Тричі в одну річку не ввійдеш?

Класика філософії: «двічі в одну річку не ввійдеш». Не знаю чи чув такі слова наш герой, але навіть якщо чув, то на себе їх явно не приміряв. Це раз. Ті хто має справу з морем знає, що не тоне або добротно збудований корабель, або ще щось. Це два. Революцію починають ідеалісти, здійснюють патріоти, а користуються її плодами негідники. Це три. Може бути ще і чотири, і п’ять. Але певне досить, аби заінтригувати читача. Про кого ж піде мова? Хто сповна може відповідати такій характеристиці?

Батьки його назвали Юрієм, що означає «хлібороб». Ті люди, на контрабандних схемах яких цей «хлібороб» знімав «обжинки», шанобливо величають його Юрієм Васильовичем. В особовій справі нашого героя значиться генерал-майор Кіцул.

Отож, знайомтеся – Юрій Васильович Кіцул, 1959 року народження, уродженець славної Снятинщини, фізик за освітою, заслужений юрист, професійний боєць невидимого фронту з 1984 року, вірний син вже призабутої СДПУ(О) (партії, з якої починав путінський поплічник Віктор Медведчук), добрий товариш газового олігарха Дмитра Фірташа, талановитий кришувальник контрабандних схем та не менш полум’яний псевдоборець із корупцією. І що особливо важливо – офіцер, який знає ціну своєму слову та вміє цю ціну перевести у тверду валюту.

Хто забув, тому нагадаємо, що вчорашні опозиціонери, котрих до влади привів народ через тримісячне стояння на Майдані та ціною життів Небесної Сотні, з перших днів почали грати у звичні для себе ігри. Перша зветься – «поділ портфелів за партійними квотами», друга – «підтримай охочого купити посаду за грубі гроші». Як тільки після втечі Януковича почали гратися, то одразу проспали і втратили Крим. Попри все граються і сьогодні. А тим часом на сході путінські «зелені чоловічки» почувають себе як дома. І поки начальники СБУ в одних областях зі шкіри лізуть, аби диверсантів виловити, а в інших вилітають зі свистом із крісел, бо не справляються з такою роботою, чернівецький ж очільник цієї поважної служби не вилізає з відряджень. Але про все по-порядку.

Начальником чернівецького СБУ Юрій Кіцул був двічі в 2003-2005 та 2009-2010 роках. І обидва рази встиг відзначитися тісним зв’язком із контрабандистами. Також активно боровся із корупцією. Щоправда мало хто може пригадати хоча б одне серйозне антикорупційне розслідування на теренах нашої області за ініціативи СБУ.

За те, що завзято забезпечував необхідні відсотки для перемоги В.Януковича як у 2004, так і в 2010 році, у квітні 2010 року Янукович перевів Кіцула до Львова керувати тамтешнім СБУ. Керував справно. Ректорат Українського Католицького Університету заявляв про тиск спецслужби на викладачів та студентів. Підлеглі Кіцула вилучали в історика Руслана Забілого матеріали, що стосувалися діяльності ОУН-УПА, та радили йому «подумати про сім’ю». Вигороджував, а можливо й організовував Юрій Васильович комуністів, які організували антиукраїнські провокації на Пагорбі Слави у Львові 9 травня 2012 року.

Після того як в кінці 2012 року Кіцула відсторонили від керівництва львівським СБУ, він деякий час, подейкують, встиг покерувати приватною охороною Фірташа. Хоча на сходах управління на початку березня, під час «першого приходу громадськості до Ю.Кіцула», заявляв, що з паном Фірташем ледве знайомий та нічого до його бізнесу не мав. На початку 2013 року навіть допомагав організовувати охорону російському міністру закордонних справ, українофобу Лаврову, коли той відвідував Чернівці.

Призначення на початку березня 2014 року Юрія Кіцула начальником Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області для знаючих людей не було несподіванкою. Чому? Бо третє призначення Кіцула на посаду проштовхувала команда «Фірташа-Продана-Михайлішина», яку на рівні Верховної Ради представляє депутат Оксана Продан. То її чоловіка Василя Продана, генерал Москаль колись називав «смотрящим» за Чернівецькою областю» від Фірташа та Януковича.

Як же так? Дуже просто: партія УДАР, до якого входить Оксана, якраз отримала «квоту» на Чернівецьку область. От і заповнили Продани партійну квоту своїм давнім товаришем та партнером Юрієм Кіцулом. При цьому радилися не з місцевими партійцями, а з широко відомим у вузьких контрабандних колах Юрієм Кушніром та Юрієм Борісовим, довіреною особою Фірташа у чернівецьких справах.

