Пам'яті ображених гицлів

 Сентиментальні журналісти багато пишуть про чернівецькі традиції. Хто про толерантність, хто - як трояндами хідники підмітали, хто - про неймовірну освіченість і культурність чернівчан. Але не завжди зрозуміло, чи ті традиції кудись зникли, чи були вони взагалі.Проте навіть якщо їх і не було, їх варто було б вигадати. Однак, є в Чернівцях традиції, які точно були і досі існують, хоча про них ніхто не згадує. І традиції ці досить дивні. 

Була якось у моїй журналістській практиці історія: якісь люди зламали двері, проникли до віварію і випустили піддослідних собак. Перед цим, треба сказати, вони писали листи, попереджали, що досліди над собаками неприпустимі тощо. Далі, як у детективі: один із собачих робінгудів зателефонував мені й призначив зустріч, щоб, так би мовити, донести свою позицію до громадськості. Його розповідь полонила мою романтичну уяву. Там був епізод, як робінгуди зі звільненими прооперованими псами на простирадлі біжать нічними вулицями Роші у супроводженні виття псів, які чують запах своїх поранених братів. Як потім спалюють робінгуди одяг біля найближчого смітника, і рошенські пси, о диво, перестають вити, тому що не відчувають запаху жаху. Ну, й так далі. Ціла пригода, одне слово. Подивувався я, подав статтю. І якось через кілька років раптом відкрив для себе, що у Чернівцях такі історії трапляються систематично, протягом навіть не останнього часу, а століть.

Перша замітка, яку знайшов, - стаття «Любіть своє місто» у « Радянській Буковині» 1962 року. Цитую:

«Дивно, що в місті знаходяться люди, які з лжегуманних міркувань стають на захист бродячих собак. Недавно на Театральній площі юрба таких собачих захисників розбила візок гицеля і розпустила зграю бродячих псів. Таких хуліганів треба рішуче приборкувати».

Це, до речі, у законослухняні радянські часи. А між тим, автор пише: «містом сновигають безліч псів і кішок». Причому кішок так багато, що відбувається таке:

«Чи важко розводити голубів на міських площах та скверах. Адже це так прикрашає і облагороджує зовнішній вигляд міста. Чому ж зникли голуби на Радянській площі та в інших місцях Чернівців. Чи не тому, що у місті розвелося багато бродячих котів - цих запеклих ворогів птахів? Ми аж ніяк не жартуємо».

Я був вражений і тим, що бродячі коти можуть зжерти, на думку автора, усіх міських голубів. Але і зворушений сентиментальністю радянської влади, яка вважала, що без голубів місто - не місто. І що птахи прикрашають Чернівці. Тому що зараз пишуть, що голуби, навпаки, на це місто гидять. Не романтично тепер живуть.

Однак трохи згодом з'ясував, що Чернівці - місто-рецидивіст щодо гицлів. Ось які відвертості я знайшов у спогадах почесного громадянина м. Клагенфурт Георга Дроздовського:

«Я заснував з кількома однокласниками товариство з визволення собак, через яке ми мало не наразилися на конфлікт із міською владою, позаяк гицель був посадовою особою, службовцем магістрату з відповідними правами.

А трапилося це так. Горезвісна клітка з дверцятами позаду гуркотіла по вулиці, коли ми поверталися додому. Праворуч і ліворуч йшли ловці з арканами і знову спритним кидком упіймали нещасного. Тоді ми й почали діяти. Улесливими словами ми втягнули гицлів у розмову. Тим часом один із нас підступив до клітки, швидкий рух - дверцята відчинилися, і з голосним гавкотом, який ми тлумачили як знак подяки, в'язні вирвалися на волю».

Ну, і так далі.

До речі, в Чернівцях є музей Дроздовського. Мені здається, там відчутно не вистачає фото врятованих псів і розбитої клітки гицеля. Щоб утвердити наші дивовижні традиції.

Власне, до чого це? У міської влади є шанс перервати цю традицію і все ж виділити гроші на собачий притулок. Адже площу виділили. А інша моя думка, що це варто зробити не заради собак, а заради гицлів. Важко уявити, що людина народилася саме для цієї роботи. Однак українське суспільство пропонує і платить саме за це.

Неважко зрозуміти, що відчував пес, коли виривався із клітки. Зрозуміло, що відчував той, хто ламав клітку гицеля. Але що у такі моменти думав сам гицель? Ображався на несправедливість долі, на нерозуміння? Хтозна. Але страждання гицлів треба припинити.

Сергій ВОРОНЦОВ