Пасхальне вітання духовенству, чернецтву і всім вірним Чернівецької єпархії Православної Церкви України

Свята Церква святкує Воскресіння Христове, перемогу, життя над смертю. Сам Дух Святий навчає: святкуємо смерті умертвлення і пекла зруйнування і нового Життя початок. Сотворитель людини прийшов у світ наш, щоб людину піднести до Своєї Небесної Слави. Своєю перемогою над смертю, тобто, воскресінням Спаситель виборов і дарував нам свято над усі свята, торжество над усі торжества, а в Дусі Святому подав нам таїну життя вічного. Отже, радіймо, і нехай радість Воскресіння Христового стане у нас джерелом радості вічної.

 

Святе Письмо настановляє і утверджує нас в питаннях, які супроводжують наше життя тут на землі і наше буття після смерті. Дух Святий, як Бог, наставляє людину про наявність добра і зла в світі, в якому живе людина, і закликає до спасіння, до життя вічного в Бозі. Дух Святий пригадує, що людина після її створення покинула Бога і захопилася сама собою. Оскільки у світі Божому вона виявилася слабкою, безпомічною і смертною, то почала шукати сили надприродні, створювати собі таких немічних богів як сама. У створених людиною релігіях не було ні релігійної свідомості, ані інтересу до загробного життя. Існували обряди безнадійні, безплідні, а навіть соромні й безладні ритуали, такі якою є безпорадною сама людина. В створеній релігії не було Бога, не було вічності, не мовлячи вже про блаженство. Оскільки людина піднялася шукати Бога, то Господь Сам вийшов людині назустріч і відкриває їй Себе. У Старозавітній Церкві богооткровенна релігія устами пророків відкриває людині знання Бога, об’являє розуміння життя і смерті, нагадує людині про її відпадіння від Бога, дарує віру в Живого Бога і впевненість в загробному житті в Бозі після смерті. А вже в Новому Завіті Христос Спаситель Своїм Воскресінням християнам відкрив знання про перемогу над смертю і про вічне життя в Бозі.

 

В Святому Письмі Дух Святий відкриває, що в цьому світі домінує смерть, з одного боку, як всемогутня володарка, бо панує над усіма, і праведними, і сильними, і премудрими; а з іншого боку перед Сотворителем смерть немічна, безсила самозванка. Смерть кожної людини – незаконна. Кожного разу, коли будь-хто помирає, – це образа для Бога, Джерела Життя, тому що Бог смерті не створював. Сотворитель вчить, що смерть це трагедія, тому, що вона є розлученням не тільки з рідними і близькими, але вона є розлученням й з Самим Богом. В Старому Завіті богооткровенна релігія підносить людину до Бога Живого. Та людину все одно тривожить певний страх перед мертвими. Релігійна людина цей страх перед мертвими перекладає на Бога. Одкровення істинного Бога засвідчує, що після смерті померлий не тиняється, не безчинствує, як декому видається, а перебуває в шеолі, у темному царстві смерті. Там панує вже не страх, а біль з приводу розлуки з Богом. Там морок, розпач, самотність і муки. Пророк Осія, прозирає таїни духовного світу, бачить неміч смерті і перемогу над нею й заявляє: смерте, де твоє жало? Пророк зауважує, що для тих, хто в Бозі, смерть уже втратила свою всевладну автономію і більше не є об’єктом тривоги, оскільки вона вже не самоправна, а стала підлеглою Богу, – поло?нена Воскресінням Христовим.

 

Для християн ранньої Церкви смерть, як і сьогодні, перебувала в центрі життя Церкви, але це вже була смерть Христа, а не людини. Людство про життя вчить не враховуючи застережень Святого Письма про смерть, а про смерть – розмовляє не враховуючи наслідків прогріхів життя. Таке вчення про померлих обезсмислює християнське життя, тобто, знецінює прихід Ісуса Христа і знеславлює майбутнє вічне життя; бо після Голгофської жертви Церква вже не молиться про помилування померлих, адже Вона повинна бути, і є! їхнім постійним воскресінням. Як послав Мене Живий Отець, і Я живу Отцем, — так і той, хто споживає Мене, житиме через Мене. Воскресіння Христове розкриває безсилля смерті. В Воскресінні Христовому Дух Святий відкриває великодню таїну, що після смерті Сина Божого вже немає ніякого розділення між життям і смертю, між живими і мертвими. Поло?нена смерть уже не панує над тими, хто живе в Ісусі Христі. Церква в Ісусі Христі є Життям в смерті, а зі смерті — воскресінням, тобто перемогою над смертю. Живу Я, говорить Господь, і не хочу смерті грішника. Життя на землі після Воскресіння Христового повинно бути не підготовкою до смерті, а перемогою над смертю, щоб смерть стала торжеством життя, як у Ісусі Христі.

 

Коли людина, піднесла себе над Бога, відвернулася від Бога, то померла, адже без Бога життя немає, тобто, коли людина перетворила усе своє життя в сваволю, в розлуку з Богом, в тління і самотність, то Бог Сам в Особі Людини, Ісуса Христа, зійшов у царство смерті, зруйнував його, і тим, що перебувають у гробах дарував життя. Саме це життя, точніше, життя Бога, Пода?вця життя, а не смерті, прославляємо ми сьогодні в нашій святій Церкві в Воскресінні Боголюдини, Ісуса Христа.

