Перший примірник "Зекамерона ХХ" у Києві придбав Антін Мухарський (+відео)

Перший примірник документального роману колишнього чернівчанина Вернона Кресса "Зекамерона ХХ" у Києві придбав український актор, телеведучий, шоумен, музикант Антон Мухарський. Про це BukNews повідомив видавець книги Василь Дроняк. Керівник відомого чернівецького видавництва "Книги ХХІ" перебуває зараз у Києві на Книжковому Арсеналі. Продавати книгу почали одночасно у Чернівцях і у Києві.

Вчора, нагадаємо, перекладач, редактор і автор післямови презентували книгу у Чернівцях.

Повернення Петера Деманта
Блоґ: Максим Козменко

Той, хто мандрує далеко від рідного дому, зветься мандрівником, експедитором, шукачем і навіть блукачем. А той, хто мандрує вдома, особливо ніяк і не зветься. Хіба непосидою.

Петер Демант, український переклад книги якого, а саме «Зекамерон ХХ», було презентовано 28 травня 2013 року в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського, спершу був непосидою, згодом став блукачем. Історія цього невідомого мені чоловіка виявилася напрочуд одноманітною, бо трагічною. Одноманітність її була в постійних непідробних випробуваннях, які просто таки сипалися долею на Деманта. Він намагався виплутуватися з кожної такої присипки, — а хто б не намагався!? – проте, час показав – марно.

Біографічні відомості Петера Деманта досліджує чернівецький журналіст-аналітик Юрій Чорней. Він написав вже кілька статей про цього невідомого чернівчанина, але, виникло таке враження, має на меті зробити з нього дуже відомого, аж поки не поставлять йому пам’ятник десь в середмісті.

Це не слова іронії. Іронія в тому, що двадцятилітній хлопець, який мав чудову європейську освіту, який мав класичне виховання, який був широко ерудованим, який знав декілька мов, який пильнував пуританську культуру, який знав порядок і дисципліну, одного нещасливого дня відправився етапом до незвідано далеких промерзлих земель Колими. Іронія в тому, що цей хлопчина перебував в пошуках свого місця, а місце для нього радянські вожді вже приготували. Як і для багатьох йому подібних.

За статтею «про шпигунство, зраду Батьківщини, зневагу до вождя і т.д.» Деманту призначили 10 років «сибірі» та ще 5 «на здачу». Сумарно він пробув у таборах Колими 18 років.

Коли Петер Демант ще був свобідним в діях та волі чернівчанином, він любив активно досліджувати навколишні землі. Юрій Чорней описує в післямові до українського видання «Зекамерону ХХ» як хлопчина плавав під парусом Прутом, як спускався на мотузці зі скель, як пішо проходив кілометри буковинських доріг, як відкривав для себе гори. Але він не був мандрівником, хіба що «активістом рухливого способу життя» чи просто непосидою. Проте в далекій Колимі, після зупинення його терміну перебування в таборах, Демант отримав волю. Хіба не іронічно? На Колимі отримав волю...

Він не повернувся до теплих Чернівців. Він залишився в холодному Ягідному. В тому віддаленому від нас місці Демант перейшов межу між непосидою та блукачем. Бо взявся освоювати альпіністську науку далекого Сходу, розвивав свою обізнаність зі світом тундри, пізнавав жорстокість природи тайги. Та що йому жорстокість тайги було бачити, коли він пережив жорстокість людей! Йому доля забезпечила місце в алогічній ситуації, в несправедливому відношенні, в нелюдських повадках.

Блукаючи серед думок і шляхів, Демант взявся писати. Він, привчений колись батьками до суворої дисципліни, не міг собі дозволити втратити жилку ерудованості, втратити глузд. Твір за твором, опис за описом, опус за опусом. І все це Демант ховає до шухляди. І всіх їх підписує псевдонімами «Вернон Кресс», «ЗК 3-1-504». Напевно інші імена він використовував, аби відсторонитися від того страху, що жив у його минулому. Страху перед смертю.

Не маючи зв’язків з рідними, він не мав нічого. Окрім себе самого. Й спогадів. Спогадів, що ділилися на «період до» і «період в». Період до заслання, за словами самого Деманта, був чи не найкращим в його житті. Бо то було життя в Черновицях, в австрійській культурі, в просторі духу та ідилії. Період в засланні був часом прозріння. Використаю сучасний жаргон, — він «прозрівав» від усього того сибірського! Й радянського. Петер Демант, «заключенный номер 3-1-504» із псевдонімом Вернон Кресс, залишився на вже прожитих просторах вічної мерзлоти.

Час минув і все минулося. Радянський тоталітаризм послабшав. Ідеологія знівелювалася. Згодом взагалі найбільша держава світу розшматувалася, як катран на вітрі. Деманта привезли до Чернівців, показали вже не його рідні місця, але ще рідні йому в спогадах. Також його привезли до Інсбрука, міста з якого він вийшов у світ. Проте він уже не приймав нове старе. І повернувся до старого нового. Бо ще з кінця 70-х замешкав з дружиною в Москві. Біль від «рідної, жахливої, улюбленої колимської землі» для нього завершився.

Повернення і воскресіння Петера Деманта, або ж Вернона Кресса (синтез літературної героїні твору Вальтера Скотта «Роб Рой» Діани Вернон і перекручене прізвища чоловіка його сестри Ерні) нарешті в Чернівцях. Розповіді про минулий жах зібралися в трагічно-комічну суміш, яка має паралелі з «Декамероном» Джованні Бокаччо та «Вавілоном ХХ» Івана Миколайчука. І там, і там трепет життєвої правди застряг, ніби страх, поміж людей.

Демант повернувся до Чернівців. Шкода, що він вже ніколи не побачив тих австрійських Черновіц з їхньою культурою. Але добре, що ми розуміємо його муки, бо Радянський Союз влаштував нам іншу культуру. Чернівці окультурені та зрадянізовані. Напевно цього Демант не хотів розуміти, тому й не повертався сюди жити.

Джерело: http://m-kozmenko.vkursi.com/5599.html