Науковці ініціюють проведення подальших археологічних досліджень місця можливого поховання Богдана Хмельницького

1.Родинні усипальні (склепи, крипти) гетьманів та козацької старшини XVII – XVIII ст. були типовим явищем тогочасної поховальної культури українців. На наявність в Іллінській церкві склепу Богдана Хмельницького вказує метрика 1888 року, яка була віднайдена у фондах рукописного відділу Інституту історії матеріальної культури РАН у Санкт-Петербурзі.

2.На даний час не віднайдено жодних історичних джерел, які б підтверджували літописне повідомлення про осквернення усипальниці Богдана Хмельницького в Суботові у 1664 році. Очевидно, що така подія не мала місце, а до літопису вписана вигадана історична легенда, що стала основною версією радянської історіографії.

3. У результаті георадарного дослідження в Іллінській церкві виявлена аномалія, що може відповідати підземній поховальній споруді розмірами 3х1,3 м і висотою від підлоги до стелі приблизно 1,6 м, ймовірно, викладеної зсередини цеглою і майже повністю засипаної ґрунтом.

4. Спираючись на досвід та практику археологічних досліджень подібних поховань в Україні та світі, результати неінвазійного георадарного дослідження ймовірної поховальної споруди потребують перевірки напівінвазійним методом — свердлінням невеликих отворів у супроводі інспекційної відеокамери.

Учасники конференції звертаються до Міністерство культури України з проханням максимального сприяння ініціативам вчених і узгодження необхідних дозвільних документів для проведення подальших археологічних досліджень.

Докладно з висновками конференції можна ознайомитись тут:
https://www.facebook.com/1825358241127672/posts/2270548713275287/

З Матеріалами досліджень можна ознайомитись за посиланням на сайті ГО «Фонд Великий Льох»: https://www.vl.in.ua/kopiya-cerkva-v-subotovi

ЗВЕРНЕННЯ учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції «УСИПАЛЬНИЦЯ ГЕТЬМАНА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО: ІСТОРІЯ, МІФИ, СУЧАСНИЙ СТАН» до української громадськості та Міністерства культури України

За сприяння та організації Православної Церкви України, Інституту археології НАН України, Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», Громадської організації «Фонд Великий Льох», Центру пам’яткознавства НАН України 8 липня 2019 року у місті Києві на базі Інституту історії України НАН України було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію «УСИПАЛЬНИЦЯ ГЕТЬМАНА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО: ІСТОРІЯ, МІФИ, СУЧАСНИЙ СТАН», у якій взяли участь відомі вчені, церковні та громадські діячі, працівники освіти, музеєзнавці та пам’яткоохоронці.

У результаті виголошених доповідей і виступів, а також проведеного обговорення та широкої дискусії її учасники прийшли до таких висновків.

Політика національної пам’яті, яку активно провадить наша держава, вимагає пошуку та відновлення могил видатних діячів України, як в межах нашої країни, так і за кордоном. Адже основним місцем пам’яті кожного народу є могили предків, а ставлення до них суспільства показує як національну зрілість самого суспільства, так і його державотворчий потенціал. З релігійної точки зору, відправлення панахид біля гробу перетворює церкву з меморія у мартирій, що має велике значення в історії України та української духовності. 

На жаль, до цього часу наша Українська держава не має Пантеону своїх героїв-засновників. Такі історичні Пантеони мають Італія, Франція, Польща та інші провідні країни світу, а ми – сучасні українці, перебуваємо тільки на початковому шляху створення надзвичайно важливих для нашої країни місць пам'яті. Зрозуміло, що такі місця пам'яті неможливо створити без проведення грунтовних наукових досліджень фахівцями різних галузей. 

Із запровадженням християнства за рівноапостольного князя Володимира у 988 році, до Русі-України приходить і традиція християнського поховання. З появою храмів у християнстві виникла традиція й організації поховань у межах храмового простору. Спершу там ховали винятково святих, згодом єпископів та вище духовенство, а далі й привілейованих мирян, ктиторів та донаторів храмів. Вже перший храм України-Русі загальнодержавного значення – Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинна церква) був усипальницею для великокняжої родини рівноапостольного князя Володимира. Десятинна церква наслідувала традиції церкви Святих Апостолів у Константинополі, яка була усипальницею візантійських імператорів. Надалі кожен великий князь будував собі церкву-усипальню. Ця традиція була поширена на всій території України, вона перейшла і в Козацьку добу. 

