ТЕРАКТ ДОБРОЇ ВОЛІ (читання на вікенд)

А над містом сходило сонце. Воно спочатку обережно торкнулося верхнiх кiнцiвок всiх по черзi храмiв, потiм золотими свiжими струменями погладило по гарно обстриженим голiвкам дiтей (виявляється в місті діти живуть недовго - всього до 18 років!), що поспiшали до шкiл, i лише потiм яскравим спалахом сповiстило мiсто та кожного його мешканця про свiй остаточний цьогоденний прихiд.

         День. Звичайний міський день, яких було чимало, i яких ще прийде безліч на це найблагодатніше мiсце на земнiй кулi.

Але люди пробуджуються неодночасно. Головним чином тому, що їм в різній степені цiкаво дiзнатися, яким вiн буде цей день. Хмарним чи сонячним, зi смутком чи радiстю, грошовитим чи не дуже. І ось вже здається ніби одночасно задзвонили всі наявні міські мобільні телефони, люди самовіддано почали наповнювати собою вулиці, відчиняти всі двері та вікна, зачинені було на ніч, вмикалися кавоварки та електрочайники, поливати квіти та вигулювати домашніх тварин. У них миттєво знаходяться в місті справи: в банках, в інтернеті, в громадському транспорті, магазинах, кав′ярнях, на базарах, в касах, ЖРЕПах та соцзабезах. Люди вітаються один з одним, ніби не бачилися вічність, товчуться, перетинаються, йдуть на зустріч, відмовляють, підтримують та сперечаються. Люди живуть. Вони стосовно один одного виносять мізки, розбивають серця, відкладаються в памяті, тішать своїм існуванням. Помічено, наприклад, що середній городянини свій власний мозок використовує на 3%, а от мозок іншої людини - на всі 100%.

Втім, городяни люблять своє місто. Вони обожнюють себе в ньому і навіть не уявляють себе в іншому місці чи іншому місті. Щоб зберегти первісну красу цього почуття, вони сховали його глибоко в себе, і з першого погляду навіть не скажеш, що це почуття в них є. Нехай живе всередині, під захистом. Якщо випустиш його, все зруйнуєш. Городяни довіряють часові, він обов′язково приведе до головної, вирішальної межі в житті. А що буде за тією межою? Ніхто не знає. Просто власному життю потрібно надавати сенс, - з цього виходять, мешкаючи в місті.

         Ось чому у нас вже багато років негласно існує кодекс городянина. Він ніде не записаний і не зафіксований. Він є виключно усним, таким, що передається через повітря, атмосферу, дотики, слова, які, здавалося б, жодного відношення до традицій міста не мають.

         Настав міський день. Терплячі раки давно розташувалися в горах, очікуючи можливості свиснути. Знову прийшла справжня тропічна спека. Очевидно, що наступним кроком країни до бананової республіки буде перейменування виборів президента у вибори вождя племені. Але в місті це, вочевидь, мало кого турбує.

         От, однією із найзатишніших вулиць йде городянин. Він – податківець, тобто ділер нації. Прилаштуємо йому ім′я. Точніше прізвисько. Нечисленні друзі та численні коллеги називають його Калькулятор. Ніхто навіть не здогадується про його справжнє ім′я чи, тим більше, по-батькові. Всі його забулися, а дехто навіть не знав. Забудемо й ми.

Судячи з усього, мрії Калькулятора збулися, відтак він виглядає точнісінько як ідіот, хоча й щасливий. Бо оптимістом він був вже в ембріональному стані. Але судячи з кольору його піджака, він сильно злякався чогось неочікуваного. Виявляється, що останнім часом він помітив, що почав безугавно старіти. Хоча тільки учора знову переглянув свої погляди. І знову, як і багато років назад,  сподобався другий і четвертий. Щоб не перевтомлюватися, він спить вісім годин на день і стільки ж вночі. Так, останнім часом його жінка говорить, що Калькулятор п′яниця, гуляка й зарплата у нього порівняно невеличка. Ну, і що? Натомість він хороший сім′янин! Так і жили: він тримав дружину за талію, а вона його за ідіота.

Правда, щойно він отримав дворічну оплачену відпустку із догляду за жінками. Саме вони страхаються старості, чоловіки не встигають злякатися.

Втім, Калькулятор не знав в місті нікого, хто б дожив до 100 років і був би цікавим іще чимось, крім цього. Так, з роками людина обростає массою медичних подробиць. Молодість проходить досить швидко і дурість потім вимагає інших виправдувань, проте саме молодість прекрасна в будь-якому віці.

         А, може, винний у недоречному старінні понеділок – зеро на рулетці тижня? Чи склероз – прокляття злопам′ятних? Та, ні, який склероз? Життя – це свято, яке треба відзначати щодня! Він про це чітко пам'ятав, причому щодня. Ноги понесли його руки до місця подій. Бо в кожному вiцi, - тихо та ненав′язливо підказав йому міський кодекс, iснують свої принади. Скажімо, 51 рік без залишку дiлиться на 17...

