На Буковині упорядковують братські могили... Але, на жаль, не скрізь і щонайгірше – вибірково!

Похвально? Ще й як! Але, на жаль, не скрізь і щонайгірше – вибірково..

Свята справа, я б сказав, що надсвята – впорядковувати братські могили часів різних воєн, у горнилі яких полягла незлічена кількість солдатів з різних воюючих сторін, і, зокрема, часів Першої світової.

Не обійшла вона і мою рідну Заставнівщину, на території якої точилися найжорстокіші бої, і велика Господня помана всім тим, хто у невмолимому плині часу про це не забуває: самотужки, а то й за сприяння влади дає лад на місцях масових поховань. Як приміром у Звенячині, де щойно (хоть це треба було зробити значно раніше) приступили до впорядкування некрополя, в якому схоронено понад 11 тисяч вояків. Подібні та потрібні для суспільства заходи здійснено також на братській могилі часів Першої світової і на Валя Кузьміна, що на Глибоччині. Добре, дуже добре.

Та це краплина в морі до того, що власне треба не озираючись упорати на місцях братських поховань, які в плині того неумолимого часу взагалі зникають. А сумних прикладів на цей рахунок просто не перелічити.

Взяти урочище Цванський Міст на тій же Заставнівщині, де вікопомного 1916 кипіли найжорстокіші і кровопролитні бої, і де на схилах Цванського мосту ще до початку 1970-х виднілися десятки братських поховань і де на сьогодні від них не полишилося і сліду. Особливо пам'ятаю одне з них і той погрібальний на хресті напис: "Тут похоронена рота капитана Свиридова". І враз цих братських могил не стало з примхи колишніх керівників, які для "продуктивнішого" використання площ під врожай, де тії братські могилки стояли, взяли і переорали. В тому числі і ту, де була схоронена рота капітана Свиридова. Дурнів, що дали злочинне розпорядження тоді (не менше як і зараз) вистачало. Але одне з братських поховань таки до сьогодні вціліло: над урвищем ставка, куди трактор з плугом просто не міг зайти.

Нині без жодної вказівки це брастьке поховання, в якому вічним сном сплять не менше убієнних, ніж у Звенячині, доглядають учні Онутської, Вікнянської та Погорілівської шкіл, за що їм доземний уклін.

Добре пам'ятаю і військовий цвинтарок Першої світової під лісом на межі Заставнівського та Хотинського районів, де, потрапивши в засідку ворога, смертю хоробрих упав цілий козацький підрозділ того ж 1916 року. Високі дубові хрести на могилках вояків армії генерала Брусилова височіли до кінця 60-х, а зараз там пустка, худібка людська випасається, наче цвинтарка взагалі не було. Сум душу протинає від такого безпам'ятства.

Як, власне і від побаченого у приміських Рідківцях Новоселицького району. Ніби й гонорове село, багатющу історію має, але братська могила при в'їзді, в якій схоронені вояки двох воєн щороку в такому бур'яні, що навіть хреста не видно. Особливо з часу, коли ці Рідківці притулили до сусідньої Магали, куди вже аж дуже "успішні" ОТГ, до якоїсь братської могили, коли в її керівників на порядку денному є більш важливі завдання? Одне слово – моя хата скраю...

Крає серце від побаченого і в далекій гірській Сараті, що на Путильщині. Там у двох братських могилах того ж таки 1916 року, за словами колишнього сільського голови Шепота Миколи Бечка, до складу якого входить і Сарата, покояться від 30 до 40 тисяч вояків, у тому числі і два генерали. Поки ту сільраду очолював Микола Петрович, поховання більш-менш доглядалося, а нині й натяку через що на їх місці навіть сліду не залишилося.

Дорогою ціною платимо за безпам'ятство. Та вельми похвально, що влада так-сяк, але таки щось зробила у згаданих Звенячині та на Валя Кузьміна. Але так треба всюди, в тому числі і в далекій Сараті, де рядом з рядовими вічним сном сплять і їх генерали...

Іван Агатій