Минув рік, як відійшла Олександра Боровкова
Назавжди у нашій пам’яті…
Минув рік, як відійшла в інший вимір Заслужена артистка України Олександра Боровкова
І знову – весна. І знову молоді зелені пагінці тягнуться до сонця. Вона так чекала таких весняних днів, коли перше тепло ніжне і лагідне, коли в бруньках народжується нове життя, коли кожен день дарує щось нове і таке жадане. Вона любила такі дні – зізнавалась: душа перебуває в передчутті відродження, не лише в природі, а й в серці. В її великому, доброму, щирому серці, тепла якого вистачало на всіх – і рідних, і не знайомих, на її телеглядачів та радіослухачів. Бо жила і працювала заради них. Бо відкривала свою душу для них. Бо не втомлювалась нести добро кожному – щиро, самовіддано і жертовно.
Минув рік, як відійшла в інший вимір людина великого серця і світлої душі – Заслужена артистка України Олександра Степанівна Боровкова. Все її життя було віддане людям, улюбленій професії, служінню телебаченню. Вона обрала свій фах за покликом душі. Понад 4 десятиліття віддала Чернівецькому державному телебаченню, куди прийшла у 1962 році. Не просто голос і обличчя телебачення – справжній Професіонал. Легенда Чернівецького державного телебачення. Завжди зібрана та вимоглива до кожного слова, справедлива і принципова, інтелігентна та ерудована, вона йшла до людей з відкритим серцем, віддаючи їм світлу енергетику своєї доброї, небайдужої душі. Сотні телепрограм у студії та на пересувній телевізійній станції, тисячі інтерв’ю – люди їй вірили, довіряли, йшли до неї за порадою і розрадою. Вона впродовж десятиліть першою повідомляла буковинцям новини краю, була ведучою телерадіомарафонів «Милосердя», вітальної програми «Даруємо пісню». Вона працювала творчо і натхненно, високопрофесійно і самовіддано, ніколи не рахуючись з власним часом і здоров’ям. Режисери, оператори, звукорежисери, журналісти вважчали за честь працювати з Олександрою Степанівною. Молодь пишалась тим, що мала нагоду пройти школу Боровкової – нині її учні працюють не лише в Чернівцях, а й в столиці, пам’ятаючи її настанови, її уроки – уроки небайдужого, мудрого, уважного і вимогливого Вчителя.
Олександра Степанівна Боровкова поєднала в собі всі найвищі чесноти жінки – була прекрасною дружиною, турботливою мамою та бабусею, вірною подругою, щирою колегою.
Напевно, невипадково Всевишній покликав її до себе саме навесні – її душа завжди була сонячною, а світосприйняття – весняним і світлим. Вона і зараз завжди поруч з нами – своєю незримою присутністю надихає нас на добрі справи, примушує жити і працювати по совісті, звіряти свої кроки з її настановами. Вона присутня в цих сонячних весняних днях – її ніжний , оксамитовий голос так любив оспівувати красу землі, яку вона любила. Її гордість, донька Світлана, хірург за покликанням душі, дивиться на нас її очима, і така ж вимоглива, відповідальна і наполеглива, як матуся. Її внучка Настуся прагне бути такою, як бабуся. А в серці тих, хто її любив і любить, вона – жива, вона – поруч. У пам’яті, серцях, душах. У цій весні, яку вона так любила. Олександра Степанівна Боровкова прийшла до нас цими теплими днями, лагідними промінчиками сонця, першою ніжною зеленню, сміливими пролісками і підсніжниками. Пам’ятаємо, любимо, шануємо.
Рідні, колеги, друзі, телеглядачі.
