"Суть Речей": Про нові обличчя у новому виконкомі Чернівецької міської ради

Друкопис програми «Суть речей» від 21 квітня 2016 року.

 Тема розмови: нові обличчя в новому виконкомі

Ведуча програми: Людмила Григорчук

Запрошені гості: Члени виконавчого комітету чернівецької міської ради: громадська активістка та приватний підприємець Наталя Фрунзе і голова міського центру допомоги учасникам АТО та їх родинам Степан Меленко розкажуть, яким вони бачать розвиток міста та які питання хотіли б вирішити за час своєї роботи у виконкомі.

 Людмила Григорчук: В Чернівцях виконавчий комітет обирали довго. З паузами. Ніхто не приховував, що про членів домовлялися. Наталю, Ви як потрапили у список виконкому?

Наталя Фрунзе: Я потрапила у виконком по квоті партії БПП «Солідарність», я є заступником голови чернівецької міської організації БПП Солідарність, я брала участь у виборах від партії, представляла 26 округ, де отримала першість, за мене проголосувало більше 300 людей, більше 17%, але по квоті партії я не пройшла, і надалі ми на політраді вирішили, я що я повинна представляти виконком. Крім того я представник громадської організації «Гідність Буковини», яка займається допомогою учасникам АТО, від нас їдуть волонтери, я є членом клубу «Успішна чернівчанка», ми також займаємося благодійністю, співпрацюємо з фондом «Подаруй дитині життя», проводимо ярмарки, допомагаємо діткам, збираємо кошти на лікування. Ми особисто в руки віддавали гроші в госпіталь пораненим нашим хлопцям. Саме в руки військовим, бачили діагнози і, повірте, це настільки важливо, це настільки відверто боляче, що відбувається, але ми працюємо, я дуже вдячна всім чернівчанам, хто небайдужий.

Людмила Григорчук: Тобто робота у виконкомі – це продовження вашої звичної роботи?

Наталя Фрунзе: Так. Я зможу зробити набагато більше, ніж зараз я роблю.

Степан Меленко: Мене делегували у виконком учасники АТО, організації, які пов’язані безпосередньо з АТО і волонтери міста Чернівці.

Людмила Григорчук: Розкажіть, Степане, трохи про себе.

Степан Меленко: Громадська моя діяльність почалася з 2010 року. Я з 2010 року був обраний депутатом районної ради Садгірської, потім 2013 рік почався Майдан, я з 1 грудня по 25 лютого був на Майдані. Потім так склалося, що в серпні місяці я добровільно з хлопцями, зібралися 10 чоловік, і поїхали в зону АТО. Безпосередньо в зоні антитерористичної операції був 5 місяців, поясню чому, тому що в мене в дитинстві були опіки, і у зв’язку з морозами вони почали тріскати.

Людмила Григорчук: Ви ніби виправдовуєтеся, а насправді, 5 місяців – це немало.

Степан Меленко: Тому що хлопці були більше, хтось рік, хтось досі служить, захищає терени України. Тому я приїхав в грудні місяці, і перед собою поставив ціль, що хлопці там відстоюють мою честь і гідність, моєї родини, а я буду вистоювати честь і гідність тут. Я відкрив громадську організацію «Добротворець», був головою. Зараз голова у нас народний Герой України, Козак Сергій, а заступник Леся Михайлюк, волонтер «ARMSOS». Паралельно утворився координаційний центр допомоги при виконкомі міської ради і я був членом, потім попрацювали певний час і члени координаційного центру обрали мене головою координаційного центру допомоги учасникам АТО.

Людмила Григорчук: Тобто для вас виконком – це можливість працювати далі?

Степан Меленко: Так, відстоювати гідність хлопців, громади. В мене є певні бачення, як воно би не звучало, але політичні, бо я з 2010 року був депутатом, тому те, що недопрацював, що недопрацювали, то ми будемо регуляторами цього процесу.

Янек. Слухач. Як ситуація з переселенцями? На Центральній площі був центр допомоги, чи він працює? Ще мене цікавить питання, як ви бачите ситуацію з секретарем міської ради. Чи є у вас свої кандидатури?

