На чернівецькому обійсті онука Кобилянської презентують книгу про народну вчительку, письменницю, поліглотку, феміністку, політув'язнену Ольгу Дучимінську

8 червня 2021 року (вівторок) відбудеться презентація епістолярно-літературної розвідки про чернівецький період життя Ольги Дучимінської у домі панства Ельпідефора і Галини Панчуків.

Місце зустрічі у дворі будинку No 17 на вул.Гулака-Артемовського у Чернівцях. Початок о 17-00 год.

Василь Бойчук при люб’язній згоді власника домогосподарства Олега Панчука та автора презентаційної книги. Контактний тел. 050 8831777.

Коротка інформаційна довідка про Ольгу Дучимінську :

Дучимінська (Решетилович) Ольга-Олександра Василівна (8 червня 1883, с.Миколаїв, Бібрського повіту на Львівщині — 24 вересня 1988, с. Чукалівка в межах Івано-Франківська) — українська письменниця, поетеса, народна вчителька, літературний критик, перекладачка (з чеської, німецької, російської), журналістка, культурно-освітня діячка, одна з активних організаторів жіночого руху в Галичині, дослідниця фольклору, етнографії та мистецтва Гуцульщини й Бойківщини. Співробітниця журналу «Жіноча Доля».

Сучасниця і знайома Івана Франка, приятелька Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської, Іванни Блажкевич, Олени Кисілевської, Олени Кульчицької, Богдана Лепкого, Олександра Олеся, Михайла Яцківа, Дениса Лукіяновича, Олекси Новаківського, Івана Огієнка, Софії Русової, Ірини Вільде, Наталени Королеви, Станіслава Вінценза, Єжи Єнджеєвича, Осипа Маковея, Соломії Крушельницької, Олекси Новаківського, Петра Обаля.

Початкову освіту Ольга отримала вдома. Навчалася у школі сестер-василіянок у Яворові. Прочитавши деякі твори Ольги Кобилянської, відважилася висловити про них свої думки у листі до «буковинської орлиці». Навчалася Ольга у вчительській семінарії у Перемишлі у1899-1902рр., прагнула бути вчителькою, самовіддано служити народові: «Я так гаряче бажала бути вчителькою! (Навіть Христос був тільки вчителем). Я хотіла бути вчителькою, і то не тільки в школі, але й поза школою, займатися дітворою, цікавитися селом — народом (заповіт мого батька) і працювати для них».

З 1902 року працювала на педагогічній ниві майже 30 років у різних селах Галичини. У 1905 році Ольга вийшла заміж за вчителя Петра Дучимінського. У 1908 році народилася їхня донька Оксана. 1914 року чоловік пішов на фронт, воював у складі Української Галицької Армії, пізніше виїхав у Чехословаччину.

Іван Франко допоміг молодій письменниці увійти у великий світ літератури. Дебют О.Дучимінської, як поетеси, відбувся 1905 року, коли у львівській газеті «Діло» під псевдонімом «Ірма Остапівна» було надрукувана її поезія «Послідні звуки». Пізніше «Літературно-науковий вісник» (Львів) надрукував «Іронію долі!». Збірка віршів Ірми Остапівни «Китиця незабудьків» 1911 року отримала схвальні відгуки Івана Нечуя-Левицького, Наталії Кобринської, Ольги Кобилянської та ін. Ольга Дучимінська володіла шістьма мовами: українською, польською, німецькою, російською, чеською, французькою.

Народна вчителька О. Дучимінська разом з Наталією Кобринською були відомими феміністками того часу. Ольга є автором низки літературознавчих статей про Н. Кобринську: «Жіночий рух у Західній Україні», «Тернистим шляхом», «Борець за долю жінок», які друкувались у європейських виданнях. У 1912 році Наталя Кобринська разом з Ольгою Дучимінською і Вірою Лебедевою (Костянтиною Малицькою) видавали в Коломиї «Жіночу бібліотеку».

У 1918—1919 рр. О. Дучимінська працювала у державному апараті ЗУНР.

Тривала дружба єднала О. Дучимінську з О. Кобилянською. Дучимінська присвятила їй новели «Співачка» (1927), «Сумний Христос» (1927), «Дзвони» (1917), спогади «Мої розмови з Кобилянською» (1937). У нашій збірочці є фотографія Ольги Кобилянської і Ольги Дучимінської у Чернівцях, 1936 рік. 1963 року написала знову спогади про О.Кобилянську «Поранкова душа». При їх написанні радилась із Галиною Панчук.

О. Дучимінська провадила активну громадську діяльність серед галицького жіноцтва. По селах вона організовувала жіночі курси, на яких навчала жінок читати і писати, економно вести господарство, допомагати хворому. Ця праця принесла їй визнання і популярність у Галичині 30-х років. Їздила у наукові експедиції, збирала матеріали про духовну та матеріальну культуру бойків і гуцулів, досліджувала етнографічну діяльність Івана Франка, Філарета Колесси.

Вона автор ряду статей та досліджень про народні звичаї, про духовну й матеріальну культуру гуцулів і бойків. У Чехії виголошувала реферати з життя українського жіноцтва.

Після «червоного вересня» 1939-го року Ольга Дучимінська — серед організаторів музею етнографії та художнього промислу у Львові. Саме в цей час написала ряд наукових статей, підготувала кілька монографій (не вийшли з друку), друкувалася в журналі «Наша страна» (1939—1941), «Львівські вісті», «Наші дні» (1941—1944), «Радянський Львів», у газеті «Вільна Україна» (1945—1949).

23 листопада 1949 року 66-річну О. Дучимінську заарештували у спровокованій справі Ярослава Галана. Військовий трибунал виголосив вирок — 25 років таборів за статтями 54-1а та 54-11 Карного кодексу УРСР. У зв’язку із забороною писати, складені в тюремних таборах віршовані твори Ольги Дучимінської однокамерники вивчали напам'ять і разом з їхнім звільненням ці твори потрапляли на волю, на Батьківщину. Пізніше тюремний строк скоротили до десяти років.

19 грудня 1958 року напівжива Ольга Дучимінська вийшла на волю. Їй було 75 з половиною років. Без права проживання на західній Україні, без житла, без прописки, без рідних, без засобів для існування. Жила по людях. З 1960 року знайшла притулок у Чернівцях у родині Ольги Кобилянської, чи, як сама казала, «у панства Панчуків».

Наприкінці життя (1977—1988) проживала у Мирослави Антонович — двоюрідної сестри Степана Бандери на околиці Івано-Франківська, яка опікувалась нею до смерти.

Але цькування тривали і тут. Будучи у працездатному стані Ольга Дучимінська зібрала і підготувала з допомогою друзів до свого 100-ліття свої рукописи. В цей же день, 8 червня 1983 року, співробітники КГБ Івано-Франківської області зробили у їхньому помешканні грубий обшук з погрозами, забрали всі її творчі матеріали і вони зникли безслідно.

В останні роки життя мріяла віднайти свої друковані та рукописні вірші і видати збірку поезій.

24 вересня 1988 року, в суботу, на 106-му році життя Ольга Дучимінська померла. Похована на цвинтарі в Чукалівці, біля Івано-Франківська.

За її творче довголіття (1905—1988) окремими виданнями вийшли, на жаль, лише поетична збірка «Китиця незабудьків», нарис «Наталія Кобринська як феміністка» і невелика повість «Еті». Реабілітована посмертно в 1992 році.