У літо без ... солов'я?

Неймовірно, але факт справді з розряду неймовірних у пташиному світі: хоч уже в літо вступили, і матінка-природа, як мільйони років обдарувала довкілля своїми неповторними благами, однак у його привіллі соловейко досі не защебетав. А вже мав би, бо ця крихітна пташина заявляється з того вирію з появою першого листя. Тобто майже разом з іншим перелітним птаством.

Що ж воно сталося в цьому пташиному царстві, особливо ж з його перелітними представниками? Чому і досі десь у лузі, в заміських дачних товариствах не чуємо звичного для себе витьохкування солов'я, яке налаштовувало представників красного письменства на творення шедеврів світового рівня? Всяк по своєму пояснює цей загадковий феномен, небувалий досі. Одначе більшість тих, з ким спілкувався з приводу, пояснює його висновком, що солов'ї під час міграції з вирію скоріш за все збиваються з протореного мільйонами років путі і не природа в тому винна. А так звані техногенні процеси, що згубно вплинули на її закони. Всюди: на землі, в атмосферному середовищі і навіть у дуже неблизькому космічному просторі. Саме це збиває з пантелику під час вирію путі-доріжки перелітних, які або гинуть у дорозі, або потрапляють не за "адресою", у тому числі і солов'я, який і досі не защебетав десь у лузі на калині. Та якби ж тільки солов'ї! На превеликі жалі, з природніх теренів краю, в основному Підгір'я, практично зникають і чорні лелеки. Небагато їх прилітало, приблизно 10-15 особин. І літували вони, зокрема в районі Сторожинецького Глибочка, Вижницької Лопушної... Але вже нема, та й навряд чи ще дочекаємося цього надзвичайно рідкісного і загадкового у поведінці птаха, і скоріш за все – знову ж таки через уже згадану причину, пов'язану з техногенними процесами в довкіллі.

"Та що там чорні лелеки!", – справедливо кажуть з приводу небайдужі в цій орнітології краяни. – В рази поменшало також чорно-білих бузьок. Підмітили?" – Еге ж, всюди, старі гніздів'я вони обживають тільки де-не-де. Ну справді, наче якась напасть поглинула і цього птаха услід за іншими перелітними.

Побиваємось, переживаємо, але ж меншає також і своїх зимуючих птахів. Наприклад того ж зимородка, або як його ще називають рибалочкою та водоморозом. Пригадуєте цю пташину? Ага, це та, що навіть у люті морози пірнає в глибінь водойми і випольовує харч у вигляді сякої-такої рибки. На жаль, все рідше. Практично зимородок, невідомо з якої причини, також геть перевівся, як, власне і чорний дятел, який традиційно зустрічався винятково в районі найвисокогірнішого озера Чорне Око на Путильщині. Мав щастя і я його бачити. Та навряд ще випаде така нагода. "Чорного дятла ми не виділи уже декілька років підряд", – повідомили знайомі працівники лісової охорони. І це в глибині Карпат, де ще подибуються куточки дикої природи.

Вона, ця природа така загадкова, прекрасна, і водночас неабияк ранима, тому втручання в її закони завжди лихом обертаються, як і для того солов'я, якого так і не дочекалися, хоч вже і літо духмяно забриніло.

Іван Агатій