Один день з життя Гончарівки

Один день з життя Гончарівки

26.04.2015, 15:23

Коли чую слова «нове прочитання п’єси», зажди стає трохи лячно: згадується «революційна» постановка Гоголя з «12 стільців» Ільфа і Петрова. Дякувати Богові, режисер нової постановки «Сватання на Гончарівці» заслужений діяч мистецтв України  Віталій Іванович ДЕНИСЕНКО нічого особливо «революційного» з п’єсою Григорія Квітки-Основ’яненка не зробив. Хіба що гасла, які час від часу виносив балет і «тіла з дірками для облич» при завершенні сватання.

Але чернівецький глядач уже звик і до символіки, і до умовності, тож і написи, і пласкі зображення худоби та хатніх речей сприймалися дуже природно. Та й не було коли особливо додивлятися до реманенту: дія вистави динамічна та захоплива. А коли згадати, що усі події п’єси відбуваються протягом одного-єдиного дня, то здивуєшся від того, скільки всього може вмістити один день нашого життя. Вистава вийшла святковою і… справжньою.

Жанр, означений автором, як комедія-лубок, як ми бачимо, використаний режисером «на повну». Навіть жести у ліричних сценах –  із трохи нарочито підкресленою пластикою – відсилають нас до отих народних картинок, простих за сюжетом та виконанням, що їх «живописці» з народу масово продавали на кожному ярмарку.

В сюжеті теж немає нічого особливого: батьки, затуманені блиском багатства, готові віддати доньку не лише за нелюба, а й просто за останнього дурня. Дівчина, звісно, опирається, бо має вже коханого-любого. Далі можна робити все, що завгодно – і трагедію, і комедію. Власне, наше життя весь час і маневрує між цими двома точками. Коли комедія, з ситуації має допомогти виплутатися або випадок, або такий собі «деус екс махіна» – в цьому разі відставний солдат. Ми вже стикалися із таким в іпостасі Шельменка…

Багате наповнення вистави музичним матеріалом так само відбивається на жанрових ознаках. В опереті дія зазвичай (ну, майже) будується на дуетах. У виставі про кохання й сватання – це так само доречне.

Лірична пара Уляна та Олексій (актори Анна МОРГУНОВА та Олексій НАДКЕРНИЧНИЙ)  – дуже симпатична, ведуть свій дует переконливо й, не доберу кращого слова, цнотливо. Але ж не вони – головні герої п’єси, нехай навіть не ображаються, бо вони – чудова пара.

Олексій актора Надкерничного, за всієї драматичності ситуації, – не бунтар. Роботящий і готовий душу покласти за кохану, він не пропонував би Уляні кудись втекти за гіршого повороту подій. Ну хоча б тому, що добре усвідомлює, що він кріпак, і не став би наражувати кохану на непевності життя втікачів.

Уляна готова поборотися з батьками за своє щастя. Але хто зна, як би вона повелася, коли б на той момент ще не зустріла Олексія.

Головна героїня, головна домінанта дії – Одарка (у прем’єрному показі – заслужена артистка України Лариса ПОПЕНКО). Неймовірно точний малюнок ролі. Ми просто-таки фізично відчуваємо, як на неї насувається «мара», коли Павло Кандзюба (актор Микола ГОМЕНЮК) перелічує свої статки. Кандзюба-батько з’являється у цій виставі лише в одній сцені, але заворожити Одарку примарним багатством встигає. Відтак усі ці зображення худобини (художник-постановник – заслужений працівник культури Петро МАГРАТІЙ)  ніби «піднімають градус» сцени. Чому примарним? Бо це ж ми, «просунуті глядачі», розуміємо, що Уляні від тих статків перепаде хіба що важка робота з її доглядання – бо саме робітницю шукають у цей дім. Кандзюбі все одно, яка саме дівчина стане його невісткою. Стецька поки що залишимо «за дужками».

Одарка не зла, вона любить і свою доньку і свого непутящого чоловіка. Але вона прибита цим повсякденним життям, цією боротьбою за кожний гріш, власне й за чоловіка – із ним самим. Перспектива видати доньку заміж у родину зі статками  – якось «окриляє» її, вона готова поборотися за це навіть із власною донькою. Здається, Одарка Лариси Попенко підсвідомо розуміє, що занапастить Уляну таким заміжжям. Але ж худобина… І щоби домогтися такої мети, вона нагнітає у себе злість, погрожує розправою непокірній доньці.

