Онуфрій з Буковини їздив в Москву вітати Кіріла (Гундяєва), а потім звільнив найбільш проукраїнського церковника УПЦ МП

24 травня Митрополит Онуфрій їздив до Москви, аби привітати Патріарха Кирила з днем ангела. Про це повідомляє офіційний сайт УПЦ МП.

"24 травня, в Неділю 7-му після Пасхи, на день пам’яті рівноапостольних Мефодія і Кирила, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій служив за Божественною літургією в кафедральному соборному храмі Христа Спасителя Москви. Богослужіння очолив Предстоятель Руської Православної Церкви Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, якому співслужили архієреї та духовенство РПЦ, а також представники інших Помісних Церков. Під час Літургії Його Святість підніс сугубу молитву за мир в Україні", - йдеться у повідомленні прес-служби УПЦ МП. 

По звершенні богослужіння було звершено подячний молебень з молитвами про Патріарха Кирила, після чого Митрополит Онуфрій, духовенство, представники влади та чисельні віруючі привітали предстоятеля РПЦ з днем ангела.

Предстоятель Української православної церкви митрополит Онуфрій видав укази, якими звільнив з двох посад митрополита Олександра (Драбинка).

На своїй сторінці у соцмережі Олександр показав укази, якими він звільняється з посади голови відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ та з посади настоятеля Храму Всіх Святих комплексу Кафедрального Свято-Воскресенського собору міста Києва.

Нагадаємо, раніше Драбинко був особистим секретарем вже покійного митрополита Володимира. Він вважається одним з найбільш проукраїнських церковників УПЦ МП

ДОВІДКОВО:

Митрополит Київський із "чистим сумлінням" допомагає Московській патріархії реалізовувати свою частину гібридної війни

УПЦ, що втратила до кінця предстоятельства митрополита Володимира охвістя "МП", нині знову змушена повернути його у свою назву. Тепер уже — як ярлик. І хоч скільки б окремі панотці й навіть владики дратувалися на це "МП" — ми, мовляв, українська, а не московська церква, — воно чіпляється до "УПЦ" вперто, як вагон до паровоза. Точніше, навпаки — у ролі локомотива виступає МП. Тож пропозиція перейменувати УПЦ МП в РПЦ в Україні, що її вважають хто жартом, а хто провокацією, — всього лише вимога мовної логіки. 

Митрополит Онуфрій виявився чи не найкращим вибором на місце предстоятеля в умовах воєнного часу. Знову ж таки для Москви. Людина, віддана ідеалам російського православ'я і патріархові Московському. Дисциплінований чернець — а отже, готовий, за потреби, терпіти страждання.  Він геть не переймається тим фактом, що "русское православие" вже зовсім не те, воно еволюціонувало у цивільну релігію російського народу і Росії, і місця Україні там зовсім не лишається. Як і Христу.

...тепер, на жаль, про жодне християнство, православ'я і вже навіть "русское" православ'я не йдеться. Тепер віра — "в царя и отечество", Великдень — 9 травня, божество — "Святая Русь", реліквія — прапор перемоги, георгіївські стрічечки — замість натільних хрестиків, а якщо вже почали освячувати храми на честь "полеглих при виконанні" працівників НКВД-МҐБ-КҐБ, очевидно, й відповідні канонізації не за горами. 

Попри це, "справжній чернець" митрополит Київський, як і його найближчий помічник ще один "справжній чернець" — керуючий справами Київської митрополії митрополит Антоній, — із "чистим сумлінням" допомагають Московській патріархії реалізовувати свою частину гібридної війни. 

УПЦ МП — тепер як ніколи — гарант єдності України з "русским миром". Або, бери вище, "Святой Русью". Доктрина Третього Риму в'їлася під шкіру (або лягла приємним вантажем на банківські рахунки) керівництва УПЦ МП. Зберігати вірність Риму навіть усупереч волі намісника (адже Україна всього лише провінція у складі "Святой Руси") — ось специфічний героїзм митрополита Онуфрія. Його аскетична зовнішність, реноме "бездоганного ченця" дуже пасують образу "мученика за правду". 

До речі, саме час запитати тих, хто ратував перед виборами митрополита Київського за "партію ченців і молитовників": ви задоволені результатами? Чи все вийшло як з протодияконом Кураєвим, який спочатку всіма засобами піарив "патріарха-менеджера", а потім "менеджери", що прийшли до влади, витіснили його в глибоку опозицію? Нічого не вдієш, як писав Марк Твен, "що може бути більш марним, ніж досвід?". Тим паче чужий. 

Що для церкви головне — зрозуміло: Христос. Тобто в ідеалі саме Він. Але що робити, якщо керівництво церкви, у тому числі Московський патріарх особисто, постійно піддає це "головне" ревізії? Якщо "головним", з погляду керівництва церкви, виявляється то "Святая Русь", то якась неіснуюча "єдність", то Перемога називається Великоднем, а СРСР/Росія — "рятівником світу"? Що тепер "головне", з чим треба зберігати єдність у православній — у тому числі українській православній — церкві? Це тепер питання зовсім не християнське і не церковне. Це питання політичне.

Боротьба, яку митрополит Володимир свого часу вів з "політичним православ'ям", зараз видається майже донкіхотською. Оскільки вище керівництво Церкви-Матері зробило політику релігією і перепрофілювало церкву на служіння цивільному культу.

На вибачення митрополитові Онуфрію можна сказати тільки одне: політизація православ'я розпочалася не в Києві. Київ тільки прийняв це як нові правила гри. І навряд чи стало б сил новому керівництву Київської митрополії відмовитися.

Той факт, що серед тих, хто посіяв вітер і змусив нас пожинати бурю, значаться представники УПЦ МП — проповідники "русского мира" — ми пам'ятаємо і не забудемо ще дуже довго. Для виплат за цими рахунками колись настане час. А поки що — після всього сказаного і зробленого (а також НЕ сказаного і НЕ зробленого) — УПЦ МП варто подумати не про "роль об'єднувача країни", а про щось простіше. Про виживання, наприклад. 

Політичне православ'я. Катерина Щоткіна //  «Дзеркало тижня. Україна» №16-17,

Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/internal/politichne-pravoslav-ya-_.html