У ці жовтневі дні 80 років тому у Чернівцях створили єврейське гетто
Того ж місяця Александру Ріошану – уповноважений Антонеску на Буковині і в Чернівцях – видав кілька наказів, що обмежували права євреїв. Зокрема, їх позбавили права на працю, заборонили купувати хліб від 9.30 до 11.00, рухатися групами більше трьох осіб від 6-ї до 20-ї години, від практикуючих фахівців вимагали обов’язково вказувати на вивісці, що вони євреї. Деякі пункти, на кшталт наказу носити на одязі з лівого боку грудей «зірку Давида» жовтого кольору, свідомо принижували людську гідність.
Мешканців Чернівців єврейської національності віком від 18 до 50 років (Зиґмунд Демант вже не належав до цієї вікової групи) зобов’язали від 25 серпня до 1 вересня з’явитися для обліку з усіма військовими документами до бюро контролю з примусових робіт. За нехтування наказу погрожували інтернувати до трудових таборів.
Для решти чернівецьких євреїв в жовтні того ж року створили гетто. Румунська газета «Bucovina» повідомила, що «тимчасове гетто… відділене від інших частин міста дерев’яною огорожею, контролюється вдень і вночі військовими і поліцейськими органами».
«Чули, що для наших сусідів створили гетто, – розповіла Емілія Юрценюк (уроджена Перч). – Зібрали на підводи і кудись перевезли. Видно, такий їм вийшов наказ. То вони все полишали й пішли. Але я пам’ятаю також, що коли євреїв забирали, то одна бідна сім’я – Ковальських – носила добро міхами. Казали люди, що у місті розбивають магазини євреїв і все, що тільки можна, звідти несуть. Все одно війна, прийде німець і то пропаде. Брали всі, а не тільки одна ця сім’я. Правда, говорили також, що євреї – люди розумні, мають золото і відкуповуються. І тих, хто мав золото, того ніби справді відпускали».
Дослідниця І.Яворська цитує слова очевидців, що Чернівці тоді стали магнітом, «румунською Каліфорнією», де «будь-який етнічний румун міг орендувати завод чи магазин, колишню єврейську власність за смішну ціну», які загалом підтверджують свідчення Емілії Юрценюк.
Ще у серпні 1941 року Румунія отримала під своє управління територію між Дністром і Південним Бугом, на південь від Жмеринки, названу Трансністрією (буквально – Задністров’я). Диктатор Йон Антонеску відразу знайшов застосування новій провінції – перетворив її на місце депортації євреїв Бессарабії і Північної Буковини – територій, які Румунія повернула собі в липні 1941 року, – вказується у довідці комплексу Яд Вашем. – Депортація євреїв з Північної Буковини, уцілілих після масових вбивств, здійснених айнзацгрупою «D», почалася 5 жовтня 1941 року. Попередні спроби виявилися невдалими.
Вимушеним переселенцям оголосили: це – покарання за те, що 1940 року вони вітали радянські війська, стріляли в спину відступаючим румунським військам і брали участь у радянізації.
У червні 1940 року частина євреїв справді виказувала задоволення через прихід Червоної армії. І навіть користалася нагодою звести старі рахунки з кривдниками. Криваве з’ясування стосунків між місцевими євреями і румунською кавалерійською частиною відбулося, зокрема, у м. Герца. З обох боків були вбиті й поранені, – дослідив Сергій Гакман. – У с. Турятка румунські війська розстріляли і закопали у гною 16 євреїв. Місцеві селяни розповіли про це тільки у липні. Негативне ставлення румунських військових до євреїв набуло таких масштабів, що Генштаб змушений був вимагати від офіцерів запобігати подібним ексцесам.
Загалом на Буковині до війни проживало орієнтовно 120 тисяч осіб єврейської національності, в тому числі у межах сучасної території Чернівецької області майже 100 тисяч. Для порівняння: у секретному протоколі державної наради 20 січня 1942 р. у Берліні з приводу остаточного вирішення єврейського питання в Європі – так званий «Ваннзейський протокол» – фігурує цифра 342 тисячі євреїв в Румунії разом з Бессарабією.
