Смутку, агов! (Нічний BukNews)

«Прощавай же, смутку,

І здрастуй, смуток.

Ти вписаний в квадрати стель»

Поль Елюар

Смутку, агов.

І став зрозумілим погляд твоїх очей.

Смутку, агов!

І став чутним шепіт твоїх губ.

Смутку, агов…

а ти мовчиш, не опускаєш рук

і не піднімаєш очей.

Два чарівних слова, а ти міг ніколи їх і не взнати, а, отже, і не згадати

погляд твоїх очей,

шепіт твоїх губ.

Це – рідкісні слова. Їх не вичитують і не вигадують, їх довго збирають. Збирають разом маленький біль і маленьку радість, новий жест і стару забуту інтонацію. В них і безтурботна фотографія на тлі стомленої вечірньої хвилі, і якийсь первісний запах мокрого асфальту в спекотний день.

Щось забувається, щось запам’ятовується, а ти продовжуєш збирати. І народжується настрій. Ти хочеш його назвати, і тоді виникають два слова:

«Смутку, агов»

Шкода, що вигадав їх не ти.

ще ще щем

то то тоскно

ре кві єм

Валентин Ткач, Чернівці

Art by Brent Heighton