олександр Чель-БУн /добрий/ молдавський феодал воєвода в 1401 році закликає до свого замку попа, дарує йому села, земельні наділи і інші багатства. Піп одержавшй титул мітрополіта засновує мітрополію в Сучаві.

На цій фресці цей же феодал воєвода Олександр Чель-Бун допомагає в утворенні Радовицької єпіскопії.

А другий представник феодальнії верхівки ХУ-го сторіччя Стефан Чель-Маре /Великий/ на честь своєї перемоги над ворогами засновує манастир «Путна».

Ми з Вами згадували про те, що з виникненням христіанства появляються і різні "чудеса". До них можна також віднести «чудеса» з так званими "мощами". На цій фресці і показано перенесення "святих мощей" так званого «святого» Іоана від Аккермана до Сучави. […]

ПРИЗНАЧЕННЯ МАРМУРОВОЇ ЗАЛИ 

В мармуровій залі двічі на рік провадились конгреси. Сюди збиралась буковинська знать, урядовці, військові чини, вищі духовні особи. А з приєднанням Буковини до Румунії - румунські бояри разом з королем.

Так наприклад відбувались конгреси в 1918 році, і в 1920 році про що свідчать написи на мармурових дошках.

Ліворуч мармурова дошка встановлена в зв"язку з відкриттям румунського Університету в 1920 році. «В рік господа бога 1920 Жовтня 24 в цьому залі в присутності короля Фердинанда і королеви Марії відсвяткували відкриття румунського Університету в Черновцях, віддавши таким чином цю установу великої ваги її основному призначенню. Ректорами були Ніколай Котлярчук і Іоан Ністор, а деканами Максімілян Гакман і Евгеній Батезат".

Фактично Університет в Чернівцях був заснований в 1875році, а в 1918 році румунські бояри, приєднавши Буковину університет закрили. Через два роки в 1920 році після підбору керівників і викладовців з метою румунізації населення університет було відкрито.

Отже, румунські бояри разом з королем, мітрополітом та місцевою панівною верхівкою гадали, що засіданням та написом в мармуровій залі про відкриття румунського університету вони покажуть зразок насадження культури в Буковині.

Щодо розвитку культури серед трудящих румунські бояри менш за все дбали. Замісць шкіл будували церкви та корчми, панував нестерпний національний гніт. Одержати вищу освіту мали змогу в основному лише діти панівних верств населення, в наслідок цього трудящі маси Буковини особливо села на 70-90% неписьменні.

І тільки після визволення трудящих мас Північної Буковини і Бессарабії радянська влада розгортає справжнє культурне будівництво, відкриваються десятки і сотні початкових та середніх шкіл, виці учбові заклади, театри, кіно, лікарні тощо.

В одній тільки Черновецькій області на сьогодні відкрито 625 шкіл в яких навчаються 140.000 дітей з них: 436 українських шкіл, 15 російських, 149 молдавських, 12 єврейських і інші.

Ці дані свідчать про те, що радянська влада, розв'язуючи національне питання дає можливість навчатись на своїй рідній мові.

[…] 

Переходимо до другого напису в якому сказано; "в рік господа 1918 Листопада 28 в цьому залі прокламували загальнім голосуванням генерального конгресу приєднання Буковини до королівства румунського, виконуючи таким чином бажання і мрію наших батьків, було покладено кінець безчинству 1775 року і здійснено політичне об"єднання всіх румун".

Щодо змісту цього тексту потрібно сказати, що генеральний конгрес лише прокламував приєднання Буковини до королівства румунського. Дійсно англо-французський імперіалізм передав Буковину своєму спільникові Румунії, а генеральний конгрес в якому брала участь буковинська панівна верхівка разом з буковинським духівництвом не лише прокламували, а ствердили і освятили загарбання Буковини боярською Румунією.

В 1918 році церква освятила розбійницькі дії румунських бояр. Румунські бояри при підтримці англо-французького імперіалізму, що організував інтервенцію проти молодої країни рад, загарбали невід’ємну частину радянської території – Бесарабію.

Радянський народ ніколи не визнавав грабіжницького захвату Бессарабії і через 22 роки пануванню румунських бояр в Бессарабії настав кінець. 28-го Червня 1940 року непереможна Червона Армія, виконуючи наказ Уряду та волю всього радянського народу визволила бpaтів по класу - трудящих Бессарабії та Буковини, увівши їх у велику сім"ю радянського народу.

VII.

ЧЕРВОНИЙ САЛОН. 

