Самодіагностика шизофренії (нічний BukNews)

На майданчику біля зупинки стоять три здоровані у новеньких казенних зелених курточках-безрукавках і ганяють жінок, стариків, інвалідів у стареньких одежинах, що хочуть щось продати людям. Це – новий етап боротьби зі «стихійною торгівлею».

У мене питання: «Хтось порівнював зарплату цих здорових мужиків «у зелених курточках» і можливі гіпотетичні прибутки від базарного збору та від наведеного «нового «порєдку»?»

Складається враження, що «базарний збір» це наше все, і люди мають відмовитися від усього й дбати лише про нього. Так мотивують дії виконавці «у зелених курточках» (нікого не нагадує?). Я навіть боюся задати питання, а хтось знає, як і ким (тут смайлик) адмініструється цей славнозвісний «базарний збір»? Може, спершу, хлопцям «у зелених курточках» піти туди? Бо я знаю, як адмініструються квитки за проїзд у переповнених маршрутках, а розмови про збитковість не затихають.

Раз на рік влада влаштовує величне свято «Петрівський ярмарок». Це – традиція. Вона демонструє ініціативність, підприємливість, багатство талантів серед людей нашого краю.

При цьому, щодня влада бореться зі «стихійною торгівлею» – природною, а не святковою, ініціативністю, підприємливістю, талантами людей нашого краю.

Виникає певна роздвоєність у сприйнятті дії влади. В психіатрії роздвоєність визначається, як шизофренія. Щось з чимось потрібно робити: або з Петрівським ярмарком, або зі «стихійною торгівлею», якщо не погоджуватися з самодіагностикою хворобливого стану. Мабуть починати, все ж, зі «стихійної торгівлі».

«Стихійну торгівлю» потрібно не розганяти, а розвивати і перетворювати на умовно-стаціонарну, як це робиться в європейських містах. До неї потрібно прислухатися, навіть, якщо вона не вписується в уявлення про ініціативу та підприємливість в голові кабінетного чиновника. Але, найкраще – це змінювати логіку, умови, які її викликають. В дев’яності роки на деяких тролейбусних зупинках цілодобово стояли «типові» жіночки. У кожної з них під пахвою була «типова» сумочка з «типовим» асортиментом цигарок і горілки. Боротися з ними було неможливо і страшенно дорого, а жіночки стояли і вночі, і в дощ, і в мороз, і в спеку. Куди поділися ці жіночки? Вони розчинилися у новій логіці життя. Так має зникнути і «стихійна торгівля», якщо влада почне змінювати логіку, а не збільшувати адміністративний тиск.

Доречі, ініціатива депутатів міськради збільшити прожитковий мінімум це один з таких розумних інструментів подолання «стихійної торгівлі»: закупівельник повинен підвищити закупівельну ціну придбання сировини у селян, щоб їм стало не вигідно їхати до міста, а містянин має отримати можливість, спроможність придбати у магазині більш дорогий через це товар. Саме так змінюється логіка взаємин, з якої виникає «стихійна торгівля», і факторів тут є безліч: антимонопольні закони, логістика, ціни на пальне та енергоносії, монетизація пільгового проїзду тощо. Розуміти потрібно і про різні повноваження рад щодо прийняття відповідних рішень. Це важкий шлях, але він правильний.Звичайно, що є прості альтернативи. Поставити, наприклад, на в’їзді в місто КПП з хлопцями «у зелених курточках» для перевірки пасажирів на предмет товарів для «стихійної торгівлі» і, як у «північного сусіда», кілька разів показово «на камеру» вилити на землю молоко, конфісковане у селян. Тут можливостей є багато, головне – ініціатива, не обтяжена компетентністю.

Більшість сучасних провідних глобальних ІТ-бізнесів виникли свого часу з гаражів, підвалів, мансард. Вони теж були «стихійною торгівлею» тих умов та обставин. Якби наших чернівецьких «борців за «порєдок» машиною часу занесло б в Каліфорнію в містечко Лос-Альтос в гараж до Стівена Возняка (як не як – земляк), то встановлений ними там чернівецький «порєдок» суттєво змінив би вигляд сучасного світу ІТ технологій. Так, самі технології нікуди б не ділися. Але, ті, у кого навели «порєдок», зараз їх би купували, а не продавали. Доки ми будемо ганяти діда і бабку з вінком часнику по базару і навколо нього, то будемо їсти часник китайський. Хтось думає, що Стівен Возняк і його гараж тут ні до чого?

