У Дністрі цвіте вода, на кілометри тхне гниллю, а від Новодністровська до Перебиківців шар намулу сягає рівня поверхні
А без води ні на крок. І найперше питної...
Небувале досі зміління потоків річнок та висихання криниць – катастрофа, яку навряд хтось пам'ятає, і дай Боже аби подібна біда минала всіх та счезала в пам'яті людській. А ця біда, що не день, дається взнаки все разючіше. Один газда з Хотинських Данківців (прізвище просив не називати) розповів, що із двадцяти кілець, в яких ще донедавна майже доверху нуртувала чудова джерельна вода, нині вона залишилася тільки в двох. А тим часом треба не лише їжу приготувати, а ще й худібку напоїти. А тут, каже з болем, ще й сусід до поріжка: "Василю, у мене в криниці вже ні краплини. Дай витягну хоча б з відерце. Дав, бо то великий гріх не дати води, хоча і сам потерпаю. То щось на зразок, коли треба поділитися шматиною хліба".
Подібна ситуація з водою, зокрема питною, сьогодні у більшості буковинських сіл. Зголошують факт: тієї питної води не стало в половині усіх криниць краю, ну власне так, як то було в страшні голодні роки 1946-1947 років. Та що там криниці. До критичного рівня зміліли потоки та річки.
Побувавши перед Великоднем у рідних Ржавинцях, навідав до болю улюблені з далекого дитинства місця, зокрема те, де свого часу протікала, і навіть в ті голодні роки не пересихала річечка Лютий потік, де колись крутили колеса водяні млини і яка пресмачною рибою та раками годувала півсела. Вже нема та відей уже ніколи не буде нуртувати вода в тому Лютому потоці. Навіть сама місцина запалася. Ось до чого призводять безсніжні зимові пори та тривале бездощів'я.
І в наших горах потерпають від бездощів'я, повідомив лісничий Гірсько-Кутського лісництва Микола Одотюк.
– Пам'ятаєте, якими були Бурсуки – головна притока Серету, в ті зими, коли ви були в нас? Були Бурсуки повноводними, вода бережки рвала, а нині де не ступи, вона ледь жибонить. Та від бездощів'я і ліс, куди не глянь, на очах всихає. Біда, не те слово.
Що мав йому сказати? Одне – ми всі під Богом ходимо, тож молімося. Не годен спокійно дивитися на дощенту і не без людського фактора понищений Дністер. І в давнину, він, як і всі водойми, терпів через брак природніх опадів. Однак в стократ, якщо не більше, Дністер втрачає, як водойма, з часу функціонування Новодністровської гідроелектростанції. Дрібку тієї електрики дає ця ГЕС у так звані "пікові" години, а збитків природі, цього ніяким фактором не оцінити. На всій акваторії водосховища та самої річки рівень води упав до краю. Всюди вона цвіте, на кілометри тхне гниллю, практично від Новодністровська до хотинських Перебиківців шар намулу сягає рівня поверхні. Ось така ціна безалаберності з цими, так званими рукотворними морями, які в світі рано чи пізно гинуть скрізь. Вийшов на нивку озимини, уже мала піднятися, ось-ось колос життя мала викинути. Та навряд чи дочекаємося, бо засуха так їх запекла, що ніде й жайворонку прихисток знайти. Молімо Бога на спасіння, денно і нічно з вірою, що тільки з Його Волі поборемо біду...
Іван Агатій
