Про ремонт на Богдана Хмельницького у Чернівцях та радість для Іринки

Про ремонт вулиці Богдана Хмельницького в Чернівцях вже писано-переписано. За тижні-місяці-роки, які він триває на «одній з головних міських артерій» або «одній з найдавніших і найкрасивіших вулиць міста» її мешканці вже звикли до пилюки, яка осідає на вікнах і шторах, вивішеній після прання білизні та легенях тутешніх мешканців. Байдуже, що в суху погоду через пилюку погано видно будинок навпроти, а в дощ чвакати по болоту можна хіба у гумових чоботях, ну або босими, бо на вулиці немає жодного водостоку і дощовій воді, природно, ніде дітись. Наш народ довготерпеливий. І вже відпалав декількаметровий факел з газової труби, пошкодженої нещодавно на розі Богдана Хмельницького та Університетської, вже і малюки, і люди літнього віку звикли бадьоро стрибати через розкопані канави. І ніхто не згадує про те, хто з міських очільників першим пообіцяв відремонтувати вулицю, як ніхто не задумується, скільки їх зміниться поки вона нарешті буде відремонтована. Але зараз навіть не про це – робітники у спецформах і касках в канавах та їхні бригадири, які ходять навколо, роздаючи вказівки, вже стали тут неодмінним атрибутом. Вчора вони перевершили себе.

Керовані благим наміром змінити водопровідні труби, активно працюючи ковшиком ескаватора та подекуди лопатами, фахівці своєї справи розкопали вхід у двір, у якому сім квартир. Та так добросовісно, що сюди ні зайти, ні заїхати. Взагалі. Більше ніж метрова канава, а поруч такий же насип землі у проході між будинками, який слугує входом у двір. На обурення моїх сусідів, дядько з канави видав безапеляційне: «А шо робити! Мені сказали копати, треба труби міняти!» Трохи подумавши, запропонував перенести. Оскільки серед наших сусідів, слава Богу, ще нікого носити не треба і всі ми пострадянські люди, здатні знаходити вихід із нестандартних ситуацій, ми добрались додому, тим паче, що той-таки дядько запевнив, що яма вже от-от буде засипана, тільки начальник принесе щось конче потрібне для зміни труби. Чого було не принести все необхідне до початку цих грандіозних розкопок – незрозуміло.

Але нас надурили. Ту канаву не закопали ні через півгодини, ні через три. Повертаючисть пізно ввечорі додому побачила ту ж картину, що і після обіду. Обурило. Насправді. Поки з гучномовців та телеекранів волають про нашу гідність і права, а ми конвульсійно вирішуємо, за кого краще віддати свій голос на виборах, щоб під його відповідальним керівництвом семимильними кроками іти вперед до світлого європейського майбутнього, нас зневажають у дрібницях і у великих розкладах. І, вибачте, плювати і дядькові, який розрив канаву, і тому, хто керує начальником начальника того дядька, що напівсліпа тьотя Муся не зможе вранці вийти купити хліба, і що маленьку дівчинку Іринку тато в садок буде нести на плечах через ту канаву. Їй, Іринці, буде весело. Але тільки їй.

Наталія Житарюк спеціально для BukNews