Якщо влада бореться зі «стихійною торгівлею», розганяючи людей, то нехай не лукавить, проводячи Петрівський ярмарок. Вона не підтримує ні ініціативу, ні підприємливість, тому що «стихійна торгівля» – це і є правдивий, а не казенний, кабінетний, Петрівський ярмарок кожного дня, що пролонгований у часі. Це не свято – це тяжка щоденна праця, з якої згодом народжується Свято. Окреме зауваження, бо вже чув таку аргументацію у носіїв «зелених курточок»: перекупник – це теж ініціатива і покажіть мені купця-бізнесмена не перекупника.

А виходить, як завжди: людям хочуть «зробити добре» за їх же гроші, наймаючи штати виконавців «навести «порєдок», та чомусь всім від того лише не зручно. Зараз почнеться сезон ягід і фруктів на приміських дачах (може їх заборонити?). Куди понесе пенсіонер кілька кілограмів найсвіжішої клубніки, черешні тощо, яку раніше міг продати за кілька годин по дорозі додому? І кому від цього було зле, адже він купував відразу в магазині олію й сплачував ПДВ? Тільки не кажіть мені про «базарний збір» – я знаю, що це святе, а я про буденне.

Хтось мені може закинути, що приклад з гаражем Стівена Возняка не можна порівнювати з банкою збираної сметани під ялинкою на тролейбусній зупинці. Якраз, дуже можна. Асортимент тут ролі не грає. Важливим в обох випадках є спільний мотив: дати самому собі раду (чи то в забезпеченні, чи то в хобі) і не чекати «порєдку» за свої ж гроші.

Щоб не було у мешканців міста і його гостей відчуття якоїсь роздвоєності у сприйнятті дій влади і підозри в лукавстві з її боку, потрібно людям чесно сказати, що власники базарів, супермаркетів тощо, які мають лобі у раді чи виконкомі, попросили «розібратися» з конкурентами. (Це оціночне судження). Тоді не буде відчуття шизофренії, а буде розуміння використання бізнесом влади як інструменту конкурентної боротьби, що в Європі жорстко переслідується, бо є рафінованою корупцією.

І ще: «стихійна торгівля» – це спонтанний порядок, це природна, а не вигадана самодіяльність тисяч людей, яка тримає їх укупі. Це їх спільна справа. А спільна справа – ні багато, ні мало – це республіка. Хто бездумно руйнує «стихійну торгівлю», той руйнує республіку людей, впроваджуючи натомість для них «новий «порєдок». І питання не є таким невинним, як може здатися: «Всі мають торгувати у визначених місцях й платити збір».  Зараз «новий «порєдок» ми маємо в Криму і на Донбасі. Хтось вирішив, що задуривши людям голови про високий «базарний збір», він може рвати зв’язки, які органічно об’єднували мільйони людей в республіку.

Не потрібно людям за їх же гроші «робити добре». Дайте їм проявити ініціативу, підтримайте її, і тоді енергія солідарних дій мас зробить добре всім і, «о, чудо!», без «базарного збору». Тоді хлопці в зелених курточках у визначений час прийдуть, розкладуть мобільні прилавки, а в теж визначений час ці прилавки естетично згорнуть. Але це вже інша історія, це – Європа і там немає місця самодурству й лукавству. Та й корупції.

У будь-якому соціумі завжди є безліч проблем. Їх вирішення – це встановлення владою взаємних прав учасників. Можна прислухатися до людей і змінювати, за потреби, логіку, що формує спонтанні порядки солідарних дій мас, а можна порядки нав’язувати, підтримуючи збочену логіку, що вже не відображає очікування людей. Але тоді, в другому випадку, не слід дивуватися, куди поділися ініціатива, завзяття і драйв суспільного життя, а натомість впровадилася апатія, що згодом переросте в агресію.

Валентин Ткач, Чернівці

         15.05.2016

Фото  Ігора Кириловського. Під магазином "Берізка".