У Чернівцях найсміливіша містобудівна рада (чи найзухваліша?) (В продовження теми охорони культурної спадщини)

 У п’ятницю, 10 лютого, відбулося чергове засідання громадської ради з охорони культурної спадщини. Майже не було рутинних питань. Всі проблеми, що розглядали, безумовно, цікавлять чернівчан, громадськість, насамперед інтелігенцію міста. Перед тим, як повідомити про зміст і рішення ради, зауважмо, що найбільш вражаючим, певно, було питання щодо забудови на вул. Українській, напроти Вірменської церкви і Українського народного дому. Колись у цій невеличкій будівлі на розі Вірменської та Української працював затишний гастрономчик. Нині господар хоче розширити цей магазин, добудувати поверх тощо. Проект нового будинку виконаний з урахуванням усіх досягнень сучасної архітектури, які  завжди так недолуго виглядають у середмісті Чернівців, серед австрійської забудови. Ніхто навіть не спробував хоч якось врахувати, що ж там навколо. Очевидно, цей будинок міг би прикрасити новий мікрорайон, але що він робитиме напроти творіння Главки?  Приблизно таке питання відобразилося на здивованих обличчях членів ради. Далі більше, вони дізналися, що цей проект вже прийнятий містобудівною радою. «А що таке? Проект фаховий», – скромно посміхнувся архітектор Гомонович, і, що знаково, злегка зарум’янився і опустив очі долу. На мить.

З цього всього випливає, звісно, що у нас така новаторська і смілива містобудівна рада, що її і якось міфічне ЮНЕСКО не зупинить. Навіщо тоді цей цирк із світовою спадщиною, навіщо тоді увесь цей бурхливий піар?   Про те що ЮНЕСКО все ж існує, і треба якось… співвідносити  з притаманною їй прямотою нагадала керівник управління з питань охорони культурної спадщини Олена Пушкова. І громадська рада з охорони культурної спадщини відхилила представлений проект новобудови майже одноголосно. Здається, не вистачило голосу того ж Гомоновича.

На засіданні також представили проект пам’ятника жертвам гетто.  Однак досі архітектори і автор проекту Віталій Шєлєгін не знайшли спільної мови. Причому Віталій Шєлєгін недвозначно дав зрозуміти, що архітектори тут не надто потрібні, проект самодостатній, а відчутна частина грошей на втілення  чомусь перепаде саме архітекторам. До компромісу не дійшли і на засіданні ради. Зауважмо, що там же розглядали питання, яке, насправді, дотичне до питання цього ж меморіалу пам’яті в’язням гетто.  Йшлося про пам’ятник загиблим правоохоронцям, пам’ятник яким мав бути у Центральному парку ім.Т. Шевченка.  Згодом вирішили, що оскільки парк – це місто для розваг, то пам’ятний монумент там буде недоречний і його варто збудувати в іншому місці.  Але, що таке, власне, сьогодні  площа Турецької криниці з її фонтаном, залізним велосипедом та лазнею, з якої у теплу пору року вилазять усі напарені мужички із бокалами пивка. Хіба це не місто розваг? І чому меморіал має бути поставлений на тлі всього цього.  Це питання, на жаль, досі не обговорювали.

Цікавий проект запропонував раді науковець М. Кушнір. Зміст його у тому, щоб зробити колишній єврейський район міста (вул. Барбюса, Сагайдочного тощо) чимось на кшталт туристичного об’єкта, надати йому відповідний статус, для чого необхідно підготувати наукове обґрунтування і необхідну документацію, гроші міська рада на це знайшла. Проект було підтримано. Однак хочеться, щоб Кушнір поспішав, хто там знає, до яких сміливих рішень вдасться наша спритна містобудівна рада. Тим більше, що контролюючу раду з охорони культурної спадщини, здається, намагаються перетворити на декорацію.

Сергій ВОРОНЦОВ