Ратуша нагадувала військовим, що за вивезення сміття з казарми і за послуги різників міської бійні треба платити (на вікенд)

Після вступу на територію краю румунських військ відбувалася їх концентрація та розміщення підрозділів у місті. Практично з кінця 1918 р. підрозділи займали казарми. Як свідчать документи Державного архіву Чернівецької області на території військового містечка лише у центрі міста розташувалися 4 військові підрозділи. У спогадах П.Деманта про міжвоєнні Чернівці відзначено наявність у місті шести полків. Зокрема, він пише: «Гарнізон був великий – шість полків, і молоді офіцери валом валили на Панську в полудень, коли в казармах, на манежах і плацах завершувалися заняття і солдатам належало обідати. Вони гуляли вулицею з шаблею, потім з’явилася нова форма і шаблю ніхто, окрім кавалеристів, вже не носив, її замінив офіцерський кортик». Притаманна П.Деманту критичність у висловлюваннях дозволяє подивитися на румунську армію очима людини, що мала деяке відношення до неї. Так, «армія, що займала з бойової підготовки, напевне, останнє місце у Європі, була краще і різноманітніше одягнена, ніж будь-яка інша, - це, звісно, стосувалося лише офіцерів. Елегантні френчі, влітку білі, зовсім легкі, з чесучі, весняні і осінні мундири, парадні кітелі, а в кавалеристів угорки, оторочені хутром, блакитні гусарські ментики з позолоченими шнурами, ківери все це змішувалося на Панській з чорними трійками румунів та модними твідами решти городян. Подейкували, що сам Кароль ІІ, високий і стрункий, як манекен, полюбляв вигадувати та носити всі ці форменні аксесуари».

У міжвоєнний період колишня казарма ім. ерцгерцога Альбрехта отримала назву казарми ім. Штефана Великого. Таку ж назву мала вулиця, що закінчувалася біля будівлі, далі йшла вул. Трансільванська. На перетині вулиць Штефана Великого та Трансільванської починалася вулиця Мігая Хороброго (кол. і нинішня вул. Садова), на яку виходив фасад казарми ім. Мігая Хороброго. Змінили свої назви й інші казарми. Так, казарма ім. Райнера перейменована у казарму ім. Грігоре Гіка Воде. Артилерійська казарма на Горечій у різні роки носила ім’я короля Кароля ІІ та короля Мігая І.

З періодом між двома світовими війнами пов’язані і деякі зміни у військовому містечку, що розташоване в районі вул. Садової. Так, з метою відзначення приєднання Буковини до Румунії, звеличення Господа та релігійного виховання солдатів у Чернівецькому гарнізоні створили комітет з будівництва нової церкви під керівництвом полковника медичної служби А. Маніу. До його складу увійшли офіцери медичної служби підполковник І.Оцелеску, капітан Н.Строян, медик А.Нієбург, митрополит Буковини Владімір, єпископ Радівецький І.Воробкевич, духівник гарнізону А.Лупештяну та секретар комітету – військовий єпископ Ю.Текулеску. Покровителем комітету зі зведення військової православної капели «Unirea» Військового шпиталю став генерал Л.Мірческу. На серпень 1923 р. комітетом було зібрано достатню для початку робіт суму і 5 серпня 1923 р. проведено закладку наріжного каменя будівлі. До кінця 1926 р. були закінчені сама церква та мертвецька шпиталю, що примикала до північної стіни церкви. Вже 24 січня 1924 р. в присутності митрополита Буковини Нектарія та єпископа Стройа, інспектора військових священників, командира VIII дивізії генерала М.Флореску та представників цивільної і військової влади відбулося освячення нової церкви. На неї склали пожертви окремі громадяни та заклади у сумі 3 748 305 лей. Таким чином, змінився склад будівель у комплексі казарми ім. Гіка Воде. Остання мала площу 30 800 м², з якої 1070 м² було відведено під облаштування вулиці і тротуарів.

Також за вулицею І.Ончула, що розділяла два військові містечка було проведено упорядкувальні роботи та споруджено «піхотні бараки», які трактувалися як «Барачна казарма». Передача їх в офіційне користування відбулася 1 січня 1930 р., коли командир 4-го саперного полку полковник Е.Козмінца прийняв казарму, в якій з грудня 1928 р. розташовувався полк. Від імені примарії протокол передачі підписали делегати примарії міський радний П.Трасс та субдиректор архітектури З.Волф. По суті у розпорядження саперів були передані приміщення для паркування візків, які в ряді випадків комбінувалися з жилими приміщеннями та приміщення для унтер-офіцерів, які займали у сукупності земельну ділянку площею понад 3 га. Подібні приміщення у цьому ж районі отримали і підрозділи 8-го стрілецького полку. Акт про отримання у користування казарм підписав командир полку полковник Г.Сєргіу. У обох протоколах зазначалося, що дані приміщення у разі залишення їх підрозділами будуть повністю передані власнику. Таким чином, слід вважати, що не гарнізон, а місто було власником казарм.