 

Старозавітна Церква корилася слову Святого Бога і використовувала день святий в його біблійному значенні. І благословив Бог сьомий день, і освятив його, тому, що в той день спочив від усіх діл Своїх. Відповідно до того й Ісус Христос в Благословенну Суботу вспокоюється від справ Своїх, звершивши волю Отця Небесного, оновивши світ. Саме в цьому Божественному спокої бере участь людина, у святому спокої старозавітної суботи, яка є божественним встановленням, і субота освячувала весь Старий Завіт. Таким чином, цей Божественний спокій не протиставляється життю Церкви, а навпаки — святий в Бозі спокій є істинним наповненням змісту життя людини, тому, що освячуючи його, ми відкриваємо для себе таїну життя, мир душі, що надихає людину радіти ділами рук своїх. Субота, Божественний спокій, освячував все служіння Старозавітної Церкви, надаючи зміст усім її прообразам, так само як наша неділя, день Господній, день Таїнства Євхаристії, перетворює весь тиждень у спогад про те, що нам дарував Бог у Голгофській Жертві і надає зміст усім нашим подвигам. Таким чином, у Біблії «спокій» це Святий спокій Бога чи, як часто мовить Біблія, «Його спокій». У Посланні до Євреїв апостол Павло пише про невірних, що вони не ввійдуть у спокій Божий, і ще раз застерігає, що ще залишається обітниця ввійти в спокій Його. А тут слова Самого Христа: «Істинно, істинно говорю вам: той хто слухає слово Моє і той, хто вірує у Того, Хто послав Мене, має життя вічне; і на суд не приходить, але перейшов від смерті до життя. Істинно, істинно говорю вам: наступає час і уже настав, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть».

 

Господь Бог у Святому Воскресінні відкриває для людини іншу, вельми неосяжно глибоку таїну перемоги над смертю, таїну восьмого дня – неділі в Бозі, дня Воскресіння Христового, християнського дня торжества в Воскресінні Христовому. Неділя є однією з найбільше загадкових прихованих біблійно-християнських таємниць. День Господній пов’язаний з вірою Церкви у воскресіння людської природи в Ісусі Христі. Таке значення неділі випливає з того, що цей день у календарі є першим днем після суботи. Дух Святий відкриває приховане значення неділі. Після закінчення семиденного біблійного часу, наступає знову перший день нового часу, часу нового Небесного творіння, часу, непідвладного більше смертному часу світу цього. Однак уся історія неділі в Церкві, це є історія поступової втрати таємничого змісту неділі. Усе середньовічне богослів’я, перетворює християнську таємничу неділю в старозавітну обрядову суботу, у звичайний святковий вихідний день. В Бозі не все так просто. Нам за старанням спокусника властиво все святе зневажити і закинути. Та Бог не робить так. Освячена неділя зберегла в Бозі свій утаємничений, Христовий зміст, як таїну воскресіння людини для Слави в Бозі. Але хто з нас, людей в неділю хоче приносити молитву, стояти святу Літургію, осмислювати Таїну життя в Дусі Святому, поринати в таїну вічності. Неділя стала днем гуляння, святом сваволі, днем зневаги Святого Бога, апогеєм погорди розп’яття Христа. Нажаль, у більшості людей, в їхній свідомості святий зміст неділі повністю втрачений. День цей, через нашу жагу і порив до зла, а найбільше через наше безтямне зухвальство, перетворився, навіть не у старозавітну суботу, як день обря?дового спокою, а в звичайне розгнуздане тижневе буденне свято безчинства. У нас, християн, неділя втратила свій святий таємничий духовний зміст – Слави Воскресіння Христового.

 

Дорогі брати і сестри, монахи і монахині, дорогі християни, вітаю Вас з Воскресінням Христовим, з Воскресінням Спасителя, з Його перемогою для нас. Нехай мир, здобутий Спасителем і дарований Апостолам, а в їх особі всьому людству, ого?рне нас. Переможена тривога смерті вже немає сили проти нас. Нехай Дух Святий, як старця Симеона, кожної неділі і свята веде нас до святого храму, щоб Спасителя утаємниченого в Пресвятій Євхаристії прийняти не на руки, а до серця, і Його, Воскреслого прославляти всі віки.

 

1) 1 Кор. 15, 54; Ос. 13, 14; Ів. 10, 10; Сир. 48, 5; Дан. 3, 88; 2) Пс. 83, 3; 3) Ос. 13, 14; 4) Ів. 6, 57; 5) Єз. 33, 11; 6) Ів. 5, 28; 7) Бут. 2, 3; Пс. 91, 5; 9) Євр. 3, 11; 10) Євр. 4, 1; 11) Ін. 5, 24-25; 12) Бут. 21, 4; Лев. 23, 36-39; 13) Мр. 16, 1-2; 14) Мт. 28, 1; 15) 2 Кор. 5, 17; 16) Ів. 14, 27.