Салон устатковано в червоний колір. Ліворуч два столи покриті червоними шовковими скатертями з гербами - емблеми мітрополічої влади. Салон був призначений для прийому гостей за кордону. Сюди приїжджали королі, міністри, мітрополіти, епіскопи і інші.

В залі знаходиться ціла серія портретів мітрополітів. Звернемо Вашу увагу на деяких з них: Володимир Репта /роки володіння 1902-1924/. Закінчивши освіту за кордонам, він стає викладачам богословія теологічного факультету в Чернівцях. В 1902 році Репта стає мітрополітом Буковини і Далмації. В цей час точилась національна боротьба під релігійною оболонкою. Будучи мітрополітом Буковини, він як керівник буковинської церкви продовжував традиції своїх попередників. Репта в свій час підтримував австрійських імператорів, а з загарбанням Буковини Румунією підтримує румунських королів.

Репта був вірним слугою румунського короля та бояр. Він був не задоволений вступом російської Армії в 1914 році в Буковину, а в 1918 році освятив розбійницьке загарбання Румунією невід’ємної частини радянської території-Бесарабії.

Вісаріон Пуя /1935-1940/. Це останній мітрополіт Буковини. За часи його діяльності, як мітрополіта, будується багато церквей в Чернівцях та провінціях на які витрачаються величезні суми грошей.

Для поповнення мітрополічої казни Вісаріоном провадились хижацькі знищення лісів на продаж. Кінець "діяльності" останнього мітрополіта Буковини настав з приходом частин непереможної Червоної Армії.

VIII.

ГОЛУБИЙ САЛОН.- 

Цей салон був призначений для місцевих буковинських гостей. Салон устаткований в голубий колір. Мебля оббита красивим голубим оксамитом,

В цьому залі ми зупинимо Вашу увагу на двох служителях духовного культу. Херескул - це перший епіскоп Буковини. В 1777 році він визнає владичність Австрії і присягае вірності австрійській дінастії дому Габсбургів.

Євген Гакман /1835-1837/. В 1935 році він обирається епіскопом. Просить у Франца Йосипа дозволу на побудову резиденції у Чернівцях в 1873 р. призначається мітрополітом, але цього-ж року помирає.

IX.

БІБЛІОТЕКА.- 

Бібліотека мітрополіта має літературу лише релігійного змісту на німецькій, румунській і латинській мовах. На стінах картини, релігійно-мифічного змісту. На цій картині показано, що, ніби-то, Ісус Христос тримає в руці земну кулю, як сімвол опанування христіанства у всьому світі.

Що стосується картин мифічного змісту, які зображують Ісуса Христа потрібно сказати: що христіанська легенда про Ісуса… [далі іде розлога розповідь про неісторичність особи Ісуса].

 Переходимо до особистих покоїв митрополита.

ДОМАШНІЙ КАБІНЕТ МІТРОПОЛІТА. 

В цьому кабінеті він приймав людей в особистих справах. В кабінеті картини і портрети: портрет бувшого румунського короля – КАРОЛЯ ІІ, тут його брат Микола, а на цій стороні картина фантастичного змісту «Воскресіння». Копія з картини роботи Репіна. 

Х.

ОСОБИСТА СТОЛОВА МИТРОПОЛИТА 

Столова обставлена меблею цінної роботи. Стіни і потолок красиво оформлені. На дверях і вікнах плюшеві портьєри. На підлозі великий килим. Зала освітлюється люстрою та дуже оригінальною красивою лампою під кольором шовковим абажуром. Над диванам картина "Тайна вечеря" друкована копія з картини знаменітого італійського художніка Леонардо-де-Вінчі.

Зміст картини за релігійним твердженням полягає в слідуючому: [далі слідує розлогий опис картини, таємнгої вечері, цитати Сталіна] 

 Щодо самої їдальні, то не дивлячись на те, що мітрополіт жив сам і не мав потреби в такій великій залі і в такому обладнанні в їдальні розсувний стіл, розрахований на 30 осіб та два великих буфети. Це тому, що «владика» ніколи сам не сідав обідати.

Відомості, які є в нашому розпорядженні говорять про  те, що  він обідав завше в компанії від 3-х до 20-ти осіб. Тут були присутні представники вищого та середнього духівництва, королівського двору, буржуазії та поміщиків.

В такій тісній кампанії, при дружній бесіді, за бокалами різного сорту вин та розкішними обідами, весело провадили свій час "святі отці" та його друзі.

XI.

ДОМАШНІЙ САЛОН МИТРОПОЛІТА. 

Був призначений для прийому особистих його приятелів.