Також, завдяки діяльності міністра Буковини І.Ністора та командира VIII дивізії генерала Мірческу та на підставі Високого Декрету № 3889/1924 у Чернівцях відкрився Військовий ліцей ім. Штефана Великого. Іншим Високим Декретом № 3293/1924 його командиром призначили підполковника Грігореску Е. Траяна. Для діяльності ліцею були виділені павільйони А і В у казармі 3-го полку прикордонників. Їх облаштування було проведене будівельною службою та військовим господарством за фінансування Військового міністерства та жертводавців. З числа військовослужбовців 8-го гірськострілецького полку виділили 70 чол. для формування роти ліцею. У відповідності до міністерського розпорядження №379/1924 на навчальний рік 1924-1925 визначили число вакантних місць – 70 до І класу та 70 – до V класу. Міністерським рішенням № 3293/1924 та різними наказами уряду було проведено призначення офіцерів ліцею.

14 серпня 1924 р. відбувся вступний екзамен. Претендентами на вступ у І клас записалися 601 учень, а до V  – 185. В результаті до кожного з класів прийняли рівне число учнів – по 78 стипендіатів та по 2 платники. 3 листопада 1924 р. у присутності генерала Н.Ружинскі, міністра І.Ністора, генерала Л.Мірческу, єпископа І.Воробкєвіча та представників міської верхівки проведено урочисте відкриття навчання в ліцеї. Наступного 1925-1926 навчального року відкрили ІІ та VІ класи, а вже з 1926-1927 н.р. ліцей функціонував у складі всіх семи класів. 11 листопада 1927 р. ліцей відвідали принц-регент Ніколає, міністр І.Ністор, міністр К.Арджетояну, митрополит Буковини Нектарій.

Вміщені в міське середовище казарми існували за правилами міста та й самі вони були міською власністю. Для мешканців казарм звичним став зв'язок з міщанами у плані обслуговування потреб військовослужбовців. Щоправда, у міжвоєнний період не завжди ці взаємовідносини були відповідальними. Так, у 1921 р. примарія м. Чернівці мала фінансові претензії до командування VІІІ дивізії з приводу несплати за послуги різників з міської бійні. Мова йшла про необхідність сплатити за 49 забитих корів (за міським тарифом 1 голова крупної рогатої худоби коштувала 20 лей). Місто нагадувало військовим про неможливість безоплатного використання міської бійні. Військові зі свого боку спробували добитися права відкрити власну бійню та користуватися її послугами з використанням персоналу міської бійні, на що не погодилася примарія. Небажання платити й за інші послуги також породжувало тривале листування між цивільними та військовими. Як приклад, листування з приводу прибирання та вивезення сміття з казарми ім. Штефана Великого. У  серпні-вересні 1919 р. з неї вивезли 121 віз сміття, а самі роботи коштували 3 630 крон (1 815 лей по курсу). Відмова підрозділу, до якого позивалися сміттярі оплатити їх роботи привела до тривалого (1919-1925 рр.) листування у якому пояснювалося, що розташований у казармі 113-й піхотний полк отримав у липні казарму від 13-го полку і не вимагав від примарії прибирати сміття. Затримували оплати за виконані ремонтні роботи у будівлі військового шпиталю, хоча сума тут була лише у 64,05 лей.

Отже, потреби розташування військових підрозділів зумовили побудову окремих спеціальних приміщень для перебування у них військових. Військове будівництво стало можливим у зв’язку зі стаціонарним перебуванням у місті військових підрозділів. До розпорядження військових були віддані значні міські території для зведення комплексу будівель, що обумовлювало потреби окремого закритого існування військового підрозділу у міському середовищі. Постійне військове будівництво велося у краї з другої половини ХІХ ст., що відповідало загальним європейським традиціям виділення в окреме військове містечко всіх підрозділів, що знаходилися на відповідній території. Військові підрозділи користувалися будівлями зведеними на міській території і були фактичними їх власниками, хоча формальним власником вважалася міська влада.

Оксана Кравчук (Київ), асистент кафедри містобудування КНУБА

  Ігор Піддубний (Чернівці).

 Військове будівництво у Чернівцях: споруди та їх використання у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст.