У Чернівцях показали історію Буковини через долі звичайних людей

11.08.2016, 19:00

Історія Буковини у фотографіях. Світлини з архіву Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка нині представили в експозиції «Прості обличчя непростої історії».

"Хіба не знаковим є життєвий шлях Елізабет Кіцак (Ютіш), 1907 року народження, яка народилася в Австро-Угорщині, вийшла заміж у Румуні, працювала в колгоспі в Радянському Союзі, а померла в Україні? Причому жодного разу п.Елізабет не виїжджала за межі свого рідного села Остриця. Або Петер Демант, відомий поціновувачам художнього слова як ВернонКресс. Народився у Інсбруку (Австро-Угорщина) у 1918 році, навчався у Чернівцях. В роки Другої світової війни служив у румунській армії перекладачем, був репресований радянською владою і нею ж реабілітований. Є автором книги спогадів та біографічної повісті про Чернівці між двома світовими війнами "Моє перше життя", а також кількох романів. У кожного з нас своя історія. Ми лише пропонуємо доторкнутися до частинки спільної історії нашого краю, творцями якої є кожен з нас", - повідомляють організатори виставки.

- Виникла ця ідея тоді, коли я розповів президенту фонду історію своєї бабусі, яка народилась в Австро-Угорщині, вийшла заміж у Румунії, працювала у колгоспі Радянського Союзу та померла в Україні. Втім, вона весь час проживала на території свого рідного села, нікуди не виїжджаючи надовго, - зауважив Сергій Гакман, віце-президент благодійного фонду "Суспільні ресурси та ініціативи".

І таких незвичайних життєвих історій, кажуть історики, вдалось віднайти більше двох десятків. Тому, аби показати, як змінювались долі людей, залежно від історії Буковини, у обласній науковій бібліотеці організували виставку "Прості обличчя непростої історії".

- У нас досить часто змінювались кордони, змінювалась державна приналежність, а все це проходило через долю людей. У когось це викликало радість, трагедію, у когось - біль, - зазначив Сергій Гакман, віце-президент благодійного фонду "Суспільні ресурси та ініціативи".

Для Іллі Попеску ця виставка особлива. Адже серед двадцяти семи фотографій є портрет його батька, який у 1941-му році потрапив у полон.

Виставка присвячена буковинцям, які, незважаючи на усі військо-політичні катаклізми ХХ століття, зуміли зберегти любов до рідного краю, толерантне ставлення до інших, власні звичаї, традиції, культури.

На виставці представлені фото невідомих широкому загалу людей, які пройшли через війни, реформи, політичні потрясіння, чиї долі є своєрідним віддзеркаленням долі Буковини в останні століття.

Сергій Гакман, віце-президент Благодійного фонду «Суспільні ресурси та ініціативи»: Різні світлини, різної якості. Деякі світлини, яких ще ніколи не бачили. Є Ольга Кобилянська зі своїм онуком. Є афганські фотографії, які робились неякісно, бо робились в польових умовах. Але це складова частина долі наших громадян Більшість світлин принесли рідні героїв, які принагідно наважились розповісти їхні історії.

- Ми розпочинаємо виставку зі світлин часів австрійської доби, так само є довоєнні та післявоєнні фото, є і фото афганського періоду, сучасного періоду, - зауважила Олена Танасійчук, президент благодійного фонду "Суспільні ресурси та ініціативи".

Журналіст Юрій Чорней досліджував долю першого чоловіка своєї бабусі, випадково натрапивши на фото Іллі Гуцуляка.

Юрій Чорней, журналіст: Він народився у часи Австро-Угорщини, жив у румунську добу, був заарештований під час приходу радянської влади і, власне, розстріляний у сталінських таборах. Він був заарештований у 40-му році, коли сюди прийшла Радянська влада. Він був колишнім офіцером тоді ще австро-угорської амрії. Його звинуватили у шпигунстві та відправили в табори.

Історія офіцера шокувала журналіста. Іллю Гуцуляка Радянська влада звинуватила у шпигунстві, його розстріляли .

Юрій Чорней, журналіст: Трохи так ця історія зачепила. Бо це сімейна історія. Вона вийшла вдруге заміж за мого дідуся рідного. Але очевидно пам’ятала, бо на могильному пам’ятнику, де похований дідусь, вона викарбувала ім’я свого першого чоловіка.

Пан Юрій тим часом через прокуратуру реабілітував офіцера та дослідив його справу.

Юрій Чорней, журналіст: Мені дали довідку про реабілітацію, його офіційно, юридично визнали невинним. Видно було, що справа сфабрикована, бо його справа базувалась на свідченнях таких же ув’язнених, як і він, і ці свідчення отримували за кілька цигарок. Він говорив, що вас тут пекло в Радянському союзі. Як громадянин Австро-Угорщини, він так вважав. Він, як офіцер австро-угорської армії, мав право так вважати.

Біля кожного фото - коротенький опис життя людини.

