"Полонинська варта" з року в рік меркне і гасне, як свіча на вітру, або За ким (чим) сумує трембіта на святі?

 Трембітали, щоби гори ридали 

На всякі-всілякі свята ми мастаки та ще й попереду всіх. Жодним чином не накидаючи тіні на відзначення традиційного празника виходу вівчарів на гірські полонини, дійство, якого прийшло на Гуцулію, відколи гори та доли, і яким по щирості серця захоплювалися Юрій Федькович, Лук’ян Кобилиця, інші величні постаті Буковинських Карпат, варто справедливо зауважити, що з року в рік воно меркне і гасне, як свіча на вітру.

Причин у світах шукати не треба. Гуцули із тих незапам’ятних часів, на зламі яких жили уже споважені добрим словом Юрій Федькович та Лук’ян Кобилиця, жили за рахунок чого? Звісно, завдяки утриманню худібки, яка годує, зодягає та ще й старанному горянину копійчину старати допомагає. На жаль, ниньки не ті часи. Та й підхід до того тваринництва вже не той. Якщо до 1900-х на Путильщині її працелюби утримували до 40 і більше тисяч овець знаменитої гірсько-карпатської породи, то нині вся отара від Підзахаричів до далекої Сарати «тягне» аж удесятеро меншу чисельність. На Путильщині практично знищено також поголів’я корів знаменитої породи пінцгау, від яких отримували найціннішу в світі продукцію.

Згадується також надсекретний маслоцех на полонині Яровиця, де свого часу виробляли продукцію для найвищого керівництва СРСР. У плині часу він також пропав. Як-бо й міжгосподарський завод по переробці вовни у самій Путилі. Це підприємство також було знаменитістю, бо його вироби у вигляді ліжників, оригінальних килимів, налавників знали від Буковини до Примор’я.

Було і в недобрий час і з водами бистроплинної Путилки сплило. І на подив всьому цьому безголов’ю на празнику ще й трембіти трембітали, хоча цей інструмент в усі часи вістував тільки про кончину горянина. З приводу чомусь уявилося, що навіть з небуття Федькович та Кобилиця, уздрівши переінакшене дійство, застерегли б нащадків: не руште наших давніх традицій і не гнівіть гір.

Власна інформація

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Грають трембіти на Буковині та все рідше