У важливі моменти люди часто вмивають руки…
На Хресній дорозі вулицями Чернівців роздумували про те, як не варто піддаватися впливам зовнішнього світу, а слухати голос власного сумління.
Ця традиція – коли християни несуть хрест містом, має вже багато років. І таким чином Чернівці долучаються до багатьох укрїнських міст, де в період Великого посту теж відбуваються такі хресні дороги. Як зауважив на початку цієї великої молитви єпископ Чернівецької єпархії УГКЦ Йосафат Мощич, приєднуватися до цієї ходи означає засвідчити, що ти християнин, католик, а католиків, як відомо на Буковині – меншість.
Хресна дорога цьогорічна дещо змінила свій маршрут, бо починалася і завершувалася у катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці. І вперше її очолив єпископ нової Чернівецької єпархії української греко-католицької церкви.
Великий хрест центром Чернівців пронесли багато людей – людей різних професій і соціальних груп. Звісно, останніми роками церква особливо запрошує приєднатися до несіння хреста наших воїнів, їхні родини, родини загиблих на Майдані та у війні на сході країни. 14 зупинок (або ж стацій чи стоянь) хресної дороги пролягли через вулицю Шкільну, площу Філармонії, Центральну площу, вулиці Ольги Кобилянської, Вірменську, Якоба фон Петровича, і символічно нагадали людям про дорогу Ісуса Христа на Голгофу.
Що повинен навчити сучасну людину цей хресний шлях, який мав місце аж дві тисячі років тому і який у символічний спосіб сьогодні відтворюють у різних країнах і містах? Не боятися приймати важливі рішення, захистити того, кого несправедливо осудили чи засудили, не боятися падати і знову вставати, проявляти милосердя, допомагти тому, кому важко і нарешті - якщо бути християнином, то бути християнонином справжнім. Про це йшлося у коротких текстах (розважаннях), які читали священики римо- і греко-католицької церков, сестри-монахині на кожному стоянні.
На першій хресній зупинці зі словами про те, що слухати істину – означає вірити у неї та виконувати її, до людей звернувся владика Йосафат Мощич. Початок хресного шляху Христа – це засудження його на смерть і слабкість Пилата, який у відповідальний момент просто вмив руки, тобто відійшов у бік, аби не бути причетним до долі Людини, яку натовп хотів розіп’ясти:
- “Молімося за тих, хто боїться захищати безневинних, - сказав єпископ. - . Особливо молімося за тих, хто захищає сьогодні нашу країну від сучасних іродів, молімося за слабких і хитких Пилатів, за тих, хто вмиває руки. Ми, люди, часто піддаємося зовнішнім впливам, не чуючи голосу власного сумління. Але повернімося до себе”.
Ця теза владики стала ключовою для фактично всієї хресної дороги, адже у світі багато що могло би бути не так, якби рішення приймалися відповідально і справедливо. Майже на кожній зупинці хресної дороги людям адресувався меседж, який спонукав до роздумів: як живе сучасний світ, якими цінностями, чому люди так часто думають лише про зовнішнє і не оглядаються довкола себе…
- “У наш час все менше уваги до ближніх, до слабких, - зауважив у Малій Базиліці її настоятель отець Анатолій Шпак. - У цьому забезпеченому світі гроші стають центром всього. Такий поширений вислів “твої проблеми – не мої проблеми” - це хоч і справедливо, а не по людськи. Нині сім’я перебуває під постійною атакою різних тенденцій сучасного світу. Хворі покинуті рідними…Це таким має бути сучасний світ? Виявити милосердя – це пам’ятати про зустріч поглядів. Це має бути той погляд Марії на хресній дорозі її Сина, коли він відчув, що не сам у своїх стражданнях. Скільки зараз є людей, які переживають великі випробування, але радіють лише через те, що відчули, що хтось їх любить, що вони комусь потрібні”.
Половина хресної дороги припала якраз на місце, де колись стояла скульптурна композиція Пієта. На Центральній площі міста всі помолилися за мир в Україні, адже саме цьому і присвячувалася вся хресна хода. Оскільки поруч – державна установа, міська рада, то священик наголосив, як важливо всім чиновникам добре працювати і не повторювати помилок попередньої влади, не обкрадати людей і думати про їхній добробут. І так само звернувся до людей: вчитися на власних помилках і намагатися більше їх не повторювати. Натомість робити добро, щоб потім не жалкувати, що щось в житті минуло не так…
Немає більшої любові, коли хтось віддав власне життя за іншого, - прозвучало на останній зупинці. - Скільки сьогодні в Україні жертв - молодих людей, воїнів. А більшість людей серцем, почуттями, думками далеко від тих, хто страждає…
Наприкінці хресної дороги у катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ кожен мав можливіть зупинитися і помолитися біля великого хреста, який був пронесений містом. Хвилини такої тиші і особистого діалогу із Богом завжди потрібні кожній людині...
Наталія ФЕЩУК
Фото автора
