Письменниця Марія Матіос: Люта НЕНАВИСТЬ і бажання ПОМСТИ пожирає моє шляхетне до цього часу серце!
Я не чую в собі жодного натяку на жалість до споконвічного ворога, тепер ще й з нацистськими знаками Z.
Так. Це кажу я - письменниця, гуманістка, жінка, бабуся, повдовіла мама.
БИЙТЕСЯ, мої витязі, мої хлопчики, мої жінки і дівчата, мої воїни - мої родичі, мої побратими по 2014-15 роках у Маріуполі, Широкиному, Трьохізбенці, в госпіталях і лікарнях. Ті, кому я перев‘язувала рани, у кого вдихала життя, хто слухав мої виступи, читав у бліндажах мої книжки , хто дивився на фронті мою НАЦІЮ і СОЛОДКУ ДАРУСЮ, ті, хто встидався своїх сліз від зворушення і обіцяв лишитися живим.
І лишилися. І жили. Народжували дітей. Мріяли. Але зруйнований першими бомбардуваннями 24 лютого більш- менш налагоджений стрій життя вщент зруйнував наші мирні плани і мрії, залив Україну кров‘ю і горем.
Тепер же від кількості втрат і небаченого болю вже витекли сльози. Є лише праведний гнів і небачена солідарність народу. І кожен робить, як дозволяють йому сили і совість. Такі часи сканують людей точніше від усіх лазерів. Такі часи виносять на поверхню найкраще і найгірше в людях і в людині.
І все ж я стверджую, що всі ми ТЕПЕР - РІДНЯ!
