Сердечний пень (нічний BukNews)

Повертатися додому з базару я вирішив через парк. Погода була казковою: весна розпочала свій впевнений поступ. Кісточкові затіяли не просто цвісти, вони порозкидали довкола себе плями запаморочливого квіткового духу. Птахи цвірінькали, торохтіли, співали, свистіли і творили акустичну феєрію весни. Молоді мами з дітлахами додавали до цієї симфонії веселого галасу та сміху. Сонце бавилося з поодинокими хмарами, вітру не було, качки на озері плавали чудернацьким чином без хвиль, ніби на магнітиках в дитячій грі.

Я замилувався цією картиною – даровані деньочки.

Цей настрій розслабив мене, і я вирішив на лавочці, подалі від дітей, сісти й перекурити «на природі».

Щойно я знайшов місце, поклав на лавочку сумку з яблуками та морквою, як мені на очі потрапив пеньок. Не так він сам, як тінь від нього, що чертила контур серця.

«Сердечний пень» ще подумав я і поліз у кишеню по фотоапарат, чогось припасовуючи сюди День Св. Валентина. Ще подумав: «Мій пень».

Коли фото було зроблене, я вирішив присісти. Та, лишень підняв голову, як помітив, що просто на мене доріжкою прямують троє поліцейських: два молодих хлопці та дівчина. Вони були вбрані у нові строї і випромінювали якусь свіжість, весняність (це, мабуть вже, «стокгольмський синдром»). 

Замість присісти, я вхопив торбу і тихо, але рішуче, пішов до найближчого виходу з парку.

Дорогою додому у дворах я уявляв собі, що було б, якби пень та його тінь не відволікли мене. Як би я шукав куди подіти цигарку. Які обіцянки давав та які клятви б складав поліцейським, щоб вони мене не карали за куриво в парку.

Аргументи я знайшов потужні, але сам себе не переконав, бо вони розпадалися при випробуванні очікуваннями від нової поліції. Я розумів, що мене слід було б покарати.

Що було б на справді, я не знаю. Але знаю достеменно, що тепер крепко задумаюсь, коли виникне бажання «закурити на природі».

Та й потрібно кидати цю справу, тоді й зникне конфлікт між бажанням покурити й очікуваннями щодо правоохоронців.

Так «сердечний пень» сьогодні вберіг мене від сорому.

А, може, то не пень, а весна?

 Валентин Ткач