Прокіп у виконанні актора Володимира СУРАЯ вражає. Молодий за віком актор добре володіє мистецтвом перевтілення. Навіть те, що Прокіп за життя «не набув тіла», сприймається доречно: які там закуски, коли пояс закладається за горілку! Весь час потрапляє в кумедні ситуації, але він не дурний – він просто п’яний. У вирішенні проблем завжди покладається на жінку, бо самому ніколи й нічого запропонувати. А з Ларисою Попенко Володимир Сурай складають блискучу комічну пару з точними мізансценами. Дует!

У парі ж виступають старости – відставний солдат Осип Скорик (актор Віктор БАРАНОВСЬКИЙ) і Тиміш (актор Андрій ТОПОРІВСЬКИЙ). Коли солдат з’являється на сцені, навіть знаючи зміст п’єси, зітхаєш із полегшенням: тепер усе буде добре. Це нічого, що «зарубіжний багаж», придбаний Скориком у походах і війнах, м’яко кажучи, якийсь однобічний. Це додає комічности персонажу, але не заважає йому бути впевненим і винахідливим. Він і знаходить хитрий, але зовні пристойний, вихід із ситуації – на користь закоханим. Віктор Барановський від появи на сцені так само домінує в дії вистави, перебираючи на себе всі надії та сподівання. Позбавляючи Одарку «мари», а Уляну й Олексія – перспективи розставання.  

Окремо про Тиміша. Андрій Топорівський порівняно недавно в нашому театрі, я бачила його досі лише в «Малюку». У «Сватанні» в нього роль практично безсловесна, окрім отого «Так-таки так!» у будь-якій ситуації. Але насмілюся сказати, що його фігура з сулією – одна з найкращих знахідок цієї вистави. І теж своєрідна інтрига: впаде – не впаде?

 І, нарешті, Стецько Кандзюбенко – зірковий час актора Дмитра ЛЕОНЧИКА. Теж феєрія та багатозначність. Що ми знаємо про цей персонаж? Стецько – дурень, за якого жодна дівка не лише на Гончарівці, а й в усіх околицях не хоче заміж. Де його лиш не сватали… Але дозволю собі припущення, що Стецько (принаймні в Леончика) – дурень смішний, веселий, але зовсім не простий. Може, він такий недоумкуватий не від народження, а від вад виховання? Це виховання зробило лінощі головним двигуном життя Кандзюбенка. В нього усе є, навіщо про щось думати, чогось домагатися? А те, що пальці не ладен порахувати – зате у військо не взяли. Жінку – купимо.

Тільки  ота «мара» не дає Одарці бачити, що Стецько – зовсім не з добрих і нешкідливих дурнів. Моментами це «проривається» на волю прямими погрозами Уляні, якщо вона його не слухатиметься. Та він ще й боягуз. І це додає додаткової комічності персонажу.

Вистава сприймається як цілісний твір і завдяки акторському ансамблю, і завдяки музичній складовій. Ми, українці, всі потроху співаємо, така в нас нація. Але те, що зробила за порівняно короткий репетиційний період хормейстер Оксана ПЕРВОВА-РОШКА, так само вражає. Мало того, що всі актори заспівали – вони ще роблять це досить вправно. Не виходячи з малюнка ролі. І особливо відчувається це в дуетах, складних у музичному відношенні.

І ще комплімент диригенту Володимиру ШНАЙДЕРУ. Я знала, що деякі частини музичного супроводу дописані ним. Але не почула, щоби якийсь з музичних моментів вибивався із загального фону вистави. А керований ним оркестр – повноцінний персонаж багатьох вистав нашого театру.

І вже цілковитої феєричності усе це дійство набуває в сукупності з балетними номерами, надто у фіналі (балетмейстер-постановник – Василь ГРИНЮК).

Тож на Гончарівці посваталися. І заручили тих, кого треба.

А ще варто пару слів про публіку. Мене особисто потішило, що багато молоді прийшло на прем’єру. Вони ще не заморочуються особливими вбраннями для відвідування театру, але не скупилися на оплески і схвальні вигуки. А що в кінцевому розумінні робить театр театром? Оті 10-15 хвилин нескінченних оплесків і овації, поклони, квіти і вдячність глядачів. І сподівання на те, що все в нас буде добре.

Лариса ХОМИЧ

Фото Чернівецького міського голови Олексія Каспрука

ПІСЛЯМОВА:

Чернівецький міський голова Олексій Каспрук поділився враженнями від прем'єри на своїй сторінці у ФБ:

Так народжуються шедеври! Так народжуються зірки! Молодці! Стецько the best! :)

P.S. "Сватання на Гончарівці" від нашого театру! Наполегливо рекомендую :)

1


КОМЕНТАРІ (1)

Дякую за змістовний опис вистави. Вистава, дійсно, вдалася.:-) 

avatar

оксана

26 квітня 2015 14:05