Степан Меленко: Центр існує допомоги, на Центральній площі, 9, на першому поверсі. Що потрібно переселенцям, то треба підійти на місце і дізнатися. Ми безпосередньо займаємося атовцями. На сьогоднішній день учасникам АТО зараз більше іде адресна допомога, якщо розвіднику – то рюкзак треба, берці, наколінники, якщо людина, яка знаходиться на блокпосту, не зважаючи на те, що весна, але бувають ночі холодні. То треба одягу відповідного. Все іде адресно. Є вже певне забезпечення державою, є забезпечення рідних, близьких самого атовця. Можна також звернутися на ту ж саму Центральну площу, 9, в той самий ARMSOS, дівчата збирають зараз медикаменти хлопцям в аптечку.

Наталя Фрунзе: Переселенцями у нас займається Катерина Пономарьова, вона волонтер, підходьте на Центральну площу, 9, вона дуже активно допомагає, вона не одна, там багато волонтерів, які надають первинну допомогу, вторинну, постійно приходять посилки, навіть з-за кордону, наші заробітчани долучаються, чернівчани приносять їжу, приносять одяг. Якщо у вас є можливість, бажання, то приходьте, долучайтеся, а якщо ви переселенець і вам потрібна допомога, то приходьте, вам допоможуть.

Людмила Григорчук: Зрозуміло, що у виконкомі ви будете зустрічатися з питанням переселенцям. От зараз ЗМІ всі піднімали питання, що переселенців виселяють з готелю, і міський голова сказав, що таких проблемних сімей є багато. І не всім ми можемо допомогти. Ви десь бачите, як можна їм допомогти в тих умовах, в яких ми живемо.

Наталя Фрунзе: Знаю, що будується житло для переселенців і знаю, що на сесії міської ради буде прийматися рішення по відношенню виділення землі, буде будуватися кооператив для переселенців, думаю, що влада намагається максимально робити для них, бо сьогодні складно не тільки їм, є атовці, є чорнобильці. Дуже складно, але знаю, що всі наймаються допомогти.

Степан Меленко: Я вважаю, може це я грубо зараз скажу, але кожен хоче жити в центрі міста. Питання полягає в тому, що у нас є села, в тому ж Садгірському районі, да, воно в глибині, але є закинуті будинки, участки, я вважаю, що полегшити дану ситуацію з сторони переселенців і з сторони атовців, то можна просто взяти провести моніторинг закинутих будинків у селах, це робота з областю, я думаю, що переселенці можуть поселитися в селах.

Людмила Григорчук: Але вони відмовляються.

Степан Меленко: Так, знаю, що відмовляються, але я також хочу жити в центрі, але там можна завезти своє хазяйство і прокормити свою сім’ю, але є ще друга ситуація. Є велика маса переселенців, які, я вважаю, що вже можуть їхати назад. Є вже відвойовані території, які давно не в зоні АТО, мирні, тим паче, є міжнародні програми, державні програми відновлення будинків і можна відновлювати, залучати інвесторів і все зробити. Тому я думаю, що в гостях добре, але дома краще.

Людмила Григорчук: Тобто тут кожну родину переселенців треба розглядати окремо.

Степан Меленко: Можна просту практику європейську використати. Багато біженців і у них, але їм же не будують будинки, дають тимчасові помешкання, а потім їхня доля вирішується. А наші українці - вони вдома.

Ваня. Слухач. Питання про допомогу онкохворим дітям. Розкажіть, наскільки ефективно працювати з Францом Федоровичем, як керівником цієї благодійної організації, «подаруй дитині життя». І ще питання, що незабаром буде 30 років, річниця чорнобилю, ці люди також хворіють. Як їм допомогти?

Наталя Фрунзе: Ми працюємо вже декілька років, особисто з Федоровичем я не знайома. Ми допомагаємо, приносимо і збираємо кошти на благодійних заходах. Бачилися, але особисто не знайома. Я знайома з лікарем , Михайлом Гнатюком, це людина від Бога, я знаю, що він перехворів, і він робить все, щоб врятувати дітей. Він нам розповідає, що потрібно і ми намагаємося максимально долучатися. А по відношенню чорнобильців, я з вами згідна, що багато людей страждають після всього пережитого, і онкохвороби у них і інші захворювання. Знаю, що на виконкомі будуть виділятися кошти на чорнобильців, зараз 30-річчя буде. Максимально пам’ятаємо, максимально будемо робити все, щоб люди лікувалися, щоб вони могли бути забезпечені. Але це кошти маленькі, мені боляче і неприємно, але держава не може собі дозволити все те, що воно повинні мати.

