Пишається "Калина», бо файного і талановитого газду Василя Шемчука має

Чим славна на всі усюди кіцманська Брусниця? Не просто угадали, а достеменно знаємо: на терені знаменитого села працює не менш знаменита оздоровниця, а ще – цілком успішне сільгосппідприємство, яке десяток років мудро очолює залюблений у рідну землю, рід свій красний Василь Миколайович Шемчук. Це той талановитий керівник, котрий продовжуючи традиції своїх попередників, не тільки зберіг на плаву ТОВ «Калина», а й суттєво прибавив його росту, причому в тих галузях, без яких обійтися важко і розвиток яких допомагає зміцнювати його економічний потенціал.

І коли в щирій, довірливій бесіді запитав Василя Миколайовича про цю економіку, він делікатно, надаючи розмові інтриги, сказав: «Ми, тобто ТОВ «Калина», з початку роботи в такому статусі завжди у виграші, рентабельність виробництва хоч не захмарна, але забезпечуємо її з року у рік. То тільки нинішнього сезону через вкрай несприятливі умови для поля завершимо черговий виробничий рік так на так.  Такі прогнози, хоча на полях ще триває збирання пізніх культур, зокрема соняшнику на 140-гектарній площі…

• Це поле-поленько, Василю Миколайовичу, любили і по-синівськи дбали про нього славні попередники. Славно виходило у них, бо вони мудро дбали про передові технології вирощування сільгоспкультур. Продовжуєте їх досі?

• Це святій для мене закон і настанови. Тож завдяки цьому на кожній сотці поля родить все без чого жодного дня не можемо обійтись, повсякчас збираючи насамперед високі врожаї зернових культур. І у першу чергу колосових зернової групи, врожай яких меншим 70 центнерів з гектара не буває. Звичайно, дбаючи про економіку господарства не розлучаємося з ріпаком та соєю, дотримуючись сівозміни культур. Бо де роками йде ріпак по ріпаку (як то практикують ненажерливі глитаї з агрохолдингів) – там і катастрофічне виснаження ґрунтів, там біда.

• Нехай вашому колективу за проведні труди на нашій святій землі – і Бог у поміч. Але, Василю Миколайовичу, усупереч бажанням хліборобів їх сьогодні добиває цінова, я б сказав, - злочинна політика на їхню продукцію. То правда, що нинішнього сезону за кілограм зерна кукурудзи пропонують аж 3 гривні?

• Це реалії дня. Збиткується держава над селянина. І в закупівлях зерна інших культур, наприклад, пшениці, за кіло якої пропонують 3,80 гривні. Де таке чувано і бачено? Іншими словами, нам брутально викручують руки.

• Але попри все, Василю Миколайовичу ваш колектив не здається. Відомо, що виробництво суттєво допомагають тримати на плаву також допоміжні галузі, зокрема, тваринництво, про яке практично забули і там, де на сьогодні функціонують подібні, як ваше сільгосппідприємство.

• Тяжко-важко, але без допоміжних галузей – ні на крок. Що на фермі вирощуємо – те й на місці переробляємо і збуваємо у своїх магазинах. Не у моєму характері хвалитися, але ця продукція у вигляді свіжого м’яса, ковбас та копченини йде на розхват.

• А завод мінеральної води, зокрема тієї що «Брусницькою» зветься і та яку за її цілющі властивості за кордоном знають?

• І надалі знатимуть: «Брусницька» сьогодні поза всякою конкуренцією, бо добуваємо її з надчистих джерел, якими сам Бог обдарував нашу місцину.

• Василю Миколайовичу, до колективу Ви залучили кращих працівників, які свою роботу ні на яку іншу не проміняють і не виїдуть на принизливі для українців закордонні заробітки. А яка сьогодні їхня зарплата? 

• У різних галузях вона різна, та меншою 8-10 тисяч гривень не буває. Врахуйте, що це вдома, де дім, сім’я і де природа у світі найкраща.

• А власники земельних паїв купки у товаристві тримаються? 

• Їх у нас 600 чоловік. Не нарікають, бо працюємо з ними чесно, як сам Бог велів. Одного сезону за паї отримують одну кількість зерна, наступного значно більше. Але люди жодним чином не нарікають, бо у нас по- чесному, по-хліборобськи. Запитайте у них самих.

Того ще погідного дня, коли всюди снувало бабине літо, Шемчук квапився, хоч довіряє кожному працівнику, як сам собі. Бо всюди потрібне хазяйське око. Підказати, порадити, додати настрою, аби впорати те, що не можна на завтра відкласти. Та коли вже прощалися, неподалік тракторного стану, до якого прилягають людські городи, побачили одинокого лелеку. Птаха стояв у 20-30 метрах від людей, що порали врожай.

• Наш, – пояснив Василь Миколайович. – Лелеку підібрали з підбитим крилом. Виходили, приголубили. Тепер він заночовує біля курника, але у середину не заходить. Відповідно підгодовуємо. Сподіваємося, що по зимі наша лелека стане на крило. Усім селом любимо цього птаха. Кажуть, що де лелека – там удача, його присутність усілякі біди завертає.

Втішно було чути добре слово про колектив ТОВ «Калина» і … одинокого лелеку, якого у мить біди врятували люди. З вірою, що нарік він обов’язково стане на крило і ще не раз у вирій полетить.

Іван Агатій,

заслужений журналіст України