Сучасний театр потребує не тільки вдячного глядача, а й свідомого об’єктивного журналіста

19.11.2012, 15:54

Театр завжди був невід’ємною складовою культури українського народу. Своєю грою актори могли передати не тільки емоції, почуття, а й давні звичаї і традиції. Проте сьогодні світ добра, краси та любові втрачає свого глядача. Сучасне покоління радше посидить в Інтернеті чи подивиться чергову піратську версію голлівудського фільму, аніж “висидить” двогодинну виставу. Пише у своєму матеріалі спеціально для www.buknews.com.ua студентка Вікторія Яшан.

Існує версія, чому театр ненавидять ще зі школи: дітей ”заганяють” туди з примусу. І це дійсно діє, особливо в Чернівцях. Навіть артист драми театру ім. О.Кобилянської Григорій Руденський-Краєвський погодився з твердженням, що будучи дитиною він би нізащо не пішов у театр, а краще би сходив у кіно: «Я кажу так навіть своїм учням: сходіть краще в кінотеатр. Це і дешевше, і більше розважить Вас. Проте коли ці дітки з п’ятого класу йдуть на «Тисячу снопів вітру» і кажуть, що це дуже захоплююче і класно – мене це вражає. А ще це досить оригінально, якщо взяти дівчину і зводити її на побачення в театр. Запам’ятається на все життя».

Театр потрібно робити «модним». Та повернути глядача в театр, так само як і залучити до нього молодь – питання досить нелегке. Проте якщо з рекламою та піаром у нас ще більш-менш, то з об’єктивними журналістами, які б могли у цьому допомогти – погано. Адже кожна людина має свою думку, певні враження від вистави, а стримати їх при написанні журналістського матеріалу досить важко.

«Я люблю критику, – зауважує Григорій, – проте не так, коли журналіст бере і виливає весь бруд в одній замовній статті, а вказує конкретно на недоліки. Журналіст, коли пише, що це не подобається, має чітко розуміти чому і вміти майстерно викласти так, щоб актор зрозумів, що треба зробити, щоб задовольнити наступного разу. Але без емоцій ще гірше: коли журналісти приходять на подію просто через виконання свого професійного обов’язку – матеріал виходить надто сухим. Журналіст в такому випадку як актор: не можеш сказати, що роль не твоя, мусиш в неї вживатися. Не знаю, що гірше: написати заяву-відмову чи зіпсувати матеріал. Чесно скажу, я не люблю журналістів. Рідко хто напише об’єктивно і правду», – продовжує Григорій.

Підсумовуючи, дуже важко сказати кого сучасний театр потребує більше: вдячного глядача чи свідомого журналіста. Адже журналіст впливає на глядача, запрошуючи його прийти, а вже потім використовує думку останнього в матеріалах. Як казав В. Гюго: є два способи живо зацікавити публіку в театрі: за допомогою великого або правдивого. Велике захоплює маси, правдиве підкуповує окремих осіб.

Тож саме вам вирішувати, якими глядачами бути, і чи зміниться журналістика, як і театральне мистецтво, чи піддадуться вони деградації…

Вікторія ЯШАН

КОМЕНТАРІ (19)

Гріша, яка "замовна" стаття? Кому ти треба? Перегрівся і пішов перед діточками ахінею нести. Шизофренія на ранніх стадіях виліковна. Не гай часу - гайда до фахівців! Успіхів!:)

Софокл

19 листопада 2012 13:36

Мені цікаво: студенти філфаку завжди пишуть такі дубові "матеріали" чи тільки "спеціально для Букньюз"? Юра, ти навмисно розмістив у себе ці "шедеври", аби присоромити викладачів філологічного і довести, що кузня чернівецької журналістики - це насправді істфак? Мудро! Ще питання: в інтернет-журналістиці матеріали редагують? Чи на сайти можна виставляти усіляке сміття, навіть не обтяжуючи себе виправити там граматичні помилки? І взагалі - звідки у молоді такий жахливий радянський стиль, така обмеженість! Наочний приклад тому, що блогерство є безмежно далеким від журналістики, а філфак від журфаку.

Ісаченко

19 листопада 2012 14:52

То якщо Ви така розумна і вже давно далека від радянської журналістики, йдіть на кафедру журналістики, там, тим паче, звільняється одне місце...

Вероніка

19 листопада 2012 15:03

Дякую за пораду, Вероніко! Ти теж, бачу, "така розумна"! Неодмінно піду, куди ти мене послала... Добре, що хоч на кафедру. Бо судячи з твого тону, запросто можеш і далі...

Ісаченко

19 листопада 2012 15:15

Світлано, маєте рацію багато в чому. Але ці студенти хоч пробують писати. Зрозуміло, що поки виходить не дуже. Де ж їм набратися практичних навичок і розуміння того, як писати не треба, якщо в університеті їх вчать теоретики? Ті, хто практично займаються журналістикою не матимуть часу викладати в універі, тому й пакують їм там збочену теорію ті, хто справжньої журналістики не бачив. Головне - бажання. Випишуться.

Софокл

19 листопада 2012 17:42

Не в студентах справа, а у дорослих керівниках ЗМІ, про що я й хотіла сказати. Ми майже усі були дубові, а потім, хто мав бажання і силу волі до професії, справді виписувався. Але ніколи - самотужки, тільки потрапивш до профі-журналістів. Я безмежно вдячна тим, хто буквально бив мене по руках і тикав носом у недолугі тексти, змушуючи їх виправляти, переробляти. Такі от тексти, як ці, що на сайті, за часів мого студентства ніколи б не потрапили "на люди". Їх редагували, і ми так вчилися, зокрема - поважати слово і обрану професію. Сьогодні - усе дозволено! Утім й печаль...

