У місці, де формуються суспільні стереотипи презентували настанови
"Від духовності Знань – до духовності Віри" під таким гаслом Буковинська партнерська агенція та мeдіа-клуб «Незалежний сектор» провели презентацію збірки лірико-філософських оповідань «Так говорив вуйко Дезьо» чернівецького письменника-блогера, експерта-аналітика Валентина Ткача. Презентація книги, виданої у видавничому домі «Букрек», в яку увійшло понад 30 оповідань, відбулася в салоні чернівецького тролейбуса, що проїхав по четвертому маршруту від Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича до кінцевої зупинки. Неподалік неї, до слова, розташований чоловічий монастир. Такий формат презентації, вочевидь, було застосовано вперше в Україні.
За час перебування на маршруті журналісти і шанувальники творчості літератора мали змогу вислухати думку автора про книгу, поцікавитися історією її створення. За словами організаторів, тролейбус на сьогодні є чи не найдемократичнішим видом громадського транспорту, одним з найбільш знакових майданчиків активних суспільних комунікацій. Валентин Ткач, зокрема, сказав: «Базар, магазин, черга, громадський транспорт – це місця соціалізації особи. Книга «Так говорив вуйко Дезьо» – це збірка оповідань-настанов. І ми хотіли, щоб саме в тролейбусі – місці, де формуються суспільні стереотипи, – відбулась презентація цих настанов. Ми хочемо не стільки змінити стереотипи суспільства, скільки повернутися до втрачених або забутих фундаменальних природних кодів людини: Віри, Добра і Любові».
Під час цікавого спілкування в «літературному тролейбусі» точилася розмова про одвічні теми нашого буття, світобачення автора і розуміння ним кризових явищ у суспільстві споживання, руйнацію стереотипів і пошук гармонії міжлюдських взаємин, буденне і вічне, духовність і доцільність. Допомогти ближньому віднайти і розпізнати своє призначення є, мабуть, чи не головним успіхом людини – своєрідною квінтесенцією настанов головного героя книги вуйка Дезя. На запитання, чому головним героєм своїх оповідань автор зробив карпатського горянина, а не жителя рівнинної місцевості Буковини, автор відповів, що, на його думку, «саме гірська місцевість, незалежно від її розташування – в Карпатах, Андах, Альпах, на Кавказі, зберігає у своїх надрах фундаментальність тисячолітніх природних кодів людства, не замулених надбаннями сучасного суспільства. Тому його горяни чисті і праведні, як природа, що їх оточує, а їхні думки відверті та безпосередні.
На кінцевій зупинці літературної подорожі письменник офірував учасникам презентації свого «вуйка Дезя», наголосивши при цьому, що хтось вважає його героя Мольфаром, хтось – Міфом, хтось – містичним духом Перевалу, де він беззмінно живе все своє довге життя. Але правда ще цікавіша... Описаний ним Карпатський Перевал – це таємниче, знакове місце. Тому, коли йому потрібна порада, коли мелодійні потоки та бетон міста сіють безлад у душі, він приїздить сюди, і вуйко Дезьо розраджує і повчає його, як малу дитину, відповідаючи на численні запитання про сучасне життя. Здається, з висоти Перевалу і чистоти тутешнього повітря він бачить, розуміє, відчуває все гостро і чітко: наш збитий шлях, наш потаємний сум, біль нашої цивілізації. Тому неможливо було не записати його мудрі роздуми і не написати книгу, завдяки якій з вуйком Дезьом познайомиться широкий загал читачів України».
Григорій ЗАСЛАВЕЦЬ
