На дачників рівняйтеся…

Щоб не говорили, але дачники – то справді потужна сила. Ніхто достеменно не аналізував і не підбивав, однак їх внесок в аграрний сектор викликає справедливе зачудування. На крихітних діляночках у кілька соток вони вирощують стільки всіляких плодів, садів та городів, що їх сповна вистачає для родин та ще й на продаж. І яких! Огірочки, помідорчики, перчики, яблука, сливи, груші такої якості, що не наласуєшся. І вирощують дачники цю всяку всячину там, де раніше були суцільні пустирі, які вкривало непролазне будяччя. Тож, без перебільшення кажучи, на дачників треба рівнятися, усіляко стимулювати їх далеко нелегку працю.

Якось дорогою в своє садівниче товариство познайомився з Іваном Трифоновичем (прізвище не поспитався), колишнім морським офіцером, що служив на атомній субмарині на Північному флоті. Коли дізнався, запитав упритул: «Вас що сюди на Буковину привело? Адже, як здогадуюся, ви також з тих неблизьких країв?»

• Так, друже, доля склалася. Побрався з українкою з вашої України, що працювала в Заполяр’ї. Приїхав сюди і , відей, уже назавжди.

• А самі, Іване Трифоновичу, звідкіля будете, де той рід батьківський?

• Аж з-під Оймякона, де морози тиснуть під 60 чули? А тут у вас з кліматом справжній рай. Це я по-особливому відчуваю на своїй дачі, де родить усе-усе, що з рук посаджене.

• І все ж таки, Іване Трифоновичу, не манить край той Оймяконський, де, як кажете, зашкалює за 60 морозу?

• І не подумайте. З тих 70-х, коли пішов з флоту і перебрався сюди, у рідному краю був тільки двічі. Ще коли жили батьки. Але, по правді, Північ все одно зманює. Коли уві сні бачу, як цвіте багульник, який так талановито оспівав Іван Кучин, я уже там. До речі, ти чув про таку квітку?

• Чув і сам милувався цим дивом, коли служив на острові Руський, що в Приморському краї.

Та годі про особисте. Що на сьогодні з тими дачними колективами, членами яких у краї є тисячі сумлінних працелюбів? В обласній спілці садівничих товариств повідомили, що їх налічується немало-небагато – 280 колективів, уключаючи сільські регіони краю. Звісно, що левова їх частка припадає на Чернівці. А це 220 садівничих товариств. «Але підкресліть, – нагадали в обласній спілці,– що сьогодні землю охочим прилучитися до роботи в садках та на городах уже не виділяють. Землю ще 15 років тому розпаювали і виділили за тендерами. Одне слово, резерви вичерпалися.

Якщо про проблеми, то вони в усі часи зусібіч обсідали товариства. Але з-поміж інших дається взнаки віковий ценз дачників, життя яких не вічне. Що зараз? У більшості випадків на сотках батьків та дідів нікому працювати. Молода генерація або не тягнеться по-ударному працювати на сімейних сотках, або ж гне спину у наймах у тій ситій Європі. Життя таке… В результаті  маємо те, що маємо: за висновками обласної спілки на сьогодні в області будяччям заростає половина землі дачних кооперативів. Жахлива цифра, якщо ще не гірша.

Але попри все це, як затятий дачник, вірю в завтрашнє садівничих товариств. За підтримки таких як, зокрема, й капітан ІІ рангу Північного Флоту, котрий любить свої сотки, як той багульник у далекому Заполяр’ї.

Іван Агатій,

голова садівничого товариства «Червоногірка»,

заслужений журналіст України