Степан Меленко: По забезпеченню житлом, машинами чорнобильців, то те, що вони втратили там, 100% їм відшкодували, коли вони були тут. Можу запропонувати, що до 30-ліття Чорнобиля, є у нас масив, ми з хлопцями обговорювали це. На Лукіяновича. Там є ще певна кількість вільних ділянок. Я б казав, що в межах 5 сотих, щоб воно було чесно, як і в атовців, щоб виділили декілька ділянок чорнобильців.

Людмила Григорчук: Тим, які в черзі?

Степан Меленко: Так, у них також черга, але я вважаю, що і хлопці не проти, у нас були збори, всі за. Ми за компроміс, не треба кричати, щось доказувати, ми повинні знайти компроміс, наше бачення таке, що якщо можливий цей варіант. Це має бути сесією погоджено. По часу не виходить тепер, але можна поступово це зробити.

Людмила Григорчук: Повернемося до питання про секретаря, питання від нашого першого слухача.

Степан Меленко: Якщо між собою партії не можуть вирішити, хто як має голосувати, не мають певної домовленості, то давайте ми висунемо кандидатів на огляд громади, і зробимо електронне опитування, чи, якщо потрібно, паперове, але це буде дорого. Не хочеться кошти розкидати. Давайте зробимо електронне опитування, це таке моє бачення. Надамо кандидатів, хай громада міста обирає секретаря. Так само громада міста буде вже і потребувати гідної роботи секретаря.

Людмила Григорчук: Це буде лише рекомендаційний характер.

Степан Меленко: Я нічого не маю проти, але це суттєво буде нести характер, тому що громада вибрала. Як мера, як кожного депутата, так само можна і секретаря обрати.

Наталя Фрунзе: Я скажу, що міський голова запропонував кандидатуру Володимира Сєхова, це наш партієць, але, на жаль, депутати не підтримали, не добрав два голоси здається. На сьогоднішній день це повинні зробити депутати. Я думаю, що переговори йдуть, але чекаємо.

Степан Меленко: Нам  треба просто зрозуміти одну просту річ, ми не маємо бути залежні ні від кого, ми працюємо для громади, для чернівчан. Ми маємо робити порядок. Ми маємо бути господарями.

Людмила Григорчук: Що для вас участь у виконавчому комітеті: досвід, важка робота, можливість засвітитися чи розвага?

Степан Меленко: Для мене це не може бути розвагою, тому я рекомендований, мене підтримують люди, за моїми плечима воїни АТО, волонтери, відповідно, у них є родини, близькі, знайомі, і ми повинні бути господарниками у місті. Ми не є у Верховній Раді, де говорять про всю Україну, ми мову ведемо про наше місто.

Людмила Григорчук: Це важка праця?

Степан Меленко: Я вважаю, що це не важка праця, я говорю, як воно є, я відповідно буду радитися з людьми, які мене делегували, загальним рішенням будемо висловлювати бачення усіх нас, і відповідно, громади міста.

Людмила Григорчук: А досвід? Може вам легше потім буде пройти депутатом в міську раду?

Степан Меленко: Може хтось вважає мене кар’єристом, я не людина кар’єри, я маю ціль таку, щоб мені не було стидно, і моїм дітям щоб не було стидно за мене

Наталя Фрунзе: Для мене особисто це досвід в першу чергу. До важкої роботи я звикла, я не боюся, я особисто обіцяю працювати відкрито, на користь громади, на розвиток міста, я не боюся брати на себе відповідальність, я готова працювати.

Людмила Григорчук: Але для чого ви вирішили бути у виконкомі?

Наталя Фрунзе: Щоб покращити життя чернівчан, щоб наше місто було комфортним і успішним. Така ідея, це продовження того, чим я займаюся сьогодні.

Людмила Григорчук: Виконавчий комітет є виконавчим органом міської ради, їй підзвітним і підконтрольним. Чи вдасться в таких умовах працювати неупереджено і впевнено?

Наталя Фрунзе: Я думаю, так, бо я прийшла, щоб працювати і я обіцяю, що виконком і я, особисто, буду віддаватися на всі 100%. Десь треба буде якісь компроміси знаходити, але для мене головне – життя чернівчан. Я відношуся до тих, як вважають, що люди – це найцінніше, що є на землі. І ми повинні пишатися тим, що у нас є такі чернівчани, такі люди. Це наш капітал. Якщо вони небайдужі, якщо вони згуртовані, якщо вони хочуть, щоб наше місто розвивалося, то ми можемо досягнути дуже багато вершин і цілей.