Справжні ж «ударівці» (Роман Ванзуряк, Олексій Коломієць, Галина Марараш та інші) спершу терпіли такі проданівсько-кіцулівські викрутаси. Поки не довідалися, що в обласний УДАР Продани планують проштовхнути Віталія Михайлішина, екс-директора «Калинівського ринку» Руслана Сербінчука, бютівських (Анатолій Чесанов, Володимир Кедь) та нашоукраїнських (Володимир Бешлей, Валерій Чинуш, Дмитро Сірман,) тушок, регіоналів Ростислава Білика та Ігоря Незборецького. Тоді терпець їм увірвався, про що вони й заявили на черговій партійній конференції. Але то зовсім інша, майже детективна історія.

«Несподіваний» поворот із призначенням Юрія Кіцула став для людей, котрі стояли на Майдані за злам корупційних схем, першим ляпасом. Другий ляпас влада вліпила чернівчанам, коли Турчинов головою облдержадміністрації призначив ще одного колишнього есдека Михайла Романіва. І знову за квотою УДАРу, і знову без Проданів не обійшлося. Майдан одразу сказав своє «Геть!», Романів намагався сперечатися, проте швидко  вступився. Одразу і назавжди. Не так все просто вийшло з Кіцулом, який як кліщ вчепився за своє крісло.

Спочатку такі чернівецькі революційні структури як Правий сектор, Самооборона та Автомайдан обурилися маневрами Проданів-Фірташів, кілька разів пікетували приміщення СБУ. Вони публічно висловили свої обґрунтовані претензії до Кіцула та зрештою змусили того написати рапорт про відставку. При цьому отримали з нього слово офіцера, що за посаду триматися не буде. Здавалося, що настав спокій, бо люди побачили, що їх голос чогось вартий, що люстрація можлива.

Яким же було здивування, коли 17 квітня Юрій Кіцул з’явився на своєму робочому місці як ні в чому не бувало. Ще більше здивувалися, коли виявилося, що голова СБУ рапорт Кіцула досі не підписав. Очевидно Юрій Васильович, давши слово офіцера піти з посади, не дуже й то наполягав на тому, щоб підпис Наливайченка поклав край його «третій ходці». Чи то слово таке слабке, чи то офіцер негодящий? Хто його зна…

Виявилося, що міцно тримаючи своє слово Кіцул цілий місяць (!) провів не на своєму робочому місці, а «у відрядженні». Причому «відрядив» він себе не в Луганськ чи Донецьк, щоб допомагати тамтешнім колегам знешкоджувати сепаратистів, а до високих київських кабінетів. Кажуть, що в тих кабінетах шукав підтримки. Кажуть, що знайшов, тому й повернувся на місце проходження служби задоволений собою і впевнений у собі.

Про те, що Кіцул «всьо порєшав» і вернувся люди дізналися швидко. Так само швидко організувалися і прийшли під стіни СБУ, щоб ще раз почути «слово офіцера». А офіцера на місці не виявилося. Поїхав у відрядження. Цього разу в район. Який невідомо. Для чого так само не відомо. Напевно, в Глибоцький чи інший, де є державний кордон. Бо ж спеціаліст у налагодженні різних схем. А, можливо, для того, щоб з людьми не зустрічатися. А й справді, для чого? Адже люди чекали місяць, то почекають ще кілька днів. Підуть Великдень святкувати, наїдяться паски з ковбасою і забудуть про Юру.

Деякі почали святкувати ще із чистого четверга. Наприклад, Правий сектор. Цих хлопців 17 квітня на протесті не бачив ніхто, хоча чекали на них всі. Особливо вчорашні соратники із Самооборони. Куди ж поділися «двигуни революції», чому їм раптом стало не цікавим «питання Кіцула»? Злі язики кажуть, що з ними Юрій Васильович «порєшав» і розійшовся миром. І відтепер Правий сектор «не в претензії» до керманича служби, тому горлати під стінами не буде. Ще зліші язики кажуть, що така послуга Правого сектора зовсім не безкоштовна. Не було під стінами СБУ й автомайданівців, котрі разом із Олексієм Коломійцем ще місяць тому так натхненно волочили квіткові тумби, розблоковуючи проїзд до «блатної стоянки» навпроти скверу. Де були і чого не прийшли невідомо. Злі язики про Автомайдан говорили менше. Але говорили.

