Притомлено долаючи відстані, додому на Буковину вертають лелеки

І не зчуємось, не озирнемось, як ця улюблена з давніх давен птаха несподівано заявиться на околицях сіл, щезаючи в очеретах болітцях, всюди-всюди, звідкілля вона тримала путь на перезимівлю, а тепер безпомилково додому вернула. Божественна ця картина і воістину вічна. Дивишся – не надивишся, подумки припускаючи, що без лелеки і сама природа не уявляється.

А тимчасом лютий час від часу ще лютує. Не раз ще злегка завіє, замете і льодком розтале джерельце удруге убере. Все так, як відбувається о цій благовісній порі. Весна красна все дужче напинає віжки, нагадуючи працьовитому хліборобу, що пора лагодитися до головних та невідкладних робіт, від чого залежить, як вродить поле, чи рясно заколоситься воно з краю в  край, від чого залежить достаток в державі, у кожній родині.

Крізь уже розталі шмаття снігу дружно пробиваються сходи озимих ячменю та пшениці. Зі всього видно, що вони вдалися. Як результат того, що з осені селянин по-газдівські впорав всі агротехнічні заходи. 

Але це тільки початок. Бо ось-ось почнеться чергова низка робіт, які практично ніколи не закінчуються. Всюди: на полі, на токах, тракторних станах. А лише десь під глибоку осінь, тоді, коли на столі з одержаного врожаю задухмяніє пресмачна паляниця, селянин й собі перепочине.

Знайомий пасічник, щойно перевіривши своє вуликове господарство, припустив, що бджола перезимувала добре. Та водночас не без тривоги зауважив: «Очевидно, друже, мені доведеться згортати улюблену з діда-прадіда роботу. І, очевидно, здогадуєшся чому. Цукор, без якого бджола взимку як слід не обійдеться, здорожчав удвічі, а, може, й ще більше. Доглядатиму щонайбільше 5-10 вуликів. Старатиму медок для власних потреб та своїх родичів. Про якийсь набуток від бджолиного бізнесу треба забувати. Гай, гай». «Але ж того меду чи не цілими центнерами та ще й цілком дешево запросто можна прикупити на одному з чернівецьких ринків, який денно і нічно рекламують як найкращий. Пробували? То китайський непотріб. Не раджу».

Але, як кажуть, гетьте думи сумні. Бо до цього змушує прихід весни, яка не просто нагадує про своє Благовіщеня, а вона вже на порозі. Як тії лелеки, що з Господнього благословення додому вертають.

Іван Агатій.