РОЗМАЇТТЯ ЗАПАХІВ СІНА (читання на вікенд)

Мені загалом подобається ця новітня чернівецька мода – щоб у дівчини з-під джинсів обов’язково було видно резинку трусиків. Дуже зручно знайомитися. Відтягнув. Відпустив, резинка – шльоп! Вже є тема для розмови…

            В наш вік якоїсь притлумленої комунікативності та загальної зарозумілості у стосунках дуже важливо знайти тему для такої першої розмови. Удавана молодіжна та й не лише молодіжна байдужість до того, яке ти справиш враження на іншу людину – наличка. Така собі мода. Слова тепер – це легкі брижі на поверхні думок…

            В Чернівцях до моди завжди ставилися досить серйозно. Вона була характерною ознакою міста, так само як певні слововиверти, ідіоми та притаманні лише Чернівцям означення. Скажімо вельми широкий для розуміння та інтерпретації сенс виразу «чернівецькі манси» міг бути достеменно зрозумілим лише місцевому люду. Хоча, скажімо, одесит міг сказати чернівчанину – «облиш свої чернівецькі манси», на що той так само вдумливо відповідав співрозмовнику про необхідність тому так само облишити манси одеські і обоє розуміли про що конкретно йдеться. Хоча присутній при розмові харків’янин, скажімо, навряд чи зрозумів би обох.

Для коней та закоханих сіно пахне по-різному…

              В Чернівцях була мода на різне. На одяг, на їжу, на певну музику, на ретро й на «хай-тек», на окремі види спорту та на цілком певні книги, на виїзди на природу й на типи засмаглення та марки авто, на слова й матюки. Навіть гріхопадіння тут відбувалися згідно моді із значним підйомом, а матюком свого часу вважався будь-який вираз,  який порівнював громадянина СРСР із громадянкою СРСР чи навпаки. Як і в більшості міст колишньої великої країни.

Але це місто відрізнялося зовсім незначною ступінню одурілості від наслідування модних течій. Тут завжди була шляхетна поміркованість з цього приводу.  Бо завше розуміли тутешні люди: мода має такий же стосунок до життя, як реклама до товару. Мода просто прикрашає життя. Не більше. Тимчасово й не завжди.

На жаль тепер все рідше. Що модно тепер?

Модно бути «крутим», себто мати багато грошей, не відмовляти собі ні в чому, пересуваючись престижним авто. По-сучасному це означається «мати успіх». Саме так: не досягти, а мати його, в будь-якій спосіб, в тому числі й досить грубо. Це суперечить традиціям міста однозначно. В цьому можна пересвідчитись на кожному кроці. Бо той же успіх в Чернівцях ніколи не приходить один. Із ним негайно приходять дві міські біди: заздрісники та співавтори.

Серед розмаїття жіночої моди, сьогодні модно мати довгі вії. Це також ніщивно розлітається на шматки, бо найкоротше чоловіче достоїнство все одно довше найдовших жіночих вій.

Модно отримувати від життя лише задоволення. Праця, вважають майже офіційно тепер, - повинна бути не лише суспільно корисною, але й особисто не шкідливою. Дарма, бо страждання полюбляють щільно ходити відбитками задоволень.

Модно почуватися вільним. Ніби В. Ющенко у запалі керування країною намалював тюремні грати. А от з якого боку свобода, ніхто достеменно не знає. І всі зрозуміли цю свободу як диктатуру демократів. А до них себе зарахували чи не всі наявні в країні та в місті партії. До речі, буцегарня не стане демократичнішою, якщо її щільно наповнити демократами.

            В місті Чернівці найбільш модними наразі є два слова – «Тю» та «Шо». Вони якісь однокореневі, бо можуть стосуватися будь-чого. Але це також маячня. Зважте самі: найбільш буржуйське слово – товар. Найбільш пролетарське – товариш. Але хіба вони однокореневі? Звісно, ні. Навіть, навпаки.

            Модно опанувати якусь модну професію. Наприклад, журналіста. Тусовки, слава, пізнавання. Бородата й вусата аристократія міста. Проте, аристократи – нащадки найбільш безжалісних. Тому насправді, чернівецька журналістика в переважній більшості, це коли повідомляють, що «Іван Петрович помер», людям, які не знали, що Іван Петрович жив. А прес-конференції скоріш нагадують конгреси мужчин, які потерпають від передчасної еяколяції.

