Шекспір пообіцяв, що все буде добре (Золоті оплески: День четвертий)

Четвертого дня «Золотих оплесків Буковини» фестивальну виставу «Комедія помилок» за п’єсою Вільяма Шекспіра у постановці художнього керівника і головного режисера  Андрія Бакірова показував Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка

Фестивальний корабель «Золоті оплески», пливучи хвилями театральної комедії, пришвартувався в Ефесі, принаймні так називає місце дії великий автор. Ми ж із вами розуміємо, що місце дії, титули й посади, навіть історичні збіги в іменах владик – абсолютно не мають значення, коли йдеться про Шекспіра.

Недарма ж Андрій Бакіров одягнув акторів у костюми, доволі точно, з багатьма подробицями стилізовані під сучасну Шекспірові моду, але зшиті (з превеликим смаком і фантазією!) з цілком сучасної секон-хендівської джинси – ну, з деякими аж зовсім сучасними доповненнями у вигляді кросівок чи шкарпеток…

От за що я люблю Вільяма Шекспіра, – це за те, що і через 400 років після його смерті його п’єси можна ставити де завгодно, в будь-якому театрі, з будь-якими акторами і про що завгодно. Шекспір не образиться й вивезе… Така вже в нього доля.

Та коли за справу береться такий майстер, як Андрій Бакіров, та ще й з такою «командою» – даруйте спортивний термін, та вони самі себе саме так звуть –  яка склалася у Чернігівському драмтеатрі, успіх забезпечений!

За що я люблю Шекспіра, – це за те, що зовсім не важливо, про що конкретно йдеться у п’єсі, він пише про людей, про їхні стосунки, про кохання і зраду, про мудрість і злочин, про спокійних і запальних, хитрих і наївних, багатих і бідних, щасливих і не дуже, наділених владою чи відсунутих від неї – про живих людей, сучасних Шекспірові і сучасних нам. Недарма ж одна з найвідоміших його комедій зветься «Дванадцята ніч, або Що вам завгодно?».

Перед початком вистави дивилася на демонстративно відкриту порожню сцену і згадувала… звичайно, не те, що було 400 років, а те, що я про це знаю. Коли ж на заднику-екрані з’явилися давньогрецькі руїни, трохи засмутилася: може, не варто було так однозначно прочитувати той Шекспірівський Ефес?

Зрештою ж, коли на сцені почалося феєричне дійство, воно щасливо відволікло від цих роздумів і змусило тішитися відточеністю, злагодженістю, пластичністю рухів акторського ансамблю (а в ньому ж бачили акторів різного віку, статі й статури). Асоціативний ряд не бив просто в лоба, а лише натяком про щось нагадував: у князеві прочитала майбутнього герцога з «12-ї ночі» і – даруйте – співака з групи «Любе»…

І Адріана (Світлана Бойко) перегукується в уяві із Катариною з «Приборкання норовливої»… А буря, яка всіх розкидала, аби виникла інтрига, ще раз проявиться у тій же «12-й ночі». Щоправда, там близнюків лише одна пара, зате брат і сестра…

Лише нав’язлива асоціація ювеліра Анжело (Олексій Щевельов) з Пєнкіним трохи дратувала. Хоча віддати належне треба – з ролі не вибивається.

А ще відсутність декорацій дозволила акторам погратися з кожним предметом, що потрапляв їм до рук, надаючи їм багато функцій, миттєво, із вправністю фокусників, міняючи значення і знаки. І, аби не забути: Усе, що відбувалося, було неймовірно смішно, без натуги і так само несподівано!

От і ще раз про несподіванку в мистецтві.

Перед початком вистави трохи заздрила тим глядачам, які не знають п’єси Шекспіра і будуть дізнаватися про всі повороти інтриги просто з вистави. Натомість у мене звільнився час побачити правдивість існування акторів Євгена Бондара та Дмитра Літашова кожного у двох ролях – у двох парах близнюків – панів та їхніх слуг, що за поворотами дії забезпечувало принаймні чотири різні спілкування. І ця парочка-четвірочка чудово з усім впоралася, жодного разу не збившись, навіть у тих сценах, коли підміни відбувалися миттєво і буквально в нас на очах! І я вже забула, що знаю зміст п’єси, а разом з усіма переживала: вийде-не вийде? Мабуть, усі, хто знали текст п’єси, із сумнівом чекали фіналу, адже тут брати мали вже зустрітися! І на допомогу прийшов відеопоказ. Цілком сучасний хід.

