Свіча пам’яті в музейній капличці
У найбільшому в країні сільському етнографічному комплексі Старого Вовчинця на Буковині старожитності не просто ілюструють історію села від сивої давнини до наших днів. Тут по-справжньому відчуваєш минувшину. Можна на кам’яних жорнах змолоти кукурудзу, розтопити піч у столітній селянській хаті, зварити мамалигу і накрити стіл, як велося споконвіків. Можна напрясти з вовни ниток і виткати килим на старовинному верстаті. Яскраво прикрашена святкова підвода готова везти родину на весілля чи ярмарок.
А ще можна за шестимісною шкільною партою сталевим пером написати диктант чорнилом із бузини і якщо без помилок — отримати одиницю, яка за часів Дунайської імперії була в селі найкращою оцінкою. Чи, приміром, запустити фільм на пересувному радянському кінопроекторі, відтворивши атмосферу свята в сільському клубі. Працюють ручна пилка, січкарня, доїльний апарат і навіть трактор.
Перша письмова згадка про Старий Вовчинець датується 1703 роком. Старовинне буковинське село, що на самому українсько-румунському державному кордоні, пам’ятає Молдавське князівство, імперію Габсбургів, королівську Румунію.
Дивовижно цікавий Старововчинецький етнографічний комплекс, розташований у приміщені старої школи, — один з найбагатших громадських музеїв країни. Його заснував 1957 року колишній директор місцевого ліцею, а тепер директор музею краєзнавець Іван Топало.
У 20 залах виставлено вісім тисяч експонатів, знайдених на території села, серед яких скам’янілі дерева і бивні мамонта. Побут селян відтворено до найменших дрібниць — з макітрами, розписними скринями, вишиванками.
— Головне в музеї — розповідь про людей нашої землі, — каже Іван Касянович. — У Старому Вовчинці дружно жили українці, румуни, німці, євреї. Ми шануємо пам’ять про них.
Пишається Старий Вовчинець Леоном Копельманом, який тут народився, виріс, а потім розвивав талант у художній академії Флоренції, Бухарестській школі мистецтв. Дбайливо зібрані давні знімки відображають урочисті моменти з життя сільських родин. Є зали трудової й бойової слави.
Поіменно (з фотографіями і біографіями) згадано жителів Старого Вовчинця, яких у 1940 році вивезли у Карелію на примусові роботи у трудових таборах. На пам’ять про них, загиблих на чужині від холоду і хвороб, горять свічки у капличці музею.