Родинні усипальні (склепи, крипти) гетьманів та козацької старшини XVII – XVIII ст. були типовим явищем тогочасної поховальної культури українців. Вони являли собою муровані підземні приміщення, призначені для індивідуального або колективного поховання. Це могли бути склепові поховання – спеціально викопані в церкві чи поряд з нею заглиблення прямокутної форми, обкладені цеглою, побілені. В склеп поміщали труну і накривали поховання зазвичай коробовим склепінням. У разі, коли храм будувався як усипальня, то під ним облаштовували підземну муровану крипту. Цю складову поховальної культури козацької старшини можна побачити на прикладі усипалень з похованнями гетьмана Данила Апостола та членів його родини у Преображенській церкві в с. Великі Сорочинці, гетьмана Івана Скоропадського та його дружини Анастасії Скоропадської у Харлампіївській церкві Гамаліївського монастиря, гетьмана Кирила Розумовського у Воскресенській церкві в м. Батурині, родини Лизогубів у Воскресенській церкві в м. Седнів, родини гадяцького полковника Михайла Бороховича в Успенській церкві у с. Лютенька на Полтавщині, стародубського полковника Михайла Миклашевського у соборі Святого Георгія у Видубицькому монастирі в Києві тощо.

Минуле кожної країни і кожної нації світу ототожнюється в історичній пам’яті поколінь з епохальними подіями, які з плином часу не втрачають своєї актуальності, а також виховного і повчального значення. Такою подією в нашій історії стало створення 370 років тому – у 1649 році – Української козацької держави на чолі з Богданом Хмельницьким. Великий гетьман започаткував нову епоху в боротьбі української нації за незалежність і створення самостійної держави на основі ідеї відродження Князівської Руси-України. 

Національно-визвольна війна, яку він очолив, спричинила революційні зрушення в політичній, соціальній, економічній і духовній сферах та докорінно змінила геополітичну ситуацію у Східній Європі. Богдан Хмельницький є батьком-засновником України як такої, що існує і донині. А тому потрібно всіляко вшановувати цю видатну історичну постать й зусиллями українців всього світу створити величний Пантеон його пам'яті

Згідно з історичними джерелами, гетьман Богдан Хмельницький збудував Церкву Святого Пророка Іллі як свою майбутню усипальницю протягом 1651 – 1656 років. Більше тридцяти років поспіль переймався цією важливою проблемою академік архітектури Сергій Кілессо (1931 – 2012). Його наполегливі пошуки в архівних установах України, Росії, Польщі сприяли виявленню та залученню до наукового обігу цінних, невідомих досі документів. Одним з них є «Метрика для получения верных сведений о древне-православных храмов Божих, зданий и художественных предметов с. Субботово Чигиринского уезда», складена вчителем церковно-прихідської школи О. Татаровим у 1888 році. Вона була віднайдена у фондах рукописного відділу Інституту матеріальної культури АН Російської Федерації в Санкт-Петербурзі. Ось у цьому надзвичайно цінному документі сповіщається про існування склепу Богдана Хмельницького. 

Можливо, що у цьому склепі, який до сьогодні ще не був досліджений українськими археологами, зберігається тіло гетьмана Богдана Хмельницького. Адже на сьогодні ні польськими, ні українськими істориками не віднайдено автентичних джерел, які б підтверджували легендарно-літописне свідчення про осквернення усипальниці Богдана Хмельницького в Суботові у 1664 році. У війську «злого генія» козацької України, польського гетьмана Стефана Чарнецького, яке увійшло весною 1664 року для захоплення Правобережжя, служив ротмістром Ян Флоріан Дробиш-Тушинський. Він залишив грунтовний рукописний щоденник, де детально описав усі тогочасні події. але нічого не згадував про напад на Суботів і викинення праху Богдана Хмельницького та його сина Тимоша. Якби це насправді відбулося, то хіба б таку мега-новину не занотував цей сучасник? Нічого немає про дану подію і в «Клімактерах» Веспасіана Коховського і щоденникових записах ще одного очевидця – шляхтича Міколая Йеміловського. Мало того, сам Стефан Чарнецький нічого не згадує про це у своїх тогочасних листах-звітах до короля. То звідки Літопис Граб'янки та Чернігівський літописець, які були написані на початку XVIII століття, тобто через 50 – 60 років після самої події черпають свої повідомлення про згадувані обставини? Чи взагалі Стефан Чарнецький викидав прах Великого Богдана «на попелище»? Очевидно, що такої події не відбувалося, а це була вигадана у більш пізній час історична легенда.