Салон цей був в свій час розкішно обставлений, але всі цінні речі зникли з від’їздом мітрополіта Вісаріона.

Взагалі духовна знать, як і королівська знать надзвичайно багато уваги приціляла прикрасам, особливо дбали за своє вбрання, надаючи йому величність, розкішність, пишність і таке інше.

Про це свідчить цілий ряд документів. Наведемо приклади двох, що містяться тут на стіні:

1/ рахунок від 24/VI-40 року

2/ приклад з інвентаря мітрополіта.

Ці документи переконують Вас в тому, як марно витрачались величезні кошти духовною знаттю для задоволення таких "скромних" потреб. Якщо проаналізувати цей рахунок можна зробити висновок, що лише за ремонт так званої «святої» ікони і корони було витрачено 100 золотих крон, що дорівнювало прожиточному мінімуму родини робітника приблизно на півроку. Сам так званий еглапіон /медальон/ мітрополіта налічував собі 60 діамантів, 4 шліфованих сапфіра, на кресті 212 діамантів, 7 аметистів, І шліфований сапфір та золотий ланцюжок вагою в 110 грам.

Таким чином вартість наведених речей дорівнювала тисячам карб., а таких речей було чимало. 

ХІІ

КУРИЛЬНЯ.

Ця кімната була призначена для курців. 

ХІІІ. СПАЛЬНЯ МІІРОПОЛІТА.  ХІУ. ВАННА МИТРОПОЛІТА 

ХУ.

ДОМАШНЯ ЦЕРКВА. 

На стінах різні фрески релігійного змісту взяті з біблії та євангелії. Це домашня церква мітрополіта в якій ранком і ввечері відбувалась служба. Тут посвячувала попів у вищий сан.

Іконостас поділяє приміщення церкви, всередині його, так звані, царські ворота, які ведуть в алтар. Між іншим вхід сюди для жінок був заборонений. Всі релігії в тому числі і християнська освячують і закріплюють нерівноправне становище жінки в сім’ї і в суспільстві.

Христіанська релігія повчає "жінки повинуйтесь своїм чоловікам, як господу тому, що чоловік є господар жінки".

Так було і є в капіталістичних країнах. В країні рад всі трудящі незалежно від статі, расової ознаки і національності користуються рівними правами.

ХVI.

ЗАГАЛЬНА CTOЛОBA - ТРАПЕЗНА. 

Трапезна резиденції є сама велика зала після мармурової. Вона має квадратну форму. Потолок побудований у візантійському стилі у формі куполів, які розмальовані різним орнаментом. Цей орнамент дуже ефектно вділяється на золотому фоні. Зала оздоблена зеркалами, рами яких художньо розмальовані. Комплекс оформлення зали завершується освітленням багатьох люстр. Одна з стін трапезної розмальована фресками релігійного змісту. Картина в центрі нам уже відома ми її зустрічали в особистій столовій мітрополіта. Праворуч фреска, що змальовує чудо з вином. Завдяки тому, що Ісус Христос присутній на весіллі фляшки з вином залишаються повні, хоча його й п’ють безперервно. Друга картина показує, нібито, Ісус Христос нагодував 5000 чоловік двома хлібами. Оповіданням про чудеса Ісусові приділено дуже багато місця в євангелії, які змальовували його великим чудотворцем. Всі ці оповідання являються продуктом релігійного витвору.

ПРИЗНАЧЕННЯ CTОЛОВОЇ. В цій трапезній влаштовувались банкети для королівської знаті, військових та цивільних представників, урядовців та вищого духівництва. Як наочний приклад такого пишного банкету Ви бачите тут фотографію. Обід цей був даний мітрополітом Вісаріоном в зв’язку з приїздом до Черновець шведського принца Густава Адольфа 5/XI -1937 року. /Меню на цьому обіді/. Другий приклад обід-бенкет був влаштований 29-го Серпня 1938 рову в зв’язку з призначенням університетського професора Алексіана королівським резидентом на Сучавську область /меню/.

Такі обіди влаштовувались дуже часто на яких приймали участь до 300 осіб. Вартість одного такого обіду дорівнювала приблизно 270.000 лей, або 900 лей на одну особу в той час, як прожиточний мінімум середнього робітника дорівнював 25 лей на день. Отже на 900 лей могли прожити день 36 робітників. Такі величезні суми грошей затрачувались на такі обіди. Фотографії та інші матеріали наочно показують як і нащо витрачались багатство, створені коштом експлуатації трудящих, що працювали на підприємствах та маєтках церковного центру мітрополії Буковини. Цією трапезною ми закінчуємо з Вами екскурсію по бувшій резиденції мітрополіта Буковини.

