Помер Семен Цидельковський

23 листопада, на 61 році життя від раптового  інсульту помер Заслужений діяч мистецтв України, директор Будинку естетики  та дозвілля, видатний чернівецький поет, прозаїк, мемуарист й імпресаріо Семен Ісаакович Цидельковський.

Це була людина, яка поєднувала у собі безліч талантів: лауреат міжнародних та регіональних премій в галузі літератури та мистецтва, автор багатьох поетичних та прозаїчних видань, автор багатьох культурно-мистецьких проектів,  в  рамках яких Чернівці відвідали безліч відомих поетів, письменників та акторів таких, як Ліна Костенко, Богдан Ступка, Зіновій Гердт, Євген Євтушенко, Роберт Рождественській, Людмила Гурченко, Ада Роговцева та багато інших.

 Семен Ісаакович Цидельковський – Лауреат міжнародної премії ім. Сіді  Таль та лауреат обласної літературної премії ім. І.Бажанського (2007) за особистий внесок в розвиток літератури та культури в краї.

6 жовтня 2012 року з нагоди Дня міста  Семена Ісааковича Цидельковського за вагомий особистий внесок у розвиток територіальної громади міста Чернівці було нагороджено медаллю «На славу Чернівців».

Прощання з Семеном Ісааковичем Цидельковським відбудеться у понеділок, 26 листопада, з 12:00 до 14:00  у приміщенні Будинку естетики та дозвілля (вул.Шепетівська,5), потім його поховають на «Алеї слави» на міському кладовищі у Годилові.

 Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким, а також -  колективу Будинку естетики та дозвілля.

Для довідки:

Семен Ісаакович Цидельковський народився 9 жовтня 1952 року у Чернівцях. У 1979 році  закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету. Працював постановником на Чернівецькому обласному телебаченні, директором клубу і редактором радіогазети панчішного об’єднання. З 1984 року – незмінний директор Будинку естетики та дозвілля. Автор книг поезій і прози “Печаль прозрения” (1999), “Невозвратные встречи” (2002), “Сумасшедшие на стадионе”, “ После бани”, "Великие в Черновцах" (2012), статей про поета В.Фоменка „Слово про друга” (1992), „Назавжди залишився з мрією про море” (2002), а також спогадів про нього, надрукованих в книзі В.Фоменка „Земная связь” (2004),  автор статей та есе про А.Солов’яненка, Б.Ступку, М.Палагуту, Є.Євтушенка та інших.

Семен Цидельковский, импресарио от Бога, поэт от сердца и души, недавно отметил 60-летний юбилей. Страна помнит его непревзойденные творческие проекты – «Концерт для Ступки с оркестром», памятные гастрольные туры Евгения Евтушенко и многое другое.

Цидельковский – едва ли не единственный импресарио в Украине, сумевший в свое время организовать творческие вечера Лины Костенко – поэта и личности столь же великой, сколь своенравной и непредсказуемой.

Об этом и многом другом, он рассказал в своей книге «Великие в Черновцах», роскошно изданной издательством «Місто» к юбилею продюсера и писателя.

Герои книги – Евгений Евтушенко, Людмила Гурченко, Зиновий Гердт, Булат Окуджава, Богдан Ступка, Иосиф Кобзон, великий импрессарио Пинхас Фалик — предшественик Цидельковского, и, конечно, же город Черновцы – маленькая Вена над Прутом, вечная и неизменная любовь автора. Заслуженный деятель искусств Украины, лауреат многих званий, орденов, медалей, которого знают во всем мире, остается верным своим корням, городу детства и жизни, трудится во славу его.

Юбилейная «импреза» Цидельковского состоялась в Черновцах, теплым осенним вечером, в день его рождения. Там же и презентовали Книгу.

На вечере звучали стихи и проза автора, песни на его слова, голос Богдана Ступки, великого и вечно живого.

«Сеня – больше чем поэт. Под сенью Сени расцветают музы» — сказал гость вечера, журналист и шансонье из Киева Эмиль Крупник.

«Но Сенечки такого на земле во множественном – нет, увы! – числе…», — написал Евгений Евтушенко о Цидельковском в поздравительной телеграмме.