У результаті новітніх георадарних вимірювань фахівці Інституту геології КНУ ім. Шевченка в Іллінській церкві виявили контури склепіння та підлоги підземної поховальної споруди розмірами 3х1,3 м і висотою від підлоги до стелі приблизно 1,6 м, ймовірно, викладеної зсередини цеглою і майже повністю засипаної грунтом. Споруда орієнтована по напрямку захід-схід. У привхідній частині церкви, між стовпами, які підтримують хори, наявні ознаки вхідного колодязя до поховальної споруди.

Досвід пошуку і розкриття княжих поховань у Галичі (церква св. Пантелеймона ХІІ ст.), Лаврові (церква св. Онуфрія ХVІ ст.) та Холмі (Богородична церква короля Данила Романовича ХІІІ ст.) показує, що після неінвазійного методу георадарної ідентифікації аномалій, які схожі до поховальних об'єктів, слід застосовувати напів-інвазійні методи свердління та буріння у супроводі інспекційної камери. Якщо ці методи дають позитивний результат, то необхідно проводити археологічні дослідження виявлених об'єктів в Іллінській церкві – усипальниці гетьмана Богдана Хмельницького.

Відтак початком практичного втілення ідеї створення Національного Пантеону вважаємо максимальне сприяння ініціативам вчених Міністерством культури України щодо локалізації місця поховання Великого Гетьмана Богдана Хмельницького в Іллінській церкві у с. Суботів Чигиринського району Черкаської області, а також його подальшої музеєфікації згідно з чинним законодавством України.

Віктор Ющенко, Президент України (2005 – 2010 рр.)
Валерій Смолій, академік НАН України, доктор історичних наук, професор, директор Інституту історії України НАН України
Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоанн, голова комітету зі сприяння наукових пошуків праху гетьмана Богдана Хмельницького 
Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, голова Інституту церковної історії 
Павло Костенко, Народний депутат України, голова ГО «Фонд Великий Льох»
Сергій Вижва, доктор геологічних наук, професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
Олена Титова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури, директор Центру пам’яткознавства НАН України
Галина Ярова, директор Музею Гетьманства
Дмитро Гордієнко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України.
Алла Попружна (м. Чернігів), кандидат історичних наук, доцент Академії Державної пенітенціарної служби України
Надія Кукса (м. Чигирин), завідувачка відділу «Суботівський історичний музей» НІКЗ «Чигирин»
Лариса Виногродська, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України
Ксенія Бондар, кандидат геологічних наук, старший науковий співробітник Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка
Тарас Чухліб, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, директор НДІ Козацтва
Валентин Лазуренко, доктор історичних наук, професор, проректор Черкаського державного технологічного університету
Дмитро Куштан, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України
Андрій Бовгиря, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України
Ігор Ліховий, заступник директора заповідника «Тарасова гора»
Михайло Орлюк, доктор геологічних наук, Інститут геофізики НАНУ
Юрій Лукомський (м. Львів), кандидат архітектури, архітектор, археолог, історик архітектури, співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ у Львові
Володимир Іващук, директор «Transient technologies»
Віктор Брехуненко, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України.
Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України
Всеволод Івакін, кандидат історичних наук, завідувач відділу Інституту археології НАН України
Юрій Болтрик, кандидат історичних наук, завідувач Польового комітету Інституту археології НАН України
Віталій Козюба, кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу археології Києва
Василь Кононенко (м. Вінниця), кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України
Ганна Філіпова, кандидат історичних наук, науковий співробітник НІКЗ «Києво-Печерська лавра»
Тимур Бобровський, кандидат історичних наук, науковий співробітник НІКЗ «Софія Київська»

Місто Київ, липень, 2019 р.