На Буковині несподівано рано дозріла калина
Калина: символізує красу і гордість українську...
Навряд хтось заперечить цю незаперечну істину. Здається, що навіть дитято мале при стрічі з цим дивом-кущем захоплюється Богом дарованою йому красою. Та краса красою, але разом з цим її плоди воістину корисні, причому без винятку кожному: чи то лісівнику, чи грибнику, притомленими дорогою, гроно-друге враз прибавляє сил і настрою, тому мабуть саме за ці незліченні позитивні характеристики калина ще із сивини віків отримала статус головного символа нашого народу. А ото щойно примітивши її грона на важезних китицях уже полум'яніють, навіюючи журу, що так літо миттєво збігає. І ще з власних спостережень: подібне дозрівання калини трапилось чи не вперше, що, вочевидь пояснюється так званим глобальним потеплінням, від якого потерпає вся планета.
Але ще трішки про калину, що вже рум'яніє та цілющої сили її плодам додає. Захоплюючись її справді незрівняною красою згадую свої гостини в далекому Зеленому Клині Приморського краю, де компактно проживає українська діаспора, вже 30-35 тисяч наших співвітчизників, котрі свого часу долею-недолею за різних обставин потрапили сюди з України. Сердечно, незбагненно привітно нас, військових строкової служби за обіднім столом на оборі під розлогою вербою приймала бабуся Василина. Казала, частуючи борщем по-українськи, що рід її потрапив з Тернопілля за ці тридев'ять земель за вироком долі. Пригощаючи і змахуючи гірку сльозу, бабуся Василина наче між іншим звернула увагу на кущ калини коло хвіртчини: "Сама садила", – приповідала хазяйка. – Вже, синки мої, і не пригадую, хто дав саджанець, але то було з добрих рук, бо прийнявся і он як зародив. У нас тут, на материку, в Примор'ї лютують ой які морози та калині хоч би що. І щоразу родить так рясно, що плодів вистачає усій родині та ще й сусідам. Давно немає матусі та неня, як скоро і мене самої, коли защемить під серцем, прихилюся коло калини і враз спливає моє теє село над Дністром, поплачу, пожурюся коло своєї калинки, видно, що в ній вся моя українська душа. Отакою була тая зустріч у Зеленому Клині, що за тридев'ять земель. Мабуть давно вже відійшла у вічність бабуся Василина. Хіба що в її дворі, як і у нас цієї благовісної пори її калина подавно рум'яніє...
Іван Агатій
