Скоро, ну вже ось-ось...  у Селятинський вольєр, що на Путильщині і крокодила завезуть...

Скоро, ну вже ось-ось... у Селятинський вольєр, що на Путильщині і крокодила завезуть...

28.06.2023, 18:02

Репліка Івана Агатія, заслуженого журналіста України

А що? Це, будьте певні, для тамтешніх розпорядників того вольєра (для надуманого гонору його називають екологічно-просвітницький центр). Запросто. І начебто знають, що роблять. Ось взяли і запроторили до того вольєру досі не знану для гір дичину з роду борсукових. Вірніше, борсучиху та ще й на ймення Серафима. Звучить – правда? Можливо. Лишень для самих господарів з того так званого екологічного центру, адже борсук – справді рідкісна дичина і водилася в горах хіба що до нової ери.  Але.. Діючи за принципом, що, бачте ми все можемо та годні, й таки притулили у притулок бідолаху Серафиму. Та ще й не за малі гроші і бозна з яких країв. Не подивуємось, коли у такий спосіб сюди візьмуть та й завезуть і крокодилів – нехай знає люд, як порядкують у цьому центрі.

А таки порядкували. Зокрема, на жаль уже в минулому. Це тоді, коли вольєр заклав його перший організатор – керівник Селятинського лісництва, заслужений працівник лісового господарства України Іван Федорович Шкеул. Як справжній шанувальник дикої фауни, який до тонкощів знався в її таємницях. Іван Федорович, добре знаю, брав до вольєру винятково підранену браконьєрами дичину. Тобто ту, яка винятково водиться у привіллі Карпат. Аби з часом знову її випустити в гірські угіддя. Одужаного звіра у вольєрі Шкеула та його підлеглих було не перелічити. І ще характерна і повчальна деталь: у вольєрах Івана Федоровича не було зафіксовано жодного падежу жодної дичини. А все тому, що доглядали і ставили її на ноги на рівні, тобто як того вимагає матінка-природа. Але вже по всьому. Відійшов у вічність знаменитий карпатський лісівник і по тривалому плину років у Селятині сьогодні мало хто, або й взагалі ніхто не згадує ім'я великого подвижника, стиль роботи якого неодноразово відзначали на рівні галузевого Міністерства, республіканських та всесоюзних форумів. У журі відлунюють лише гори, задля краси яких Іван Федорович присвятив своє швидкоплинне життя.

 

 

1