Натомість була Самооборона Майдану. Одна. Без вчорашніх союзників. Певне лише ці хлопці не хворіють на втрату пам’яті та не мають інших, начебто більш важливих справ. Не забули самооборонці принести із собою шини і розставити їх на сходах. Офіцер, котрий вів перемовини із мітингувальниками, побачивши стару автомобільну резину, почав помітно нервувати і довго вмовляв хлопців її прибрати. І чого б це так перейматися? Певне відвик від звичних раніше революційних буднів. Були й десяток представників нещодавно створеного ГО «Буковинська сотня», до якого входять кілька активних учасників подій на Майдані у Києві та які ще пам’ятають і готові відстоювати ідеали Майдану.

Прийшли й представники Антикорупційної комісії Народної ради. Одні мовчки спостерігали за процесом як Сергій Николайчук. Інші як Іван Мельничук голосно говорили, а потім навіть листа написали, в якому сказано, що «Юрій Кіцул не є найгіршим варіантом для нашої області, адже він довгий час працював у нас», а тому «йому не треба багато часу щоб вникнути в особливості нашого краю». Щоправда, генерал Салагор, який керує цією комісією, пізніше повідомив журналістам, що нічого про цей лист не знає і ніякого обговорення кандидатура Кіцула в комісії не проходила. А при нагоді генерал Салагор нагадав генералу Кіцулу, що коли офіцер дав слово, то повинен його тримати.

Замість Правого сектора з’явився на арені новий гравець – невідоме раніше «всеукраінскоє казачєство» в папахах, яке голосно і нахабно вимагало від Самооборони Майдану припинити пікети і «дать поработать» нинішньому керівнику. Щоправда зникли після мітингу «казачки» першими. Потім їх бачили, як вони по черзі всідалися до легковика біля СІЗО, з якого виходили вельми задоволеними. А після того прямували до найближчого генделика, щоб якомога швидше потратити гривні, які так стрімко знецінюються. Не менш характерною була присутність у цій живописній групі одного афериста, який свого часу, розтринькавши банківські кредити, ледь не розвалив будівельну фірму «Фенікс», після чого переховувався від слідчих.

Казали ті «казачки», що «в тяжкий час спеціалістів важко знайти», що «професіоналами не варто розкидатися», що «професіоналам треба дати шанс працювати на благо Вітчизни». Нехай так. Але ж ми з’ясували де і чим займався «спеціаліст і професіонал Кіцул» останній місяць. Тому питання: а кому, окрім сімейного клану Проданів, Фірташа та чернівецьких контрабандистів, потрібні професіонали такого штибу?

А наступного дня, 18 квітня в «Юності Буковини» зібралися усі, «представники громадських організацій», яких встигли підкупити (сподіваємось, своїм професіоналізмом) неабиякі особисті якості Юрія Кіцула, та висловили підтримку Юрію Васильовичу від імені місцевої громдаськості. Проте, місцеві ЗМІ та керівників реальних громадських структур повідомити про проведення «заходу» забули. У свою чергу, «осанну» Юрію Васильовичу в ефірі радіо та на прес-конференції співала сама Оксана Продан, мало не друга особа в партії УДАР та, на її думку, без п’яти хвилин Чернівецький міський голова. Казала, що він «дуже добре знає кордон», а тому вкрай необхідний у такій прикордонній області як Чернівецька. Старим кадрам для захисту своїх крісел та «потоків» розмаху не займати. А керує організацією «зборів громадськості» та координує рухи прихильників таланту Ю.Кіцула ще один колишній «проффесіонал спецслужби», якому і належить той «гольфик» з номером 5588, в якому казачкам напередодні роздавали гроші.

Ось так мало-помалу знецінюються здобутки народного повстання. Повстання проти брехні і свавілля. Повстання проти кумівства і «телефонного права». Повстання проти нахабства і безкарності. Ось такими-от призначеннями. Ті, хто вчора кричав найголосніше супроти таких «професіоналів своєї справи», сьогодні ладні скромно відмовчуватися. А тих, хто насмілюється протестувати як Самооборона Майдану називають «провокаторами».

А поміж тим, «юрії васильовичі кіцули» помаленьку вмонтовуються в нову владу, доводять їй свою незамінність і потихеньку сідають на вигідні схеми, які були налагоджені і відпрацьовані до автоматизму їх попередниками. А народ таких «генералів» не цікавить, бо свою справу зробив: Вітю Януковича і його сина Сашу Стоматолога із схем посунув. Тому народу скажемо: «всєм спасібо, всє свабодни». Він же ж «схаває» і не вдавиться. А може ні?

Іван ТРАЧ