Людмила Григорчук: Але у міській раді не дуже просто з згуртованістю. І в минулому скликанні були проблеми, і в цьому бувають випадки.

Наталя Фрунзе: Я менеджер, в мене дуже багато людей працюють, я вмію працювати з людьми, і я психолог непоганий. Я думаю, що намагатимемося працювати і будемо знаходити точки дотику.

Людмила Григорчук: Готові чимось поступитися, але добиватися свого?

Наталя Фрунзе: Так. Таке життя.

Степан Меленко: Згуртованість має бути по-любому, тому що ми маємо працювати на громаду, нам довірила цю ланку громада. Значить, ми маємо оправдати надії і прагнення громади, але потрібно не забувати одну просту річ, що якщо будуть працювати тільки виконком, але не буде працювати громада, то нічого не буде. Спільними зусиллями ми маємо працювати і тоді досягнемо результату. Це має бути певний компроміс, на щось треба буде зачекати, я розумію, що кожен хоче відразу і все, але так не можна, все поступово, але правильно робити кожен крок.

Людмила Григорчук: Виконавчий комітет координує діяльність структурних підрозділів міської ради, підприємств, установ, організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста, заслуховує звіти про роботу їх керівників. У Чернівцях з комунальними підприємствами не все просто. Є борги, проблеми, непорозуміння. Які підприємства вам видаються найбільш важкими, а з якими працюватиметься легше?

Степан Меленко: Сама важка у нас ситуація з водоканалом і ситуація з тролейбусами. Тролейбусний парк у нас дуже старий. Наскільки я володію інформацією, у нас є певні домовленості з Бухарестом, де мають оновлювати парк, а нам віддадуть свій парк,

Людмила Григорчук: Але ми чекаємо виборів.

Степан Меленко: Так, вибори у Бухаресті. Треба набратися трохи терпіння. По водоканалу, наскільки мені відомо, що міжнародний банк реконструкції і розвитку надав вже певні кошти для того, щоб реконструювати водоканал. Але це має бути спільними зусиллями. Хтось має набратися терпіння, що води не буде. Як на Богдана Хмельницького люди роками чекають, але вже по-трошки доходимо, що на вулиці буде все гаразд. Не потрібно кричати, а треба шукати компроміс і показувати ідейність.

Людмила Григорчук: Аеропорт?

Степан Меленко: Я згідний, що аеропорт має працювати, я був на комісії, де виступав директор аеропорту, де йому задали чітке питання, що необхідно для того, щоб літаки літали? Бо виходить, як бездонна бочка, постійно щось потрібно, але кінця цьому немає. Щоб конкретно ми знали. Аеропорт – це туризм, це популярність міста, це розвиток міста. Я за аеропорт, його треба втримати, його не треба будувати заново, просто реконструювати і довести до логічного кінця.

Людмила Григорчук: А з ким найлегше буде, хто і так досягнув певних успіхів, хороших результатів?

Степан Меленко: Можливо, зараз зроблю рекламу, піар колишньому однопартійцю, Обшанському Сергію і Унгурян Тарас, але якщо взяти їхню діяльність за рік, то у нас менше сміття на стовпах, не обклеюють все, що попало і доходить до правильних норм з вивісками, з форматами реклами, і відповідно, я просто суджу по тому, що в Садгірському районі було багато сміття, але зараза благоустрій працює, наводять порядок. Вони виконують дуже важку роботу, це постійно треба сваритися, доказувати комусь щось.

Людмила Григорчук: Який секрет їхнього успіху, може іншим керівникам треба повчитися чогось у них?

Степан Меленко: За секрети їх треба питати. Але у них є ціль, до якої вони йдуть і вони її досягають. Вони виконують свою роботу, повноваження і за них не заходять. Тому що, наскільки я знаю, на них нема подано на них скарг у суд, значить вони працюють в рамках закону.

Людмила Григорчук: Наталю, як ви бачите роботу з комунальними підприємствами?

