Односельчани козака Михайла Гаврилюка: «Та його, відколи він став нардепом, ніхто тут і не бачив!»

В країні уже майже рік при владі новий парламент – нібито чесний, люстрований, виплеканий на ідеях Майдану. Що нові слуги народу зробили для країни за цей час – більш-менш бачимо. А от що вони зробили для своїх рідних сіл, міст та містечок, де народилися та виросли, де живуть їхні рідні, друзі, однокласники? PRESS-ЦЕНТР побував у рідному селі чи не найепатажнішого нардепа, козака Михайла Гаврилюка.

Михайло Гаврилюк - у вишиванці та з оселедцем, став відомим після подій Евромайдану. Над ним у січні 2014-го знущалися «беркутівці», вивівши роздягненим на мороз, фотографувалися. Тоді ці кадри облетіли чи не увесь світ, а Гаврилюк зробив запаморочливу кар’єру, ставши народним депутатом від партії «Народний фронт».

Забуте Богом і людьми село Ярівка Хотинського району Чернівецької області, у якому народився та виріс Михайло Гаврилюк, майже на кордоні з Молдовою, тому і населення тут різношерсте: є і українці, і молдавани. Чому забуте? Та тому, що дістатися сюди простому смертному майже нереально: автобус з райцентру їздить лише двічі на добу. А таке поняття як дороги, тут практично відсутнє. Місцеві водії їх жартівливо називають – напрямами.

- Ви в Ярівку зібралися? – задумливо закурює цигарку чолов’яга у фуфайці на автобусній станції. Змірявши нас поглядом, додає - Ви там по вуха в болоті застрягнете. А на автобус краще не чекайте, зранку поїхав, тепер буде аж о п’ятій.

Так, справді, з таким розкладом нам доведеться ночувати в полі. Доводиться брати таксі.

- 300 гривень, – відрізав молодик за кермом якоїсь малопривабливої автівки, що стояв неподалік.
- Та як триста? – намагаємося торгуватися. – Тут же їхати якихось 20 кілометрів!
- А ви хочете, щоб я по тих ямах бив свою машину, та ще й задурно? – здивувався підприємливий водій.

Довелося погодитися.

За якийсь час ми зрозуміли, наскільки чолов’яга на автостанції був далекоглядним, а водій – завбачливий: наша машина застрягла в болоті у першій же ліпшій ямі. Водій довго буксує, комусь дзвонить, лається, намагається штовхати машину, та все марно. Якби не пан з кіньми та підводою, напевно, на цьому б наш вояж закінчився, так і не розпочавшись.

Після доріг, перше, що впадає у вічі, при в’їзді в Ярівку – хати. Таку кількість хат під солом’яною стріхою можна побачити хіба що у музеї народної архітектури та побуту. Тут вони – кожна друга. Закинуті двори, відцвілі і засохлі з літа квіти, старі дерев’яні вікна, мазані та побілені вапном стіни хат, болото на вулиці…

- Та що ви дивуєтеся, більшість із мешканців давно повиїжджали, тут же роботи немає, - пояснює водій, побачивши наше здивування та розпач. – Кому пощастило, у Чернівцях прилаштувався, а кому ні – в Хотині. А тут виживають лише ті, хто корову має, курку яку чи кроликів.

Нині вулиця, на якій знаходиться місцева сільська рада називається Головна. А ще рік тому носила промовисту назву – Леніна! Тоді, кажуть селяни, ям на ній було більше, а як перейменували, то голова села знайшов гроші і ями ті гравієм позасипали. А ще, відколи вступив закон про декомунізацію, тут перейменували і вулицю Червоноармійську – тепер вона Героїв Небесної Сотні. Та, мабуть, на цьому, результати роботи парламенту, членом якого є і їхній відомий земляк, у Ярівці закінчуються.

- Михайла Гаврилюка давно бачили? – запитуємо у пані Валентини. Вона працює у сільраді прибиральницею, тому погодилася бути нашим гідом. Бо голова, каже, в райцентр на нараду поїхав.
- Та він відколи депутатом став, ніхто його тут і не бачив! – каже жінка. – Ні, я чула, що десь влітку на два дні приїжджав, але коли і чого – ніхто не знає, навіть сусіди його не бачили.

Хата, у якій жив Михайло до переїзду в Київ, знаходиться в самому центрі села – добротна, гарна, з розписаними стінами, черепицею і навіть пластиковими вікнами!

- Та то він сам все зробив, ще до Майдану, - каже пані Валя. – Він взагалі майстер на всі руки – виріс у бідній сім’ї, увесь час по заробітках, в Сибіру був, то всього від людей навчився робити. От бачите – весь ремонт сам робив. А коли почалися ті події в Києві, поїхав, потім і жінка його десь поділася, отак все і стоїть.

Михайло Гаврилюк останні роки жив із старшою на 10 років Оксаною. Її привіз із Кіровоградщини, де тоді працював.

- Хороша така жінка, роботяща, тільки російською увесь час розмовляла, а Михайло – ні, тільки українською! – кажуть сусіди. – Вона господарство його доглядала, поки він – то на Майдані, то в АТО, Вона його дуже любила.

Проте куди поїхала Оксана нині – ярівці не знають. Але те, що в Київ разом з чоловіком-депутатом - сумніваються:

- Я сам чув, як Михайло в одному інтерв’ю говорив, що він – справжній козак. А в козака має бути по жінці у кожному місті та селі, - каже сусід Гаврилюка Юрій. – Отож, мабуть, в нього так і є.

Взагалі Михайло давно розлучений. Перша його дружина разом із сином живе чи-то на Франківщині, чи на Закарпатті – селяни точно не знають.

Перед від’їздом до столиці Гаврилюк порізав усю живність, городи роздав сусідам – щоб не пустувала земля. Має ще брата та трьох сестер – вони живуть у Чернівцях, туди забрали і маму, а батько давно помер.

- Та пияком був його батько, на тракторі в колгоспі робив, - кажуть селяни. – Та й мати любила собі «закласти», а ті діти так бідні і росли, один одного бавили. Мати їхня часто з ночівлею в Чернівці на базар їздила, то Михайло сам і годував брата та сестер, і прав, і прибирав. Навіть у 15 років умів сам піч перекласти!

У Михайла та в однієї із сестер були проблеми із зором. Тому вони вчилися у спецінтернаті в сусідньому районі, а в місцеву школу Михайло ходив лише два роки – у другом та третьому класах. А щойно закінчивши «дев’ятирічку», подався на заробітки.

Однокласники про нього говорять неохоче.

- Та він на самі «двійки» вчився! – каже однокласниця Діана. – Що можна про нього розповідати? Я зараз своїм дітям кажу: вчіться на «двійки», то депутатами будете!
- А дороги відремонтувати в своєму селі Гаврилюк не обіцяв? – запитую Діану.
- Ні, сказав, що він балотувався не від нашого округу, отож це не його проблеми. Мовляв, маєте свого депутата, до нього і звертайтеся.

А тим часом, ярівці навіть не проти, аби одну із вулиць в селі назвали на честь Гаврилюка:

- Ну і що ж, що нічого не зробив для села… Він бідна людина, добре, що вибився, а нам хіба шкода?

Однак наразі такої пропозиції до сільради не надходило.

Мирослава ЯРЕМКІВ.
Фото kp.ua

Джерело: http://press-centr.com/