КОРОТКІ ВИСНОВКИ.

Отже, товариші, оглянувши бувшу резиденцію мітрополіта Буковини ми в коротких рисах ознайомились з архітектурою та оформленням цієї будови.

Буковинська мітрополія володіла величезними просторами земель, лісів та озер. Мала заводи, фабрики, залізниці, копальні та інші багатства на яких експлуатувались робітники та селяни. Резиденція мітрополіта являлась церковним і політичним центром Буковини, а мітрополіт нібито "скромний" і "божий отець" жив у розкішному палаці і приймав активну участь в політичному житті румунського королівства. Про те, що мітрополіт, будучи духовною особою займався і політичними питаннями свідчать його прийоми в своєму палаці короля, генералів, принців /шведський принц Густав Адольф, 1937 рік/ та чужоземних дипломатів. Депутат англійського парламенту жив місяць в Чернівцях в 1938 році, а йоге син вчився на теологічному факультеті в Чернівцях і був утриманцем мітропорлії. Часто в резиденції відбувались конгреси і наради на яких розв’язували разом з суто церковними питаннями і політичні.

Наприклад схвалення церковним конгресом в 1918 році загарбання румунськими боярами Буковини та Бесарабії. Мітрополіт через своїх агентів-попів сіяв національну ворожнечу серед трудящих, допомагав румунським боярам придушити революційний рух в Буковині та в Бесарабії, проводив через своїх агентів-попів антирадянську пропаганду, вів таємне листування з військовими чинами. Наприклад 4/IV-38 року комендант армії IV-го корпусу надіслав Вісаріону таємне повідомлення в якому пише, що в Бесарабії продовжують розмовляти російською мовою, чим і порушують укази королівства про румунізацію народів, в цьому-ж документі комендант ще раз нагадує про вилучення навіть релігійних творів на російській та слов’янських мовах та закликав мітпороліта до спільної боротьби за румунізацію. 8/IV-38 р. мітрополіт Вісаріон написав відповідь за ч.1 таємно. Щодо вилучення літератури і російських знаків він писав: «ми такої думки, щоб все це зберігати в особливих центрах /епіскопальних резиденціях/ відібрати частину і залишити в бібліотеках Яси і Клужа, а основну частину треба зберігати для того, щоб потім переслати церквам в Росію в день коли їх будуть дуже шукати, цінити і це відбудеться надзвичайно швидко».

Отже, з цього документу видно, що мітрополіт не тільки знав про підготовку інтервенції проти СРСР капіталістичними державами, а й сам готувався до неї. Далі Вісаріон пише, що російською мовою розмовляють не тільки росіяни, а й румуни, а особливо євреї. Проти останніх мітрополіт пропонував вжити репресивних заходів. Таким чином розпалюючи національну ворожнечу серед трудящих, мітрополіт в той же час тримав тісний зв’язок з представниками експлуататорів єврейської верхівки главою релігійного культу в Буковині обер равіном. Про їх дружбу, як представників панівного класу, свідчить напис на релігійній книзі яку обер равін подарував мітрополіту Вісаріону – «найвищому його преосвященству архиєрею і мітрополіту Вісаріону присвячую з глибокою повагою і дружбою, від доктора Марка /шеф-равін/.

[і далі про пригнічення трудових мас на Буковині, про щасливий час визволення 28 червня 1940 року від гніту румунських бояр, про робітників, які   разом з багатонаціональним народом радянського Союзу будують щасливе, вільне і радісне життя та про майбутню участь буковинців у виборах 12 січня 1941 року «за Сталінською Конституцією, єдиною в світі до кінця демократичною Конституцією», своїх представників в «радянський соціалістичний парламент»].

 Погоджено з Облвно.

16/XII-40 року.

  КОМЕНТАР BUKNEWS (використано уривки з документального роману Юрія Чорнея «Вернон Кресс. Життя під прикриттям»):

У той самий час, коли нові радянські господарі краю готували текст цієї екскурсії резиденцією буковинських митрополитів, на роботу до новоствореного краєзнавчого музею влаштувався молодий чернівчанин Петер Демант. Через багато десятиліть він докладно розповів про те, як йому велося в радянських Чернівцях 1940-1941 років. Свої спогади про роботу в музеї колишній чернівчанин назвав «Лаборант». Нарис дозволяє повернутися на 80 років назад у чернівецьке минуле і зазирнути  за лаштунки подій, в яких готувалася ця екскурсія. І текст якої, дякуючи наполегливій праці дослідника  Василя Мустеци, повертається сьогодні до читачів.

