Навіть суд не може заборонити людині розгледіти в собі "поца", але за що Чернівцям такий цурис?

Пригадуєте, під час виборів народних депутатів України в 2012 році, мудру чернівецьку громаду неабияк звеселила ситуація, коли один з кандидатів образився на іншого за те, що той нібито обізвав його "ледве-ледве поцом"?  Інтерв'ю, яке наробило стільки галасу,  вийшло в шановній чернівецькій газеті. Ображений кандидат навіть спробував з'ясувати стосунки з своїм "кривдником" під час прямого ефіру на одному з місцевих телеканалів. Щоправда не дуже вдало. Навпаки, після явлення цього ображеного кандидата народу ті, хто не знали, що він побачив в собі "ряженого, поца" про це довідалися. До того ж не з вуст кривдинка чи з газети, а безпосередньо від самого ображеного. Відтак місцеві медіаесперти, скрушно хитаючи головою, констатували: можливо, саме ця публічна нестриманість і коштувала ображеному кандидату депутатського мандату.

Але виявилося, що публічне з'ясування стосунків було не єдиним. Справу під умовною назвою "про поца ряженого", яку їй дали журналісти,  розглядали навіть в суді.

Зокрема, позивача обурили наступні уривки тексту:

«...А напис «Я — Чернівчанин» чи то з листочком, чи з пір’ячком у одному місці, ще нічого не означає. Це — звичайна технологія. Щоби приховати, що Михайлішин є кандидатом від владної Партії регіонів та ставленником «смотрящих». Який з нього лоббіст? Він знає, де вхід до Мінфіну, бюджетного комітету, Мінрегіонбуду? А роздавання подачок від «анонімних» спонсорів...» «...Пуриці знайшлися! Як то кажуть, «може десь він там великий пуріц, а у Чернівцях - він ледве-ледве поц...».

Справу розглядав суд не лише першої інстанції, але й апеляційний. І це саме тоді суд ухвалив: ніхто нікого не ображав. А якщо хтось в чомусь угледів образу, то це вже карб його власної самооцінки.

Іншими словами, кожен вирішує сам, який зміст вкладати в слова інших про себе. Хтось бачить себе пурцем, а хтось ледве-ледве поцом.  Але за що Чернівцям і чернівчанам такий цурис?