Австрійська Конституція 1867 року зрівняла євреїв у правах з усіма громадянами держави, – пише дослідниця Марія Никирса. – Водночас австрійське законодавство не визнавало євреїв окремим народом, а імператорська статистика зараховувала їх до німців. Тому кількість євреїв можна було визначити тільки за віросповіданням, що теж не зовсім точно.
Різні джерела називають різну кількість депортованих з Буковини євреїв, а також тих, що загинули у Трансністрії. Зокрема, 90 і 73 тисячі депортованих та, відповідно, 54 і 64 тисячі загиблих. Посилаючись на документально підтверджені дані, науковці Чернівецького обласного відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України» найбільш ймовірними вважають цифри 75 тисяч депортованих і 64 тисячі загиблих.
«Людей депортували до таборів у долині Південного Бугу: Богданівка, Доманівка, Акмечетка, Березівка тощо. У тих таборах, де почалася епідемія тифу, адміністратор району Модест Ісопеску наказав розстріляти всіх євреїв. Взимку 1941-42 років у таборах долини Бугу було замордовано 70 000 чоловік. У північній частині Трансністрії – у Могилеві-Подільському, Тульчині, Ямполі, Шаргороді, Жмеринці тощо – румуни створили гетто за польським зразком. В’язнів-євреїв використовували на важких роботах, знущалися, розстрілювали.
Тим не менш, у Трансністрії євреїв вижило набагато більше, ніж у гетто в зоні німецької окупації: румунська влада менш віддано, ніж німецька, ставилася до ідеї знищення євреїв; українське населення менше боялося румунських репресій і тому більше допомагало євреям. Багато вціліло завдяки тому, що існувала можливість контрабанди продовольства», – констатує Яд Вашем.
Учасники наради 20 січня 1942 р. у Берліні з приводу остаточного вирішення єврейського питання в Європі зокрема констатували, що, попри запроваджену румунським урядом посаду уповноваженого з єврейського питання, «навіть зараз у Румунії єврей за гроші може дістати собі документи, які офіційно засвідчують його іноземне підданство».
У Чернівцях процес виселення до Трансністрії стартував 10 жовтня 1941 р. Румунські солдати вигнали євреїв з будинків і під конвоєм погнали за Дністер. Тисячі померли дорогою від голоду, холоду або були розстріляні. Якщо на початку вересня 1941 року у місті налічувалося 49 тисяч 497 євреїв, то до 20 травня 1942 р. їх залишилося лише 19 тисяч 521 особа. Часом можна зустріти інші цифри, які, проте, не значно відрізняються від наведених. Станом на 1 травня 1943 року статистика кількості євреїв у Чернівцях – значно менша. Подекуди у джерелах навіть вказано цифру нуль. У роки війни населення міста скоротилося наполовину – зі 140 до 70 тисяч мешканців, – наполягають Володимир Підлубний та Іван Фостій.
«1942 року, втративши впевненість у перемозі Німеччини, Антонеску пом’якшив режим у гетто і робочих таборах Трансністрії, а 1943-го, після Сталінграда, навіть почав повертати до Румунії дітей-сиріт. Загалом у Трансністрії знищили понад 200 000 євреїв, не рахуючи убитих німцями 1941 року. З них 75 000 – вислані, загиблі при депортації, в’язні таборів і гетто... З євреїв, які перебували в Трансністрії, вижити пощастило не більше третині», – підсумовують дослідники Яд Вашем.
Після звільнення з таборів і гетто Трансністрії чимало євреїв повернулися до Чернівців. З-поміж них корінних чернівчан єврейської національності, згідно з довідкою начальника управління НКВС по Чернівецькій області Руденка, налічувалося тільки 11,5 тисяч. Решта були вихідцями з Румунії, східних областей СРСР тощо. (Документ оприлюднила дослідниця І.Яворська).