Наталя Фрунзе: Я по-перше, хочу зосередити увагу на роботі МіськШепу, на наші дороги, які жахливі. Обслуговування їх, на жаль, дуже складні. Треба проконтролювати як і на що тратяться гроші, в мене є досвід роботи за кордоном. Я бачила, які дороги там. І фірми, які вигравали тендери, які робили ці дороги, вони обслуговували їх, їм не давали одразу всі кошти, вони на протязі, здається 5 років, зобов’язані були ці дороги обслуговувати.

Людмила Григорчук: Протягом гарантійного терміну.

Наталя Фрунзе: Так, їм сплачували лише аванс і отримували кінцеві кошти через 5 років. Напевно, у нас так само треба робити, тому що дороги, ямковий ремонт, не знаю, тільки зробили, через пару днів, дощ пройшов і все вимило. Чим вони заробляють ті ями. Чи неякісний матеріал, чи крадуть, чому так відбувається, не знаю.

Людмила Григорчук: Вам тепер треба контролювати кожну ямку?

Наталя Фрунзе: Буду контролювати.

Степан Меленко: Щоб контролювати кожну ямку треба бути спеціалістом. Треба залучати людину, яка не працює в МіськШепі, як експерта, хто розуміється в цих питанням. Ми можемо взяти спеціаліста з громади. Просто треба цим зайнятися.

Наталя Фрунзе: Але вулиця Фізкультурна, колишня Стефюка, її зробили рік назад, її зробили ідеально. Не те, що приємно ходити чи їздити, дійсно, якісно працювала техніка. З таким підприємством напевне, треба далі підписувати договори. І я ще хочу зауважити, що перед тим як робити дорогу, треба поміняти мережі. Бо зроблять дорогу, а через півроку розкопали, розбурили, засипали піском чи болотом. Підхід комплексний, тому що далі ми нікуди не підемо, якщо ми будемо робити будь-як. Лиш списати кошти.

Людмила Григорчук: Окрім МіськШепу, які ще комунальні підприємства треба контролювати?

Наталя Фрунзе: Чернівцітеплокомуненерго – жахливий стан. Труби, борги, але якщо ми справді отримаємо кошти від європейського банку реконструкції і розвитку, 10 мільйонів Євро, якщо вони підуть на обладнання, на заміну теплотрас, на котельні, якщо кошти використаються правильно і саме на це, що обіцяють, то, я думаю, що в майбутньому, Чернівцітеплокомунерго буде розвиватися і працювати. А поки що втрати великі, борги, люди скаржаться, що, якщо вони останні на лінії, то тепло не доходить, а вони сплачують ті ж самі кошти. Це проблема. Лічильники, які поставили, це добре, але треба утепляти фасади, потрібно замінювати вікна, це все в комплексі треба робити, бо один лічильник нічого не змінить, люди сплачують більше по лічильнику, ніж зазвичай, по тарифу. Аеропорт – це також болюче питання. Багато боргів. Ми втратили інвестора, турки пішли в Івано-Франківськ і там літають літаки. В нас багато заробітчан, багато підприємців, які із задоволенням літали б з Чернівців. Головне – це ціна за квиток. Тому що, якщо в Київ було літати 100 доларів, то це дуже дорого. Треба переглянути ціни. Я в шокові лиш від одної ситуації навіть по квитках на потяг. В Київ – 400 гривень. Так не повинно бути, це дуже дорого. При мінімальній зарплаті 1440 гривень, звідкіля такі розцінки беруться.

Людмила Григорчук: Що ми може тут на місцях зробити?

Наталя Фрунзе: Нічого не можемо, напевне, зробити. Ми можемо не підняти ціни на проїзд. А на такі ціни ми не можемо вплинути: на електроенергію, газ.

Людмила Григорчук: Пане Степане, обрали вже в якому напрямку працюватиме? Соціально - економічного, культурного розвитку, місцевого бюджету… тощо? Ви вже говорили, що будете цікавитися найбільше питаннями учасників АТО, з вами у виконкомі є ще один ваш побратим, вистачить двох голосів, щоб захистити інтереси бійців?

