"О роде суєтний, проклятий, коли ти видохнеш?" (нічний BukNews)
Уявіть тільки на мить, скільки на світі було б лауреатів Нобелівської премії, якби нею відзначали не за справді вершинні здобутки людського розуму й духу, а тільки за наміри. Навіть не за витраченні зусилля. Скільки партачів досягнули б омріяного визнання, проявивши достатньо нахабства, але не показавши жодного результату своєї діяльності. Сам Стівен Гокінґ залишився без Нобелівської премії, бо його математичне обґрунтування можливого випаровування чорних дір у Всесвіті поки не можна перевірити на практиці. А без перевірки теорії практикою, у даному разі експериментом, нобелівку не дають.
Але є одна сфера, де винагорода ніяк не корелюється з практичними результатами діяльності людини. Це державне управління і місцеве самоврядування в Україні. Бо тільки вітчизняні ТОП-посадовці (не плутати з рядовими, безправними, заляканими дрібними чиновниками, які працюють понаднормово, часто заміщаючи дрімучу некомпетентність і організаційну неспроможність власників керівних крісел, виконують за них фактично всю роботу, і на відміну від них справді живуть на одну зарплату, при цьому ні на що не впливають і нічого не вирішують) щиро переконані у праві отримувати свої багатотисячні, а подекуди й мільйонні зарплати незалежно від практичного результату своєї діяльності. Адже головне для них не результат – у даному разі рівень життя людей, – а процес, імітація намірів і дій. Бажано кілька каденцій поспіль, а як пощастить, то й до пенсії. А після них, хоч трава не рости.
Принаймні жодного зв’язку між рівнем добробуту посадовців і результатами їхньої роботи на посадах для суспільства за останні три десятиліття простежити не вдалося. Навпаки, чим гірше стан справ у країні чи місті, тим швидшими темпами зростає їхній особистий добробут. І це при тому, що не просто відсутність, а більше того – негативні наслідки їхньої «видатної» менеджерської діяльності – відчуває практично кожна українська родина. Плюють людям в очі, і кажуть, що то Божа роса. Яка, скажіть, адекватна людина, спостерігаючи стан справ у країні чи місті, за тверезої пам’яті і при здоровому глузді, запевнятиме, що отриманий результат – те, що ми бачимо і як живемо, коштує саме стільки у вимірі зарплати перших осіб? Сказати таке, не позичивши очей у Сірка, язик не повернеться. Але ж кажуть!
Не знаю, що у цьому белькотінні посадовців, які виправдовують свої невідроблені зарплати викликає більшу відразу. Нахабство, з яким вони оббирають суспільство, чи віра, нібито їхня імітація роботи на користь громади справді варта заплачених їм грошей. Те, що вони давно відірвалися від навколишніх реалій і живуть в уявному світі зрозуміти – не виправдати – можна. Але заохочувати подальше перебування в уявній реальності – злочин. Для хворого, що втратив або зв’язок з реальністю, або совість – це шкідливо навіть з терапевтичної точки зору.
Не треба бути Ньютоном, аби зрозуміти: процес без результату не коштує таких грошей. Бо навіть великий Ньютон, який в певний період свого довго життя став державним службовцем, змушений був виявляти не тільки теоретичні знання і добрі наміри, але й демонструвати неабияку послідовність, рішучість й активність для їх практичного втілення у життя. Працював з цілковитою віддачею, строго і цілеспрямовано рухаючись до поставленої мети – зміцнення фінансової системи. Не своєї власної, а рідної країни. Бо мірилом роботи посадовця є не втома, часто від неробства, а конкретний практичний результат. У випадку Ньютона – виведення з грошового обігу фальшивих грошей і подолання економічної кризи. Останнє завдання досі актуальне й для нас.
Ставши хранителем монетного двору, щось на кшталт нинішнього Нацбанку, геніальний англієць не тільки від азів вивчив довірену йому справу, заглибившись у найменші подробиці дорученої галузі, але й засвоїв всі економічні теорії свого часу, вивчив історію грошового обігу. Запрацювавшись у Тауері, часто повертався додому не раніше четвертої ранку. Він не тільки вербував агентів в 11 країнах, особисто невтомно вистежував і ловив фальшивомонетників, які клялися скарати його на горло за таку добросовісність і енергійність на посаді, але й сам балотувався у мирові судді, щоб судити злочинців.
Конкретним результатом роботи Ньютона-чиновника, за яку він отримував гідну винагороду, стало не просто зміцнення грошової одиниці. Він фактично створив ефективну фінансову систему, яка працювала як добре налагоджений механізм. Бо його цікавили не просто посада, процес і зарплата чиновника, а конкретний результат. Якраз те мірило праці посадовця на користь суспільству, за який справді не шкода жодних грошей.
Нам же залишається тільки слухати недолугі пояснення, чому хтось, щось нібито хотів, але не зміг зробити. І сподіватися, перефразовуючи Шевченка:
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Ньютона
З новим і праведним законом?
