У Москві на 95 році життя померла Ірина Вєчная - вдова письменника Вернона Кресса

31.05.2021, 22:44

У Москві на 95 році життя померла Ірина Петрівна Вєчная - вдова колишнього чернівчанина Петера Деманта (письменника Вернона Кресса). Востаннє чув її голос 9 травня. Жартувала, що змагається з ровесницею, королевою Великої Британії Єлизаветою ІІ, як героїня Ільфа і Петрова Елочка Людожерочка з Вандербільдихою

Проте на відміну від королеви до власного 95-ти річчя, яке мала відзначати 8 червня, Ірина Вєчная не дожила.

Батько Ірини Вєчної - Петро - професійний військовий. Пращури Петра Вєчного – із запорозьких козаків, яких Катерина ІІ заслала на Кубань. Там навіть існувало село Вєчноє. У червні 1940 року став генерал-майором. Водночас із іншими радянськими офіцерами, тим-таки Андрієм Власовим – майбутнім командувачем «Російською Визвольною Армією». Це було перше присвоєння нових («старих») військових звань. Список і фотографії перших радянських генералів, через примху Сталіна, надрукували в газетах. Був серед них і Петро Вєчний.

На початку радянсько-німецької війни більшу частину часу генерал Вєчний перебував на станції метро «Кіровська», де були розташовані ставка Верховного головнокомандування й Генеральний штаб. Групу офіцерів, які працювали тут на початку радянсько-німецької війни, Олександр Василевський у спогадах «Справа усього життя» називає першим ешелоном Генштабу – оперативною групою для обслуговування ставки, склад якої не мав перевищувати десяти осіб. Саме ця оперативна «десятка», до якої увійшов і Петро Вєчний, знала й оцінювала події на фронті, інформувала про них Ставку, напрацьовувала й доповідала Верховному головнокомандуванню свої пропозиції. Навесні 1942 року Петро Вєчний – уже начальник штабу Кримського фронту.

Ірина Вєчная закінчила редакторсько-видавничий факультет Московського поліграфічного інституту. Працювала у видавництві "Молода гвардія". Коли вона за комсомольським направленням поїхала на цілину редагувати місцеву районку на її місце у редакцію комсомольської літератури взяли… Булата Окуджаву. «Доньці військовослужбовця» випало працювати у новому зернорадгоспі «Український». Після повернення працювала в газеті «Комсомольська правда», журналі "Піонер".

Батькове високе становище Ірина Вєчная завжди приховувала, можливостями, що воно відкривало – не зловживала. «Я, наприклад, приховувала у компанії туристів, що працюю у «Комсомолці», щоб не перевищуватися над товаришами». Почуття такту було настільки гіпертрофованим, що своє справжнє становище приховувала навіть від тих, кому щиро симпатизувала. «Іринко, ким тобі приходиться генерал П.П.Вєчний? (В одному з військових статутів я зустрів це прізвище, як редактора)», – запитував знайомий.

Найважливіше в житті Петера Деманта знайомство — з журналісткою Іриною Вєчною відбулося під час подорожі 1962 року. Познайомилися вони в Бухарі. Ірина Вєчная була там проїздом, перебуваючи у відрядженні. Демант вдруге заїхав у Бухару – дорогою в Хіву. Випадкова зустріч 1962-го року у Бухарі з журналісткою-генеральською донькою направду змінила життя колишнього чернівчанина. Нехай навіть попервах виглядала як звичайна прихильність двох європейців, які опинились разом десь далеко за межами звичного світу.

Всі без винятку першодруки книг Вернона Кресса побачили світ в редакції Ірини Вєчної. Сам письменник завжди наголошував, що дружина не тільки спонукала його до писання, але й правила першозапис.

Саме Ірина Вєчная подарувала Чернівцям бібліотеку Петера Деманта та свою власну. За сприяння тодішнього Чернівецького міського голови Миколи Федорука, який спілкувався з Іриною Вєчною у Москві, книгозбірня поповнила фонди муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського.

Після кремації капсулу з прахом Ірини Вєчної захоронять у могилі батьків на Ново-Дівочому кладовищі у Москві, поряд з прахом чоловіка Вернона Кресса.