            Модно бути «патріотом». Антисемітом, зокрема. Дуже та найбільш зручно, бо вважається, що тут, в Чернівцях, існує великий простір для цього. Але в місті давно й точно відомо, що антисемітизм – це заздрість до дітей Адама та Єва з боку тих, хто пішов від мавпи. А папуаси, наприклад, не знають про існування євреїв, тому в усіх своїх нещастях звинувачують темні сили природи. Знешкоджує таку думку й проста міська практика: після двадцяти років гри на скрипці, чернівецька людина автоматично стає євреєм…

            Гранично модно користуватися в громадських місцях «мобілкою» із якомога гучнішим та переважно ідіотським «рінгтоном». Модно, з ніг до голови ігнорувавши співбесідника, розмовляти по цій «мобілці» про дурниці, із виглядом виключно ділової та успішної людини, супроводжуючи все це здивованими рухами руками.  Цим же міські модники підкреслюють, що для дружби потрібен час, а для кохання – місце.

            Модно давати хабарі. Відбулася навіть еволюція міського хабара: вдячність - винагорода – хабар – відкат = закон.

            Модно користуватися «фірмовими» магазинами та брати участь в їх «акціях». Якось під одну таку «акцію» придбав додому друшляка. Проте фраза, написана у правилах користування цим пристроєм, занурила мене в глибокі й болісні роздуми: «Без води на вогонь не класти!».

Словом можна образити. Словарем – убити. Тому зайвого разу переконався: в умовах теперішньої «моди», краще бути дурнем, як усі, ніж розумним, як ніхто.

            Модно з'являтися на людях на легенькому підпитку. Тобто, тепер модно вважати, що від алкоголю відмовитися не важко, важко зрозуміти навіщо це потрібно. В результаті в скверику, що на вулиці Боженка, один міський молодик на спір видув «з горла» пляшку горілки на чотири секунди скоріше, ніж вона б звідти витекла самотужки. А міський підприємець Б. після чергової презентації нової партії фірмових поліетиленових кульків із написом «Приватний підприємець Б.» на зупинці таксі несподівано побачив тінь батька Гамлета. Зовсім розгубившись, він навіть тихо промовив: «Здраствуй, тато..»

            В результаті наслідування саме такій моді, міське товариство поволі зріє для того, аби отримати статус товариства із обмеженою відповідальністю.  Добро бере кількістю, а лихо – якістю.          В ногах правди немає, вона десь межи…

            А досягнувши мети, розумієш, що ти - лише засіб.

Наразі немодно служити у війську. Це – доля невдах, бідолах та безталанних. До того ж, подейкують, що тепер в українських повітрянодесантних військах існує інша мода – кволих та негарних хлопчиків скидають з літака без парашута.

            Тепер немодно користуватися громадським транспортом, зокрема, тролейбусом. Це – для «лохів». Немодно вибачатися, поступатися місцем чи дорогою, допомагати.  Немодно бути другим, чи не дай Боже, третім або четвертим. Лише – першим. Не кращим, але першим. Немодно працювати на заводі. Об'яви про дефіцит робітничих рук навіть із пристойною платнею – зверхньо ігноруються, бо вважається, що «на завод металоконструкцій потрібен коваль директорського щастя».

            Зараз немодно довго берегти цнотливість. Ввечері на Театральці тільки й чути «Ходімо в ліжко, я пригощаю»…

Складається враження, що Чернівці – це загадковий острів скарбів, на якому дозволили поки що користуватися піратськими копіями, вивозячи з нього все решта в оригіналі натомість. Це тому, що біда будь-якого оркестру починається тоді, коли солірувати починає друга скрипка.  Тоді ніхто не знає, що саме буде завтра, але всі знають, що буде гірше.   На старості нам залишиться добре вправлятися лише із двома речами: писати мемуари та мастити пісуари.

Щодо моди цілий рік ходити із голим животом…

Відморозити, даруйте, сідницю можна навіть тоді, коли на душі тепло.

Втім, пройшло чимало років, але імідж міста не змінюється. Важко змінити імідж Чернівців, якщо він загалом відповідає дійсності.

Змінюємося лише ми. Перетворюємося на коней, для яких аромат сіна не має жодного значення..

Принаймні такого, як для закоханих.

 Володимир Килинич