         Попутній вітер виніс городянина на широкий проспект, який змінював назву, але не зрадив просторові. Тут тепер, кажуть, новий центр нашого міста, нова ідеологія, нова мова, нові, молоді й нахабні обличчя. Мужність, відвага та честь тут – три ознаки алкогольного сп′яніння. Городянин звично очолив броунівский рух на проспекті й швидко почимчикував в бік "Майдану". На ньому були легкі та зручні черевики з псевдокрокодила із загнутими догори порепаними носками (вони сердечно тисли йому нижні кінцівки): данина моді - провінційно-азійська звичка прикрашати ноги екзотичними тваринами.

- Щось давно я не ловив себе на думці, - несподівано подумалося йому

- А, ось вона, - проте спроба не виглядіти як дурень виявилася невдалою. Бо то була не думка. То пролетів голуб, що взяв курс на справжній центр міста, тому був змушений випорожниться заздалегідь. В наслідок погоди, що змінюється, птахи взагалі спостошені та дивні, вони задовбалися літати туди-сюди. Голова працювала як швейцарський годинник: нерви заведені, язик поспішав, думки відставали.

Повз тротуар проскочив убитий (ламається не виїжджаючи з гаражу) «опель» відомого міського таксиста Валєри на прізвисько Буржуй, який той ласкаво називав «кракаділом». Знаєте, таке собі таксі «Нострадамус», мовляв, ми самі вам зателефонуємо. Валєра, як і більшість міських таксистів (наше місто – місто охоронців та таксистів) був приїжджим, а відтак в місті він нічого не навчився. Тому таксував. Таксі - це не робота, а різновид жебрацтва. «Геньгі», тобто «гроші», він вимагав саме в такий спосіб, хоча й це було не просто, іноді навіть важко. Щоденно він починав день вночі – о другій. До речі, їздити містом в цей час – одне задоволення, ідіоти ще сплять. Спочатку Валєра розвозив домівками обкурену чи п’янувату молодь з цілодобових гучних дискотек, потім хронічно зморених жіночок – перекупниць до Зеленого базару і по «точкам», а потім – до третьої дня вже кого доведеться. Загалом жив він життям широким, веселим, зовсім неодноманітним, а вкрай насиченим пригодами та враженнями, бо був найнахабнішою людиною свого часу. Він ніколи не ліз в кишеню за словом, воно випадало з нього головним чином самостійно (причому не завжди з його губатих таксомоторних вуст), і звучало вельми непристойно. Від роботи він отримував задоволення, це була його справа, бо він у місті затямив давно: займаючись своєю справою – отримуєш задоволення, займаючись чужою – по пиці.

І от коли нахаба перетинається в житті  з таким же нахабою, часом відбуваються дивні та несподівані речі. Як тепер: був принципово чудовий день – ясний, сонячний, на небі жодної хмаринки, але в кущах потріскували блискавки. Калькулятор імператорським жестом спинив Валєру прямо посеред проспекту. Той вдячливо тормознув, аж кєпка-бейсболка спала із вщент стриженої голови. Втрачати йому було нічого, а якщо тобі нічого втрачати, потрібно спробувати щось знайти. І він знайшов.

Калькулятор суворо розпорядився везти його негайно до величної будівлі податкової, що затишно схована  у потаємному куточку міста. Він також любив свою роботу, хоча й ніколи не плутав любов до своєї роботи із побоюваннями не знайти іншу. Валєра весело влився у потік різнобарвних та прутких міських машин. Тихо грала ретромузика у придушеному моно варіанті, вікно було відкритим, і водій звично почав свою найвідомішу вранішню пісню: «Казала мати, вчися синку, а я узяв буквар зкурив». Калькулятор зверхньо повів носом, струшуючи з плеча піджака невидиму простому неоподаткованому оку волосинку. Окрім запаху поту, який вільно та звично, як у себе вдома, гуляв брудненьким салоном «кракаділа», то була друга помилка Валєри. Співати було не треба. В останнє позіхнувши, машина стала і Валєра натружено потягнувся в бік пасажира за грішми. Проте натомість він побачив посвідчення ділера нації Калькулятора.

- Чи зрозуміла тобі думка моя неглибока? Людина ж це тварина, багата на мізковий білок, і голова в неї - це альтернативний орган мислення, – зверхньо повідомив таксиста той.

У Валєри не було не тільки ліцензії на право таксувати, але й прав водія, паспорту, ідентифікаційного коду, довідок з місця роботи та проживання, військового квитка, рахунку в одному із банків тощо. У нього не було нічого, крім палкого бажання заробляти «геньгі».

- Так ти ж терорист! Справжнісінький сомалійський пірат зі Ржавинців! Я тебе арештовую! – кабінетно промовив податківець, нахабно й зухвало порушуючи неписаний кодекс городянина. З тих пір у місті все пішло шкереберть.

День обіцяв бути гарним, проте своєї обіцянки не виконав. Тому Валєра продемонстрував Калькулятору жест доброї волі. Середнім пальцем.

 Володимир КИЛИНИЧ