 Розміщення краєзнавчого музею у палатах колишньої митрополичої резиденції стало ефектним рішенням нової влади. Архітектурний комплекс резиденції на вулиці митрополита Володимира (нинішній Михайла Коцюбинського) і прилеглий до нього парк нова влада бачила як музейне містечко. Працівники радянської пропагандистської машини чудово розуміли, яку користь можна отримати від потрібного їм трактування історичного матеріалу.

15 вересня 1940 року головний рупор влади, газета «Радянська Буковина» обіцяла: «ближчим часом музей буде відкритий для огляду». «Працівники його тт. Дука, Боцан та ін. вже багато працюють по створенню цього музею». Під майбутню експозицію, яка налічує майже 50 тисяч експонатів,  виділено аж 200 залів.

Нову ідеологічну установу розмістили в центральному корпусі колишньої церковної резиденції. Під експозицію відвели колишні приймальні, зали засідань та особисті покої митрополита. Газета «Радянська Буковина», публікуючи 31 грудня 1940 року фотографію Т.Тріхтера «Вхід до колишньої резиденції митрополита», повідомляла: «незабаром тут відкриється історико-етнографічний музей». (Це була вже друга чи навіть третя орієнтовна дата відкриття музею, яке весь час відкладали на пізніший час).

На початках, швидше за все,  музейники готували для відвідувачів лише спеціальні тематичні виставки, і тільки згодом музей мав запрацювати як ідеологічний заклад зі стаціонарною експозицією. У церкві й хоромах владики планувалося відкрити антирелігійну виставку.

Члени спеціальної комісії, до складу якої, окрім керівника Чернівецького державного краєзнавчого музею С.Дуки, увійшли представники Чернівецьких обкому та міськкому КП(б)У, обласного відділу народної освіти і навіть парторганізації Ленінського районного суду міста оглянули експозицію і прослухали пробну екскурсію. Сталося це, як випливає з резолюції секретаря Чернівецького обкому КП(б)У Грушецького, не пізніше грудня 1940 року. Висновок комісії сповіщав, що музей готовий до відкриття з 1 січня 1941 року.

Пускали на територію колишньої резиденції за перепусткою або з дозволу директора – режимний об’єкт. Обід лише півгодини: від першої до половини другої.

До нового комуністичного свята у колишніх митрополичих хоромах підготували антирелігійну виставку, на яку потягнулася міська публіка. «У Жовтневі дні музей широко розкриє свої двері для огляду», – повідомила «Радянська Буковина» 2 листопада 1940 року. Згідно з інформацією видання, для відвідувачів підготували путівники по музею, тексти документів переклали з румунської українською.

Нарікання прибиральниці, яка скаржилася, що над владикою Віссаріоном (Пую) глузують, до уваги не взяли: нічний горщик митрополита виставили під його ліжком для загального огляду.

Успішне відкриття антирелігійної виставки працівники ідеологічної установи відзначили банкетом. Перший тост директор виголосив «за рідного батька, великого…». Відтак всі танцювали. «Дука танцював із молодою привабливою прибиральницею, – згадував лаборант. – Для мене це було дивовижею. На той час я ще не позбувся своїх класових упереджень».

Про долю значної частини старожитностей, які перелічено у тексті екскурсії, може свідчити анонімний лист на ім’я першого секретаря  Чернівецького обкому КП(б)У Івана Грушецького стосовно деяких вчинків директора музею. «Директор музею при колишній резиденції митрополита, – сигналізував невідомий автор партійному керівнику  області у січні 1941 року, – звіз увесь посуд, що знаходився там, до себе додому, причому серед посуду, який там знаходився, були також старовинні і історичні екземпляри, що мали високу музейну цінність».

Чи знайшла ця інформація підтвердження і чи було покарано винних, як того вимагав  автор анонімки, архіви мовчать.

«Одного чудового (лише за метеозведенням) літнього дня (1941 р. – ред.). ми не працювали – проводилася протиповітряна репетиція. Я, сміючись, влігся на ношах, і мене, уявно пораненого, тягали парком, перев’язували, вважаючи жертвою авіаційного нальоту. І тієї ж ночі за мною прийшли…», – написав Петер Демант у «Лаборанті».

 Сам Демант був впевнений, що «здав» його  товариш Боцан. Музейний парторг, згаданий у документі член комісії, яка затверджувала текст офіційної екскурсії. Це про нього в музеї ходили чутки, що він працює на НКВС.