За три десятиліття роботи в Чернівецькому муздрамтеатрі, Анатолій Литвинчук поставив понад 70 вистав за п'єсами світових та українських класиків а також сучасних авторів, зокрема: “Полярна зоря” Баснера, “З легким паром” Брагінського, Рязанова, “Двоє синьйорів з Верони” Шекспіра, “Вчора в Касаткіні” Зака, Кузнєцова, “Третя патетична” Погодіна, “Безталанна” Карпенка-Карого, “Дім Бернарди Альби” Лорки, “Легенда про Паганіні” Балашова, “Вальчин міст” Шабашкевича, “Одруження” Гоголя, “Фіктивний шлюб” Крима, “На людному місці” Островського, “Чотири допити “ Ставицького, “Отак загинув Гуска” Куліша”, “Розплата” Винниченка, “Дні нашого життя” Андрєєва, “Підступність і кохання” Шіллера, “Жидівка-вихрестка” Тогобочного, “Циганка Аза” Старицького та багато інших, що увійшли в золотий фонд театру.

Його вистави: “Життя і злочин Антона Шелестова” Мадинского, Токарєва, “Чотири хрести на сонці” Делендика, “Яків Богомолоа” Горького, “Ой не ходи Грицю…” Старицького, “Безіменна зірка” Себастіана – відзначалися грамотами, преміями та дипломами на Всеукраїнських оглядах кращих вистав.

            Та найбільшою заслугою режисера у розвитку українського театрального мистецтва було і залишається першопрочитання і першовідкриття творів видатного просвітителя, письменника і композитора Сидора Воробкевича – “Гнат Приблуда”, “Пан мандатор”, “Вірне кохання і пан начальник” та Юрія Федьковича - “Запечатаний двірник”, якими А.Г.Литвинчук продовжив традицію створення сценічного літопису Буковини започаткованого Василем Василько. Кожний театр повинен мати своє обличчя. Анатолій Григорович добре це розумів і формував його за допомогою буковинської класики, в якій, з притаманним місцевим менталітетом, порушуються одвічні проблеми людських взаємостосунків і виховується висока духовна мораль. Режисеру часто дорікали: “Навіщо нам та банальна класика? Нам потрібне щось сучасне, гостре!”. На що Анатолій Литвинчук темпераментно і з глибоким переконанням у своїх судженнях відповідав: “Не така вже й вона примітивна, наша побутово-психологічна класика. То велика житейська мораль і мудрість, які вироблялися століттями: зібрані по зерняткові, по словечку з народних витоків. Наші чисті цілющі життєві ключі замутилися на ціле століття, на щастя їх вдалося “розкопати”.”

            Про постановку “Запечатаного двірника” А.Г.Литвинчуком писали: “Немовби чутливі руки майстра ювеліра доторкнулись до непримітного на перший погляд камінчика, своїм теплом зігріли його, любовно відшліфували, і зблиснув, засяяв алмаз усіма своїми гранями, звеселяючи людські серця.” Те саме можна сказати й про інші вистави режисера. Сенсом життя для Анатолія Григоровича була робота, що облагорожувала людські серця, духовно збагачувала їх. Адже з часом душі людські брудняться, обростають шкаралупою, черствіють, і їх, як і тіло, потрібно очищувати, але ж не милом, а світлими почуттями, благородними думками, що народжуються завдяки гарній літературі, високому мистецтву, театру зокрема.

            Анатолій Литвинчук був фанатично відданий театру, він “горів” у роботі. В кожну постановку він вкладав усю свою душу, сповнену любові до людей, що й ставало причиною успіху його вистав. Своїм серцем Анатолій Григорович торкався серця актора, актор – серця глядача і від того усі збагачувалися новими думками, живими і неповторними відчуттями. Він любив та вмів працювати з акторами  і вони відповідали йому взаємністю. “Акторам необхідно весь час давати свіжу роботу, інакше вони “зістаряться на корені” – говорив Анатолій Литвинчук. Особливу увагу він приділяв молоді, бо у мистецтві дуже важливо, щоб хтось допомагав становленню актора, а режисер тим паче.

            Нинішній художній керівник театру – засл. арт. Уркаїни Людмила Скрипка згадує: “Коли я тільки прийшла в Чернівецький театру після закінчення інституту, першим, хто зайняв мене у виставі, був Анатолій Григорович Литвинчук. Він подарував мені такі ролі, які в моєму творчому житті стали доленосними.”

“Анатолій Григорович виховав не одне покоління акторів. Він був не просто режисер, а режисер-педагог, який вмів пояснити акторові задачі ролі, спонукав його самостійно мислити і розуміти свого персонажа в контексті режисерського трактування. Він поважав акторську індивідуальність, й тому два виконавця однієї ролі в різних складах не були точною копією один одного, а мали власне забарвлення,” – розповідає засл. арт. України Катерина Чумакова. 

                        Майже над половиною своїх вистав режисер Анатолій Литвинчук працював з художником Яковом Січкарем, утворивши своєрідний творчий тандем. “Наша співпраця почалася ще з дипломної роботи Анатолія “Шануй батька свого” В.Лаврентьєва, - розповідає художник. - Завдяки його відвертості і щирості бачення світу відкрилося для мене по-іншому. Нам легко працювалося: ніхто не диктував умов і не нав¢язував думок, ми творили разом, відбираючи із запропонованого матеріалу найкраще. Анатолій Григорович не любив надуманості в оформленні, надавав перевагу спонтанності, лаконічності, відкидаючи усе зайве. Він постійно перебував у творчому пошуку і запалював цим інших.”

            Ніхто не зможе заперечити очевидного – Анатолій Литвинчук був яскравою творчою особистістю, гідним прикладом самовідданого служіння прекрасному! Мистецький талант, творча наполегливість, іскрометний темперамент, принципова вимогливість до інших, скромність та інтелігентність – такими були риси цієї натхненої людини. І хоч минає час, усі, хто спілкувався з Анатолієм Григоровичем та його мистецтвом назавжди зберегли у своїй пам¢яті його світлий образ.