У майстерні Євген Унгурян – гончар, на городі – часниковий ґазда

 Як на мене, Євген Унгурян – один із тих, кого можна у Глибоці справді віднести до майстрів народного мистецтва поряд із працівниками культури, чий Всеукраїнський день відзначався 9 листопада.

Потяг, а відтак і любов до творчості малий Євген ще в роки дитинства увібрав у себе від рідних ще в Синівцях, де народився.

Спершу пензль у руках обдарованого хлопця дідусь – відомий у селі священик, а заодно і художник, спрямовував до акуратного намалювання образів святих в іконах.

Дещо пізніше дядько розгледів у племінника ще одне захоплення, а саме ліпити з глини нехитрі вироби народного ужитку – глечики, тарелі, макітри… Власне, це захоплення при підтримці Івана Дмитровича Дамаскіна і переросло в улюблену справу всього подальшого життя Євгена Унгуряна. Зокрема при переїзді в Глибоку понад сорок років тому. До слова, нині Євген Георгійович єдиний у нашому селищі, власне, й на теренах усього колишнього Глибоцького району, який і досі не полишив, хоча уже й пенсіонер, гончарство. А його роботи час від часу прикрашають виставки у Чернівцях та Києві. Звісно, їх можна побачити і на виставочних столах у Глибоці, передусім у відзначенні святкових днів.

— Найбільша проблема, — ділиться Євген Георгійович, — знайти якісну глину, без вмісту вапна, бо вона після опалювання (а для цього придбав спеціальну електричну піч) призводить до тріщин у готових роботах.

Серед глечиків, виготовлених руками майстра, можна побачити і глазуровані речі, з різними орнаментами. Втім, подивував майстер у своїй розповіді ще одним цікавим фактом. Разом зі своєю дружиною у перервах між гончарною творчістю вирощує на восьми сотках присадибної ділянки … часник. Тут уже, мабуть, спрацьовують і гени воістину сільського жителя, у котрого земля-матінка є водночас і годувальницею.

Василь ГЕЙНІШ.

Фото Петра Митранюка.