ГУЦУЛЯК Ілля Юрійович (1895-1941) народився 15 липня1895 р. у с. Костинці Сторожинецького повіту Буковини. Походив з бідної сім'ї. Отримавши середню освіту, через матеріальні нестатки, вступив на службу до австрійської армії, де дослужився до звання обер-лейтенанта. На момент розпаду Австро-Угорщини у 1918 році йому було 23 роки. Домігся отримання німецького громадянства. У подальшому розбагатів, ставши власником чи співвласником фірми, що займалася міжнародними пасажирськими перевезеннями. Проживав у Чернівцях разом з дружиною Елеонорою. (Шлюб зареєстровано 15 лютого 1936 р). 13 липня 1940 року, незабаром після вступу Червоної Армії в Чернівці, заарештований. Радянськими слідчими був оголошений «офіцером запасу Румунської армії». Звинувачений у тому, що шпигував на користь румунської військової розвідки з 1921 по 1926 рр. Згідно з рішенням Особливої наради при НКВС СРСР від 25 січня 1941 р. засуджений до 8 років виправно-трудових таборів «за шпигунство» (ст. 58-6 КК РРФСР). Покарання відбував в Усть-Вимському таборі (УСТЬ-ВИМЛАГ) НКВС.

Надіслав дружині з табору кілька списаних дрібних почерком поштових листівок, в яких, зокрема, просив звернутися по допомогу до «О.Коб.», а також передати їй вітання. Також там містилося запитання: «чи не могла б вона для мене щось зробити». Очікування допомоги з боку «О.Коб.» — дозволяє припускати, що йдеться про видатну українську письменницю Ольгу Юліанівну Кобилянську. Перебуваючи у таборі Ілля Гуцуляк, як громадянин Німеччини, написав листа німецькою мовою до якогось дипломатичного представництва у Москві з проханням об'єктивно розібратися у його справі, а також висловив прохання потурбуватися про долю його дружини Елеонори, що мешкала у Чернівцях. Оригінал листа, переклад якого міститься в архівній кримінальній справі цього буковинця, перехопила табірна адміністрація.

17 липня 1941 року Гуцуляк Ілля Юрійович був повторно заарештований у таборі. Обвинувачений за статтею 58-10 ч.2 КК РСФСР і визнаний винним «у здійсненні контрреволюційної агітації серед засуджених виправно-трудового табору». У матеріалах його справи є кілька свідчень інших засуджених, які, вказували на те, що у розмовах з ними Гуцуляк Ілля Юрійович, нібито, не раз говорив про те, що «у вас тут справжнє пекло», «визволити з якого може тільки Німеччина». Згідно з рішенням судово-кримінальної колегії Верховного Суду Комі АРСР при УстьВимтабі від 4 вересня 1941 року засуджений до вищої міри покарання - розстрілу. 29 листопада 1941 року вирок виконано у пос. Вожаель УстьВимтабу НКВС.

Реабілітований на підставі ст. 3 п. «а» і ст. 5 п. «а» закону РРСФР від 18 жовтня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій». 24 лютого 1992 року прокуратура Комі АРСР вирок судової колегії Верховного Суду Комі АРСР від 4 вересня 1941 стосовно Гуцуляка Іллі Юрійовича скасувала, а справу закрила.

Тут, кажуть організатори, майже немає відомих буковинців. На світлинах - селяни, репресовані, ті, хто пережили голод і війну. Ось, наприклад Анна Нандріш-Кудли - буковинська селянка, яка після 20-річного заслання в Сибір повернулась додому та написала книгу спогадів. Ще на одному фото нікому не відома няня Володимира Івасюка - Магдалина Колотилюк.

- Спершу вона виховувала Володю, згодом - Галю й Оксану, й усе своє життя прожила у родині Івасюків. 44 роки вона присвятила родині Івасюків, - наголосила Наталія Мороз, головний зберігач фондів Чернівецького меморіального музею імені В. Івасюка.

Долі буковинців на світлинах, які жили за різних історичних епох відзеркалюють й історію Буковини.

Сергій Гакман, віце-президент Благодійного фонду «Суспільні ресурси та ініціативи»: Історія людей нашого краю – непроста, вона не чорно-біла, вона багатобарвна. Щоб ми могли розвивати гармонійно наше суспільство. Буковинці мають знати, що за їхніми плечима – долі їхніх дідів, прадідів. І вони мають розповідати це своїм онукам.

На виставці можна побачити також фотографії поляків, румунів, австрійців та німців, які проживали у різні періоди на Буковині.

- Їхні долі - це відображення історії Буковини XX століття, - констатував Юрій Чорней, журналіст.

Експозиція «Прості обличчя непростої історії» діятиме в обласній науковій бібліотеці протягом двох тижнів. Фотовиставку започаткував Благодійний фонд «Суспільні ресурси та ініціативи» . Це перший захід міні-проекту фонду «Освіта заради змін», що підтримується Міністерством закордонних справ Німеччини, DVV INTERNATIONAL та Інформаційно-дослідним центром «Інтеграція та розвиток».

Переглянути експозицію в обласній науковій бібліотеці можна до 22 серпня.