Александр КАРВАТСКИЙ, специально для «NEWSPOL»

«Одне місто, одна дружина, одне життя»

Директора Будинку естетики та дозвілля, заслуженого діяча мистецтв України Семена Цидельковського у мистецьких колах називають "людина-аншлаг". За 35 років він організував для чернівчан зустрічі, вечори та концерти за участю Богдана Ступки, Ліни Костенко, Йосипа Кобзона, Людмили Гурченко, Євгена Євтушенка, Булата Окуджави, Анатолія Солов’яненка та інших зірок. Домовлявся, зустрічав, писав сценарії.

"Вік – умовна річ"

– Днями ви відсвяткували 60-річчя. Можете уявити себе на пенсії? Я – ні…

– Я також. Мені зайти до пенсійного фонду не те, щоб незручно, я просто не уявляю це. Я спортивна людина, щоранку накручую кола біля озера. Вважаю, що вік, якщо все нормально зі здоров’ям, – умовна річ.

Так склалося, що я товаришував і товаришую з людьми, старшими за мене. З тими, наприклад, кому було під 100 років, і у них було сучасне мислення. Поки що мені вдається зберігати ритм, до якого я звик у 40 років.

– Наприклад, режим одного вашого дня…

– Вранці проходжу п’ять кіл. Не бігаю. Академік Микола Амосов мені розповідав, що він бігав вранці, а потім почалися проблеми із серцем. Американські лікарі сказали йому, що вранці не слід бігати, бо організм ще не прокинувся. Слід ходити у швидкому темпі.
Працюю вранці, пишу. О 10.00 – я на роботі, і так до 20.00.

– Ви неконфліктні... Це досвід?

– І досвід у тому числі. Якщо відверто, скромність – це добре, але не завжди скромність – це правда. У цьому, можливо, моя відмінність від інших адміністраторів, для яких це робота без особливого натхнення. Я виріс у родині, у якій шанували мистецтво, культуру, були знайомі з багатьма письменниками. Мені прищепили високий пієтет, сцена завжди була для мене святим місцем. Відповідно, почав організовувати зустрічі, концерти, вистави з корифеями, схиляння перед деякими з них не втратив донині.

Відчуваю, що таке внутрішній творчий світ людини-творця. Що він постійно працююче підприємство, завод... Зателефонувати могли й о 22.00, й о 23.00. Дружина на пізні дзвінки вже не звертає увагу. Ми вже 35 років разом. Вона звикла до цього за перші два-три роки.

– У неї був вибір?

– Про це у неї слід запитати (сміється, – авт.). Таке життя. Якщо ти любиш свою справу. Головне в професії – це вміти. І любити. Це повинно зливатися.

"Сварився лише сам із собою"

– Чи правда, що якщо ви мали за мету когось привезти до Чернівців, не було неможливого?

– Днями вийде моя книга "Великі у Чернівцях". У ній розповідаю про Людмилу Гурченко, Ліну Костенко, Йосипа Бурга, Йосипа Кобзона, Пінхаса Фаліка, Богдана Ступку, Євгена Євтушенка та інших. І з кожною фігурою без труднощів і комічного не обходилося.

Провів концерти майже всіх цікавих артистів естради: дуету "Кролики", Павла Зіброва, Таїсії Повалій, перші концерти Ані Лорак, Катерини Бужинської...

Як вдається? Слід дуже хотіти. Якщо хочеш, наприклад, підкорити жінку – шукаєш шляхи.
Важко було всіх привезти. Коли зателефонував Людмилі Гурченко і сказав, хто я, вона відповіла: "Вам не потрібно представлятися. Я про вас добре знаю". Слід себе добре зарекомендувати. В артистичному світі інформацію передають.

– Невже за стільки років ні з ким не сварилися?

– Сварився сам із собою. А так – ні. Інша річ, що хтось міг не влаштовувати мене своєю поведінкою. Тоді міг вже не запрошувати. Таких фігур небагато, і вони – невеликі. Чим артист менший, тим він більш претензійний.

