Ще світить сонце за перевалом Джогуль поміж заплакане небо...

Образок нинішньої пори, що як тая бистрая вода безіменних потоків повнить Білий та Чорний Черемош, крихітну Яловичорку аж ген за перевалом Джогуль в своєму небайдужому баченні відстежує з любов'ю до природи Заслужений журналіст України Іван Агатій.

Вона, ця воістину чудова пора, як і мільйони років, неодмінно повернеться на Богом створену землю святу. Нехай і в зажуреному образі, коли сумує заплакане небо, але неодмінно повернеться. У ненамаганні і собі поринути в журу, що від краю до краю поглинула і доли, і гори, по-дитячому втішаюся одинокими ромашками на тому далекому перевалі Джогуль. Вже зів'яв і відійшов на близьких та далеких полонинах квіт гірський, а ромашки і досі тішать своєю прощальною красою, хоча іде до великих холодів. Власне, вони вже дихнули першим снігом, що забілів на найдальших ґрунях Буковинсько-Покутських Карпат.

А на Джогулі тим часом тихо, що аж дзвенить. Ще кілометр, другий, і я вже біля «Чорного Ока» – найвисокогірнішого озера в Європі. Хтось неодмінно скаже: «Ні, офіційно озеро називається «Буковинське Око». Та нехай собі, як знають, а я його називаю саме так, як спокон віків його називають горяни – «Чорне Око». Це саме та первинна назва водойми, без якої озеро, утворене в результаті зсуву гір, майже тисячу років, воно просто не уявляється. То ж не варто, грішно назву переінакшувати.

А чому саме «Чорне Око»? З причини тієї, що вода у ньому темніша темної та ще й бездонна. Пам'ятний випадок багатолітньої давнини, коли в прибережжя озера у воду впав трелювальний трактор. Назавжди. Бо як не шукали, як не виявляли, але дна так і не дійшли.

Споглядаючи у темінь води, увагу враз привернув чорний дятел, що зринув із гущі ялицевого лісу, птиця, що гніздиться і водиться тільки в цьому закутку гір. Не раз про диво-птицю мені вповідав колишній лісничий Черемошського лісництва Василь Власович Кричун. Небайдужий був цей фахівець, але скільки не обстежував закріплені угіддя на тисячах гектарах, чорного дятла виявляв тільки в акваторії озера «Чорне Око».

Потішився зустрічі з рідкісним у природі птахом, у надії неодмінно ще не раз вернути у цей найглухіший закуток Карпат, де сотні років тому високі гори прикрасило унікальне озеро.

 Фото https://1.bp.blogspot.com/