Щоб ви так жили (нічний Букньюс)
Вважають, що перша ознака обізнаності у мистецтві жити, - це вміння жартувати, друга – вміння поглянути на ситуацію з незвичного боку. Саме про це пишуть у чернівецькій газеті за 1937 рік Належить фел’єтон перу, на жаль, невідомого нам автора. Сторінка з якої перезняв цей текст була ушкоджена і ім’я автора прочитати було неможливо.
Три документи
Життя є дуже складним явищем. Дехто думає, що в життю приходить все цілком звичайно. Однак так не є. Візьмім, наприклад, державного урядовця Костя. Минулого року, коли він, дещо випивши, повертався, плентався додому, зупинив його на вулиці якийсь волоцюга, ограбив, роздягнув з пальта і, накінець побивши, пустив.
Читач мабуть подумає, що Костя ходить тепер в підраній літній вагортці, без кальош, що хворіє бронхітом... Нічого подібного... Костя має нове пальто з соболевим ковніром, має нові кальоші з червоною підшивкою, шовковий шалик, а при тому радо розповідає про свою нічну пригоду.
Розказує просто, скромно, без тіні будь-якого геройства. В останніх днях одружився з прекрасною, ясноволосою Лідою. І це подружжя стояло у тісному зв’язку з його вуличною пригодою...
Яким чином добився Костя такого щастя? – запитає читач. Просто тому, що вміє жити. Пригляньмося блище і основніше історії Кості, обернім другу сторону медалі, а тоді проясниться нам в голові і знатиме все. Отже все це сталося завдяки трьом письменним еляборатам.
Повідомлення начальства
«Громадянине начальнику! Як урядовець Вашого департаменту, повідомляю Вас, що, коли вчора в пізню нічну годину вертав від праці з бюра, напав на мене на вулиці якийсь соціально небезпечний осібняк. Під фізичним примусом велів він мені скинути пальто з соболевим ковніром і віддати всі гроші. Заскочений таким безличним домаганням, глянув я гостро на нього і заявив, що не маю ніяких грошей.
Розлючений неуспіхом, примусив мене злочинець віддати йому пальто. Я остав в одному тільки піджаку на 15 ступеневому морозі, наражаючися на небезпеку простуди, а тим самим відсутності на службі. Опісля взяв він мені мої кальоші із червоною підшивкою і втік. Півгодини пізніше кричав я помочі і прохожі доставили мене якось додому.
Тому, що мене ограбовано зовсім а ще до цього живу з старенькою мамою, -- то й прошу мені позволити державну допомогу, щоб я мог купити собі якесь інше зимове пальто навіть і без соболевого ковніра, а далі й нові кальоші.
Лист до матері
І ось, дорога мамусю, чого то не доводиться переживати людині у місті. Минулого листа писали ви мені, що хворієте. Цікаво, як почуваєтесь тепер? Здоровлю Вас з Різдвом, хоч вже лютий перед дверима. Я пережив тут щось страшне. Коли я, дорога матусю, вертав дорогою додому. Напав на мене гурт бандитів, і побив до крові.
Один з опришків здер мені з ніг кальоші і вдарив мене ними в лице, що я аж закривавився. Тепер я зовсім ограблений і не маю більше нікого на світі як тільки Вас. Рахую виключно на Ваше материнське співчуття і на Господа Бога. Дорога матусю! Пришліть мені грошей та шкарпиток. Заздалегідь щиро Вам за це дякую, син: Константин.»
Лист до Лідочки
Добрий день, дорога, кохана Лідочка! Відколи я після розкішно проведеного з Вами вечора вертав додому, напала на мене на вулиці банда злочинців. Ціла чета їх кинулася з диким ревом на мене, домогаючися , щоб я віддав їм своє пальто із соболевим ковніром.
Але я не втратив відваги, зірвав з ноги кальошу з червоною підшивкою і почав бити нею напасників зправа і зліва. Все це нагнало їм такого страху, що у панічній тривозі кинулися неначе щурі навтікача.
Тимчасом я настільки розігрівся, що скинув плащ і кинувся навздогін одному з опришків, який щез в якомусь переулку. Місяць світив, термометр показував 15 ступнів. Коли я повернув, пальта вже не було. Тоді, піднявши ковнір мого піджака, побіг я додому, дякуючи судьбі, що Ви не були зо мною. А в тім я був би і Ваше життя оборонив.
Дорога Лідочко, мене пограбовано дотла. Тепер остав я самітній з своєю старенькою матусею. Але ж, про що це я говорю? Сиджу тепер дома бо не маю можливості вийти з хати. Найдороща! Приходіть відвідайте недужого.
Ваш Константин.
Це все, дорогий читачу! Не маємо нічого проти Костя. Держава потребує нової генерації, що вміє жити. Хочемо тільки показати, яке складне явище життя...
Підготував Сергій Воронцов вийшло друком в газеті "Чернівці"
