Нечернівецький меридіан: Полемічні замітки, або замість післямови

Нечернівецький меридіан: Полемічні замітки, або замість післямови

15.09.2011, 20:48

Ну це як завжди у Чернівцях! Поки городяни звикали до того, що три дні на рік вони таки слухають поезію на ексклюзивному чернівецькому фестивалі «Meridian Czernowitz», чернівецькі поети говорили про недоліки і образи. Якщо хто звернув увагу, то буковинських чи то чернівецьких поетів на фестивалі практично не було. Ані серед глядачів, ані серед учасників. Для фестивалю з назвою «Чернівецький меридіан» це оригінально. Чернівецьким, звісно, був Ігор Померанцев – натхненник дійства. Але цього якось замало. Запрошені молоді чернівчани Христя Венгринюк та Остап Ножак представляли не стільки Чернівці, як молодість! Можна було б поміркувати на тему того, що буковинські письменники, щось… зрозуміли про себе? Потішитися роздумами про їхнє хуторянство? Врешті згадати, що того ж Померанцева із компанією вони не визнають, не читають, просто не розуміють і взагалі – мали в носі. То чого ж і йому розшаркуватися? Якби Померанцев залишився в Чернівцях, вони б лише посміювалися над його дивними віршиками і святкували себе. Однак... Є в цих міркуваннях одна вада. В Чернівцях все ж таки є таланти, яких було б варто вшанувати! Чия присутність в тій чи іншій мірі потрібна фестивалю. І запросити їх – хоча б данина ввічливості перед поезією. Адже говорити про те, що геніїв у Чернівцях по десятку на квартал і нікого не запрошувати... Це якось не логічно. Хтось посперечається і скаже: « Назвіть, кого слід конче запросити на міжнародний фестиваль. Чию поезію можна згадати?». Ну, Микола Рачук, наприклад. Слава Богу, я його не знаю особисто. І це думка не «по знайомству». Але треба вже зовсім не мати поетичного слуху, щоб не зрозуміти... Я б, звісно, зробив те, чого не роблять. Порівняв будь-який вірш Рачука і будь-який вірш учасників фестивалю. На жаль, вірші в Рачука не коротенькі. Але, повірте, сам для себе такий експеримент провів. І результат просто вразив. Можна було б поговорити про вірші молодої Матіос. Назвати ще кілька імен. Згадати про румуномовних буковинців і російськомовних емігрантів. Але справа не в тому. Йдеться про те, що ніхто цим не переймався і жодного кастингу серед буковинців не проводив. І виникає питання, чому, скажімо, вистава про американського рок-ідола Джима Моррісона на чернівецькому фестивалі є, а чернівчан немає? Звісно, це «заслуга» чернівчан. Очевидно, організатори сподівалися на того ж Бойченка, який знає гідних. Але не є таємницею, що Бойченко це місто переважно дратує, воно не виправдовує його надій і більше обтяжує, аніж надихає. І з усього, що написав сам Олександр, навряд чи знайдете щось про Чернівці. Це не докір, а психологічна деталь. Так склалося. Що вже зробиш? Ну і ставлення до чернівчан відповідне. І так виходить, що з точки зору організаторів фестивалю міська поезія не стільки починається з Целана, скільки ним і закінчується. Вони дивляться на Чернівці крізь Целана, як танкіст крізь щілину у броні. Не надто зручно і огляд маленький. Це перша частина. А друга частина огляду про флірт із глядачем і гормональний вибух на фестивалі (найбільш ядерний серед вибухів). І вразив той вибух, зауважимо, переважно українських поетів. Тема фалосу, яєць і піхв їх чомусь хвилює набагато більше, аніж європейських гостей. Вже не хочеться торочити про те, що дратує це когось, або не дратує. Хочеться поговорити про інше. Про те, що у віршах це – нудно. Непоетичний журнал «Плейбой» про піхви пише в сто разів краще і з шикарними ілюстраціями, які розкривають тему глибше, аніж вірші, і «жарти», скажімо, гостя фестивалю Андрія Любки. А Любка застряг в цій темі, як «Запорожець» на сільській дорозі. Є інші журнали, які розкривають тему нашої сусідки із Прикарпаття Каті Бабкіної, яка бачить «сни у сонці по самі яйця». Тут, принаймні, фонетично красиво. Але все це не так ганебно, як згаданий флірт із слухачем-глядачем фестивалю. Чомусь навіть критично дорослий Андрухович хоче бути своїм в дошку. І не тільки він. Це якась пошесть. Наші поети і з матючком, і з жартом хочуть достукатися до сердець молодих любителів поезії (?). На поетичних вечорах завжди є публіка, яка приходить туди для знайомств, для тусовки тощо. Не знаю, чи варто хоч щось робити для такої публіки. Чи варто спрощуватися і заради кого? Дурна демократія. Поезія ближча до монархії. Взагалі-то поет – це цар. Цар чутливості, точності відчуттів і слова. І якщо він починає загравати... То всі розуміють, що це хтось на кшталт Лжедмітрія. Не цар, а самозванець. Цікаво, чи можна уявити, щоб на вечорах поезії матюкалися Пастернак чи Ахматова? І це, очевидно, не тому, що вони надто правильні й консервативні. Вони були вільними, як ніхто. Тому й не матюкалися. Судячи з усього, тепер щасливих організаторів фестивалю чекає організована ненависть буковинських літераторів. Порівняно з якою пролетарська ненависть – це дитяча забавка. Більш талановиті, на кшталт Рачука, спокійно переживуть неувагу, вони її все життя переживали. Але все це не біда. Тепер фестивальних поетів чекає любов тих, кому близька естетика матюка на поетичному вечорі. О, це таки справді біда. Третьої частини не буде. Хіба що доречним буде чернівецький анекдот тридцятих років. Їдуть два євреї з Чернівців до Вижниці. Їдуть і мовчать, мовчать. Потім один з них шумно зітхає : «Е-хє-хє-хє». А інший одразу: «Ну так, а я вам що кажу!». Всі зітхають про одне. Різновид чернівецького консенсусу. назад... 

Сергій ДОБРОЗИЧЛИВ’ЮК



КОМЕНТАРІ (1)

Великолепно написано! Я долго думал и удивлялся что никто не пишет об этом.  На вечерах французской, швецарской, румынской и т. д. была настоящая поэзия и только на украинской, в основном, приходилось краснеть.

avatar

Драг

19 вересня 2011 19:21