Степан Меленко: Вистачить, тому що дві одиниці у виконкомі делеговані від хлопців, але у нас за плечима всі хлопці, які підкажуть, як вони бачать. І ми разом вирішуватимемо все. А загалом, нам потрібно починати не з великого, а з малого. Ми можемо зробити порядок і наповнити бюджет. У нас, я скажу на прикладі, який я спостерігав у Садгорі колись. У нас поставили лавочки і чомусь усі сиділи не на лавочках, а на спинках. Я радикальні речі може десь буду говорити, але що я маю на увазі, якщо людина це зробила, значить людину оштрафувати. Виконком може за кожні такі речі прийняти серйозну суму, а якщо немає коштів, то можна на громадські роботи. Покрасити 10 лавочок, або постав одну своїми руками. Такі два напрямки. Ми і в місті зробимо порядок і  наповнити бюджет можна. Місто має повернути честь і гідність Маленького Парижу. Щоб нам було не соромно за місто перед людьми, які приїдуть до нас у гості. Щоб воно не було відоме лише на теренах України, але й у всьому світі

Людмила Григорчук: Скільки треба часу, щоб це зробити? Як натиснути на громаду?

Степан Меленко: Потрібно не натискати, а щоб діяв закон, рівний для всіх. Відповідальність, не залежно від того, чи ти чиновник, чи ти простий громадянин.

Людмила Григорчук: Але закон у нас є, і всі кажуть, що закон хороший, але люди не міняються.

Степан Меленко: Тому що основна маса людей просто чекають, що хтось прийде і за нього зробить. Дасть чи принесе. Потрібно самому вставати і робити. Тоді досягнемо успіху.

Людмила Григорчук: Ви ж не будете ходити по вулиці і зупиняти хуліганів.

Степан Меленко: Для цього є нова поліція, які, на моє бачення, справляються, може роблять якісь помилки, але вони набувають досвіду. Вони не можуть охопити все і не все в їхніх руках.

Людмила Григорчук: Які штрафи могли би дисциплінувати людину?

Степан Меленко: Я вважаю, що потрібно почати з маленького, але зробити певну шкалу, щоб з кожним порушенням штраф збільшувався. Є маленький нюанс, щоб виписати на людину штраф, щоб посвідка була. Якщо б можливо було на рівні місцевої влади запровадити місцевий закон, щоб кожен ходив з посвідкою, не обов’язково це паспорт, але щоб була фотографія, то це спростило б роботу.

Наталя Фрунзе: Мені би дуже хотілося відновити довіру мешканців до виконавчих органів шляхом відкритості, прозорості, публічності. Особливо коли мова йде про тендери, закупівлі. Також хочеться контролювати використання державних коштів. Ми повинні знати і ми всі знаємо, що бюджет міста – це гроші чернівчан і вони повинні бути повернені якісними послугами, соціальними виплатами, тому я буду дивитися, куди вони йдуть, як вони йдуть. Також я економіст за фахом, приватний підприємець, я буду максимально сприяти розвитку малого та середнього бізнесу, особливо, коли це наші виробники, треба давати їм переваги, проводити різного виду якрмарки, на підтримку наших підприємців. Рекламувати їх. Проводити якісь навчання, роз’яснення. Дуже мало зараз інформації. Зробити хочеться наше місто комфортним, щоб туристи приїжджали не на один день і їхали, а щоб залишалися на декілька днів і це буде розвиватися і бізнес, і інфраструктура, і ресторани, і готелі. Треба зацікавлювати, проводити свята, фестивалі. Я дуже люблю Львів, приїжджаю туди, заходжу в кав’ярню, а там пригощають кавою і кажуть, що це наша львівська кава, їхній пляцок львівський. А у нас нема нічого. Чому у нас немає чернівецького печива, чому не організували наших пекарів, провели конкурс, не запатентували наш чернівецький продукт. І щоб це було по всіх магазинах. Чому ми цього не робимо: у нас вишивають бісером, шиють весільні сукні, у нас скільки майстринь,  у нас таке чудове місто, культура і туризм повинні розвиватися. У нас такі перлини як університет, театр, нам треба придумувати міфи. У нас єдиний міф – трояндами замітали вулиці.

Людмила Григорчук: І він працює, цей міф.

Наталя Фрунзе: Так, але такий міфів має бути багато. Якщо туристи залишатимуться на декілька днів, то всі будуть заробляти на цьому, підприємці будуть сплачували податки і місто буде збагачуватися.

Людмила Григорчук: Але щоб туристи приїжджали, повертаємося до нашої попередньої розмови, треба дороги зробити, аеропорт запустити, додатковий потяг дати.

