Річниця смерті Маленького Принца

31 липня 1944 р. з бойового польоту не повернувся льотчик, француз, майор, граф Антуан де Сент-Екзюпері. Великий письменник, великий мислитель, Велика людина, Маленький Принц. Як і де він загинув (десь над Середземним морем) до останніх часів не знали. Був лише рапорт про неповернення. Там час, завдання (аерофотозйомка) від міста Ліон  вниз до Тулону. Замітка в ньому: знімків нема, пілот не повернувся, вважати загубленим. Конкретні події того дня справді загубились в наступних десятиріччях, як і загибель цього офіцера (солдата). Особливого інтересу до цієї дати не було і в нас, і в них. Кілька років назад згадали у них, коли літак (уламки) таки знайшли, випадково. У нас це не викликало інтересу. В нас Ющенки, Кучми, Януковичі. Зрештою забув Ахметови. Видать це цікавіше. А жаль.

    Проте дата обставин завершення біографії  людини все ж мусить збудити хоть щось (когось), ну хоть один такий собі «інтерес».

   Кожна смерть, як і народження, має в собі, на собі, довкола незчисленну кількість  таких собі граней. Одна з них і виринула (попри байдужість соціуму) ще раз нагадалась мені тут на Буковині і де інде в світі у зв’язку із 3107. Виявилось  письменника-пілота збив (вби!?) журналіст Хорст Ріпперт. Достеменно це з‘ясувалось не так вже давно. Десь через біля 60 літ по тому. Ріпперт ще живе.

На нього майбутнього доброго тележурналіста, а тоді непоганого журналіста, як і на дуже і дуже багатьох (не лише критиків –літературознавців), мали великий вплив книги письменника-льотчика. В чомусь і вони, такиймиот парадокс, допомогли Хорстові стати пілотом. Адалі може і журналістом. «Нічний політ», «Пошта на південь» для багатьох не лише льотчиків і майбутніх льотчиків…

   В ті часи невідомість і небезпека відчувалась особою якось гостріше. Кругом, і нелише «…там за горизонтом, там за облаками…»

       Талюди мають летіти,летіти!Через морок до світла, мають «розривати» мряку за С-Е і нетільки ним. Пробувати хоч розвіював ати незнане, хоч трохи його посунути.

 С-Е виховували єзуїти (крім родичів і близьких  звичайно), не нацисти і не комуністи, глобалісти-терористи.Пустеля, пампаси, море, війна. Не знаю нажаль,хто Х. Ріпперт.

     С-Е пробува передати набуте ним нам. Сам радив шукати його в тому, що він пише, а не де-інде. Хоча уламки літака, навіть не тіло, та його браслет знайшло вже моє покоління на дні морському. З його писань ллється: ми єдині, і не одні, попри все наше одиноцтво. До речі, ця нинішня глобалізація робить нас одинаками більше, ніж до комунізму. Більшими,ніж будь-коли. А ми одинаки, маємо бути людьми. Ми люди-друзі, вороги, маври, бомжі, льотчики, лікарі…

 Навря совість гризе тепер старого Ріпперта, і цеправильно, це нормально!Він щось говорив в інтерв’ю, ніби йому шкода, знав би не стіляв би. Думаю лукавить, кажемо так- це певні зміни,пов’язані зйого поважним віком. Поспівчувати треба і одному і другому, нам з вами.Просто Хорстові Бог кинув такий жереб, Антуанові інший, от і все. Взагалі не такі ковалі їх кували, щоб шкодувати  за таким фактом свого життя. За виконаний обов’язок військового льотчика. Ну так ,Ріпперт не  Е.Хартман-352 збитих літаки, не В.Новотни- 258. не Наш українець І.Кожедуб-62. У нього вряд чи 30 набереться, разом з тим «лайтігом» покіного письменника- льотчика. Правда «соколи Сталіна» за 30 могли і двічі героями Союзу стати .До речі ,  брат Хорста Ріпперта відомий співак Іван Ребров(не лиш золоті, й платинові диски мав/) виконував пісні також російські. І от, світ  все десь зійдеться, як актор зіграв Тев’льтчика. От так от.

   Глобалізація була завжди, в середні віки також. Прагнення якоїсь спільноти нормальне. Але в нас зараз йде ентропія-моралі, країни, свідомосиі. Народження і смерть епізоди тривання… От і ця смерть , власне дата її про яку  і не згадали в нас, та й таки призабули, нагадала мені про вічного Маленького Принца. Хоча…Маленький Принц помер. Хай живе Маленький Принц. От згадав собі цих двох людей, за великим рахунком, таких, як і ми. Хоча і французький граф і «простий» німецький хлопець.

Ю.М. Поліщук