Приїхала до Чернівців у середині 1990-х співачка, яка тоді лише починала. Вийшли з готелю "Київ", концерт – у Будинку офіцерів. Недалеко – за рогом. Такі люди, як Анатолій Солов’яненко, Богдан Ступка, Євген Євтушенко, Зіновій Гердт, йшли пішки. Щоби пройтися. А її продюсер – мені: "Ви ж розумієте, вона зірка. Повинна іномаркою під’їхати". А в мене під рукою не було іномарки, був мікроавтобус, яким їздили великі люди. Зупинив біля готелю іномарку, за кермом виявився знайомий. Запитав, куди везти. Я кажу: "За ріг – у Будинок офіцерів". Ще запитав, хто зі мною: "Співачка?" Потім її продюсер мені каже: "У нас буде концерт у Тернополі, під’їдете?" За два дні телефонує: "Понімаєтє, какая грусть... Вони не продали квитки... Непрофесіонали..."

А ось, наприклад, із дуетом "Кролики", які є справжніми артистами, стався випадок, що за два дні до концерту у Літньому театрі помер батько Володимира Данильця. Телефонують: "Що робити?" Перенесли на добу… Я сповістив глядачів. Прийшли всі. Це свідчить про сильний характер артиста, і головне – не підвели.

За ці 30 років довелося багато побачити та побувати у різних ситуаціях. Але я старався, щоб публіка про це знала в останню чергу. Я повинен знайти вихід. Це і є професіоналізм.

– Смішне було?

– З Ліною Костенко. Ми домовилися, що вона передасть тексти нових творів Богданові Ступці за три місяці до авторського вечора. Ми регулярно телефонували, а тексту не було. Нарешті вони вже їдуть у СВ-вагоні до Чернівців. Ліна Костенко дорогою читає вірші, але… не передає: "Поправлю – тоді віддам". Приїхали до Чернівців, і він каже мені: "Текстів немає…" Ліна Костенко віддала тексти за три години до виходу на сцену. Богдан Ступка читав геніально. Але скільки це йому коштувало... Потім я зрозумів, що це не просто її примха: геній – це безкінечний шлях до самовдосконалення.

– Райдерів ви прочитали дуже багато...

– Чим фігура більша, масштабніша, тим скромніший райдер. Людмила Гурченко, наприклад, нічого особливого не вимагала. Лише щоб занесли в номер сніданок. Анатолій Солов’яненко казав: "Мені нічого не потрібно, лише тиша і тепло у залі. Рояль у відповідному стані, налаштований".

"Пишаюся  і пишатимусь батьком"

– Продюсером на Заході ви заробляли б шалені гроші. Чому не виїхали до Ізраїлю, наприклад?..

– Міг поїхати і в інші країни. Пропонували, звичайно. Сам не знаю.

– Не шкодували?

– Мій батько – з покоління справжніх комуністів, ідеалістів, звичайно. Я ним пишався і пишаюся. І прищепив це своїм двом дітям і двом онукам. Напевно, виховання і вирішило долю. Мабуть, якби поїхав вчасно, сім’я жила б інакше матеріально. Не знаю, чи духовно щось змінилося б.

– Виходить, одна країна на все життя, одна жінка. Й одні Чернівці: ви ж корінний чернівчанин. Як змінилося місто?

– Я народився у Чернівцях. Ми жили у Червоноармійському провулку (нині – провулок Шкіля).
Життя йде, і Чернівці не можуть залишатися такими, якими вони були 40-50 років тому. Змінився, звичайно, склад населення. На жаль, виїхали люди мого роду, мого народу. Така масова еміграція відчутна. Не приховую своїх почуттів. Люди змінилися. Культура – не в кращий бік. Оце сумно.

Люди, наприклад, плутають оперету й оперу. Не називатиму імена наших керівників, які кажуть мені: "Ми підемо на цю оперу". Кажу, що це не опера, а оперета, а вони: "Так-так, і на оперету, і на оперу ми підемо". Ну, ці не розуміють...
Ми винні багато в чому, що так живемо. Дозволяємо владі так із нами обходитися. Коли кандидати обіцяють те, що неможливо виконати, а ми ведемося.

– Робота, сім’я, Чернівці, артисти... Що нині важливе для вас?

– Кожен вік має свої пріоритети. Нині важливо, щоб я зумів описати і розповісти те, що ношу в собі, що було б цікаво не лише мені. Не можна забирати із собою якісь знання, життєвий досвід. Хотів би, щоб були щасливими мої діти (донька живе у США, працює гідротерапевтом, син – у Чернівцях), онуки – щоб залишалися самі собою.

Юлія Боднарюк  (molbuk.ua)

Использованы также фото из личного архива С. ЦИДЕЛЬКОВСКОГО