Ісаченко-Софоклу

19 листопада 2012 17:58

Деякі і зараз дубовими залишилися... А деякі вже настільки порозмокали, і щоб хоч якось триматися на плаву, хочуть морально нищити молодих. Можливо, це приносить їм задоволення?

Льоня

19 листопада 2012 20:05

Vicka Yashan

19 листопада 2012 20:07

Зрозуміло. Хтось там уже когось нищить у чиїсь хворобливій уяві, попускали шмарки, сльози і образи. Отак варто тільки сказати правду великим молодим "профі", хто вони є зараз насправді і ким залишаться, якщо не працюватимуть над собою, а видаватимуть ось такі "спецшедеври", - так вони вже й давляться в істериці... Успіхів усім!

Ісаченко

19 листопада 2012 20:31

Vicka Yashan

19 листопада 2012 20:34

Vicka Yashan

19 листопада 2012 20:36

Кто будет делать заказные статьи по театру? У кого то есть деньги на такую херню? Это бред. Такие статьи может заказать только дирекция театра. Руденский про такой заказ говорил?

Струм

19 листопада 2012 21:00

Очевидно, пора вже й мені втрутитися у розмову. По-перше, сприймаю всі три публікації як звичайні інформації про цікавий захід. І щиро вдячний як Лілії Шутяк, яка організувала цю зустріч, так і дівчатам, які написали про неї. Особисто мені було надзвичайно цікаво прочитати про те, що саме там відбувалося. І думки актора, якого напевно багато хто не бачив на сцені, проте вже наперед ображає, теж було цікаво почути. І не потрібно все на цьому світі списувати на якісь міфічні замовлення чи пояснювати ними. 99,99 відсотка усіх матеріалів насправді пишуться з потреби журналіста чи редакції, а зовсім не за гроші чи на чиєсь замовлення. Просто ті, хто таке робить більш активні, відомі, привертають до себе увагу скандалом, тому по них часто судять про весь журналістський цех. А він насправді не такий. Щодо навчання когось ремеслу журналіста, то ніколи не ставив перед собою такої мети. Врешті, мій особистий досвід засвідчує, що всього зазвичай досягаєш самоосвітою. Я не применшую впливу старших колег, але насправді навчити писати дуже складно. Ну, як можна навчити писати так як пишуть Мостова чи Портніков? Це ж найсуб'єктивніша річ з усіх можливим. У цьому журналістика схожа на роботу акторів. Комусь подобається так, комусь інакше. І виходить у всіх по різному. Головне любити те, що робиш. Руденко-Краєвський, переконаний, любить. І цим викликає повагу. Те саме стосується дівчат: час покаже чи люблять вони журналістику. Якщо люблять, то все у них вийде.

Юрій Чорней

19 листопада 2012 21:18

Да, прикольный батл. Света, по-моему все зря. Но, Вика, давайте по порядку. вы считате, что начало, где вы так метко пишете:"

Театр завжди був невід’ємною складовою культури українського народу. Своєю грою актори могли передати не тільки емоції, почуття, а й давні звичаї і традиції"- несет в себе что-то новое? Вы уверены, что это предложение хоть кому-нибудь нужно? Что вы открыли что-то доселе неведомое? И очень ловко, эффектно подали это. А если б вы написали театр був "видьемною складовою", или украинской заменой Голливуда, или местом, где выбирали невест, или сборищем талантливых шутов, гениев, пропойц и неудачников, или, что тут вы школьницей отковыривали позолоту с лепнины и вас дернули за косичку. Как думаете, было бы скучнее? А для этого надо десять секунд.

Вы уверены, что мысль о том, что"Проте сьогодні світ добра, краси та любові втрачає свого глядача".- блещет новизной? Кроме всего прочего, она лжива по сути, потому что театр ровно настолько же "світ добра, краси та любові", как и окружающий театр мир, как люди в троллейбусе, например, и все остальное. Поверьте, театр это немножко другое. И там бывают чиновники и креативные люди, таланты и бездарности, ненависть и грязь, любовь тоже бывает, но не так уж часто. Но если вы действительно думаете, как написали, что он "невидъемна складова" тогда ваше положение серьезно. Но...жить вам будет довольно легко. Юра, конечно,может поставить материал в качестве поощрения. Если б вы действительно себя ценили, вы бы сняли его сами... Ваше журналистское дело не транслировать Руденского, а найти неожиданный ракурс, понять про него то, что он не понимает сам. Вы считате содержание своей статьи неожиданным? Адекватный журналист тот, кто пишет о том, что осталось за фасадом. Журналист, которому легко живется, пишет то, о чем давно знают. Ваша статья пока что, поверьте, о том, что давно знают. Причем очень давно. Ничего страшного. Успехов. А хорошие журналисты, как правило, уходят не потому что их "вытеснили" молодые, а потому, что устали они, и все.

Сергій Воронцов

19 листопада 2012 21:38

Вот что значит быть Педагогом с большой буквы!

Восторженная - Юрию

19 листопада 2012 21:40

Сергій Воронцов

19 листопада 2012 21:46

Вот это да! Вот это класс! Мне так уже не научиться никогда! Надеюсь, до адресата теперь дойдет...

Еще более восторженная - Воронцову

19 листопада 2012 21:46

Суддів багато. А писати - нікому...

Київ

21 листопада 2012 01:18

Це журналістів багато (у Чернівцях, виявляється, таких більше 200!), а писати справді - нікому!

Чернівці - Києву

21 листопада 2012 09:25