Мабуть, тисячу разів правий львівський режисер Вадим Сікорський, коли стверджує, що театр нікого не виховує, а тільки проявляє людину, співвідносить з обставинами і твердженнями кожної побаченої (чи поставленої, як для режисера, чи зіграної – для актора) вистави. Інакше через 400 років ми б – людство – знаєте, як виховалися б! – і  не тішилися б  узнаванням так відверто: це про нас!

Та вистава закінчилися і час бігти у фойє другого поверху…

 Форум на канапі

Олена Чайка, журналіст, газета «Буковинське Віче»:

– На сцені кайф і в залі кайф. Актори феєрично обігрують реквізит. І головне – це їм подобається. Деякої миті шкодувала, що я не в цьому процесі. Дякую!

Генріетта Беух, журналіст, телеканал «Чернівці»:

– Сама п’єса, як для Шекспіра, слабенька та навіть трохи дурненька. Але акторам усе вдалося, все гарно зіграли. Дякую, було весело!

Наталія Барановська, художниця:

– Величезна вдячність акторам, у захваті від гри команди. Трупа спортивна і пластична. Ніколи не знала, що в нашому театрі така простора сцена. Спасибі, що ви всі у нас були!

В’ячеслав Стаханов, актор Чернівецького облмуздраму:

– Я сказу, як людина зацікавлена. Ми з Андрієм Рінатовичем колись грали разом у цій виставі. Бакіров – Дроміо, я – стражник…Тепер Бакіров режисер цієї вистави. Класний! Вистава чудова.

Олександр Білоус, головний редактор інформаційного порталу «Факти», член альтернативного журі:

– Така вистава, що легко встав, легко скажу. З першого до останнього моменту отримував насолоду. Приємно говорити щирі вдячні слова. І ще жалкував, що не привів із собою дружину: хай би вона подивилася, як не треба говорити з чоловіком… Ну, це, звичайно, жарт…

Ірина Вишневська, театрознавець, журналіст, голова альтернативного журі:

– Ніколи не бачила Бакірова як режисера. Вистава класна, динамічна, якісна.

Галина Матвіїшин, мистецтвознавець:

– Ви розкішні, цікаві, унікальні!

Навіть потворність може бути цікавою, як її обіграти. І справді смішно.

Ганна Веселовська, театральний критик, доктор мистецтвознавства (Київ):

– Хочу подякувати перш за все Чернівцям за цей фестиваль. Живучи в Києві не бачила Чернігівський театр років 30. І така чудова зустріч!

Ваша вистава вибивається з української традиції грати Шекспіра класично, статечно. Вистава ігрова, навіть моментами агресивна гра. Дуже вітаю театр, що ви потрапили в Шекспіра справжнього…

Лариса Недін, актриса театру і кіно, ведуча радіопрограм Національної радіокомпанії України:

– Перед обговоренням одна мешканка Чернівців, що працює на кафедрі літературознавства в університеті, просила передати: «Я сьогодні уперше сміялася до сліз». Оце я вам і передаю. Хочу відзначили точну гру Євгена Боднара і гарний переклад Ірини Сташенко. Дуже важливо, аби слова були зрозумілі з першого моменту…

Галина Канарська, театрознавець, перекладач (Львів): 

– Бакіров – стильний режисер. Актори працюють у заданій стилістиці бездоганно. Хоча варто інколи менше кричати. Одне слово – ця вистава прекрасно доповнює й розширює український театральний простір.

Вадим Сікорський, заслужений діяч мистецтв України, режисер-постановник Національного академічного драматичного театру ім. М. Заньковецької (Львів):

– Не буду товкти воду в ступі. Просто привітаю з чудовою виставою.

Богдан Струтинський, народний артист України, директор і художній керівник Національного академічного театру оперети, голова професійного журі (Київ):

– Я здається, тут найбільший молодець: минулого року був у Чернігові, дивився «Наше містечко» Торнтона Уайлдера. Кілька зауважень про виставу сьогоднішню: вистава стилістично витримана. Чоловіча лінія сильніша. Текст точніше має супроводжуватися жестом. Комічне до парадоксальності. І наостанок: здавалося, що не грають а граються. Банда студентів – у хорошому розумінні слова. Бачу величезну роботу режисера, великий тренінг. Сьогодні все склалося.

Лариса ХОМИЧ, театральний оглядач