Наталя Фрунзе: Готелі у нас також відстають. «Турист» і «Черемош» – у жахливому стані. Люди хочуть послуги якісної, якщо платять кошти. Ресторанів у нас багато, вони смачні, гарно готують, але багато ресторанів європейських, банкетних, весільних, а треба щось таке, з родзинкою, щоби, як у Львові, що очі розбігаються. Треба їхати, вчитися і робити у нас цікаве.

Людмила Григорчук: Якщо говорити про нагальні питання, то питання ціни на проїзд. Вам доведеться вирішувати це питання на найближчих засіданнях. Як можна задовільнити і мешканців, і перевізників, і бюджет?

Наталя Фрунзе: Це справді болюче питання для всіх, і для мешканців, і перевізників. Я розумію, що бензин дорожчає, деталі ростуть в ціні, зарплатня також. Але люди не заробляють набагато більше, їм важко оплачувати проїзд. Будемо шукати компроміс.

Людмила Григорчук: Яка ціна могла б задовільнити всіх?

Наталя Фрунзе: Треба з громадськістю говорити, домовлятися. Не можна сказати: «Все платимо 5 гривень». Треба шукати інших перевізників, може, з інших міст. Може вони готові возити наших людей за дешевшу ціну. Шукати компроміс, або залишати тих, хто хоче працювати за тою ціною, може, підняти на 50 копійок, але не більше. Для людей дуже дорого. У нас місто дуже маленьке, відстані дуже маленькі, нема чого порівнювати наше місто з Києвом, 7 кілометрів по довжині у нас.

Степан Меленко: Я знаю про цю проблему, бо з атовцями були проблеми. У перевізників навіть немає заключеного договору з міською радою і перевізником. Тому треба створювати комісію. Треба перевізнику обґрунтовано пояснити, чому така ціна чи інша. Не важливо, зз якої області перевізник. Він має показати, чому саме така ціна. Я думаю, що ця ціна суттєво не буде відрізнятися від цієї. Згідно законодавства, є пільгові категорії, перевізник зобов’язаний везти їх. Домовилися, що має бути два пільгові місця, але в жодному документі немає цього прописано. Це лише домовленість на словах, але треба вислухати дві сторони. Перевізнику потрібно віддати ці кошти. Нам потрібно провезти аналіз, скільки пільговиків за день проїжджає. Бо зараз просто цифра з нічого. Кажуть її, але вона нічим не підтверджена. Треба електронне фіксування зробити. У нас є картка чернівчанина і можна за допомогою цієї картки якийсь реєстр вести у тих же транспортних засобах. Наприклад у Києві стоїть камера, пільговик заходить, показує в камеру посвідку, проаналізували так, яка кількість пільговиків проїжджає в день, і так ми сформуємо кількість місць, які має відшкодовувати місто перевізникам. Але ще відбулася децентралізація і тепер не з державного бюджету, а з міського буде відшкодовуватися.

Людмила Григорчук: Але про підняття цін можна говорити?

Степан Меленко: Для мене зараз незрозуміла ситуація з паливом, долар, євро падає, а паливо пішло вверх. Як я розумію, в світі барель мав би подорожчати, а воно подешевшало. Для мене це штучне підняття цін. Я розумію, що починається посівний період і все дорожчає, але це неправильно. Я вважаю, що антимонопольний комітет не працює, його треба розігнати. Це прямі обов’язки антимонопольного комітету. Але всі ціни на групи товарів залежать від палива і подорожання відбувається і все дорожчає разом з паливом. А антимонопольний комітет взагалі не працює.

Наталя Фрунзе: Окрім його повинні надаватися ще й якісні послуги. Такі, які вони є на сьогоднішній день, то це взагалі. Автобуси брудні, немиті, людей багато, порушення правил, люди скаржаться, що водії не паркуються правильно, пенсіонерам, людям похилого віку дуже важко зійти, вони не під’їжджають до бордюрів. Не відповідає графік роботи їхнім поїздкам. Через це люди запізнюються на роботу. І в договорах треба прописувати, що мають бути обов’язково пільгові місця і це має бути прописано офіційно і тоді не буде ніяких питань. Не подобається – до побачення.

Степан Меленко: У Садгорі ще ніхто з маршрутників не дає квитки. Я вважаю, що це не водія треба штрафувати, а пасажира. Тоді це буде більш дієво, він буде вимагати цей квиток. Тоді буде механізм регулювання відбуватися.

Інформаційний партнер програми «Суть речей» www.buknews.com.ua