Микола Юрійчук: «Чого чекати від «добровільного» об’єднання територіальних громад?»

В Україні нещодавно стартувала чергова квазіреформа. На цей раз узялися за об’єднання територіальних громад.

Я уважно спостерігаю за цим процесом і у мене, як пересічного громадянина і місцевого політика, виникло кілька запитань.

По-перше, чому наші очільники країни, законодавчої та виконавчої гілок влади, народні депутати та міністри досить часто їздять до ближнього і далекого зарубіжжя, вивчають досвід проведення реформ, у тому числі і здійснення такої довгоочікуваної адміністративно-територіальної реформи, але впроваджують у нашій країні усе шиворот-навиворот?

Підтверджую свою тезу таким спостереженням: у статті 92 Конституції України (частина перша, пункт 13-й) встановлено, що виключно законом України визначається територіальний устрій України. З моменту прийняття Конституції нашої держави пройшло близько дев’ятнадцяти років, але закону про територіальний устрій до цих пір не прийнято. Чому? Мені, наприклад, не зрозуміло.

По-друге, а що врегульовано Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»?

У статті 1 цього закону читаємо: «Цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст». Далі стаття 3 закону визначає, що «Суб’єктами добровільного об’єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Об’єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, центром якої визначено селище, - селищною, центром якої визначено село, - сільською».

Далі у мене виникає питання: а з якого ляду територіальні громади повинні об’єднуватися «добровільно» згідно з перспективним планом, який розробляє обласна державна адміністрація, схвалює обласна рада за поданням відповідної обласної державної адміністрації та затверджує Кабінет Міністрів України? Хіба згаданий закон зобов’язує територіальні громади об’єднуватися? Я такої норми у цьому законі не знайшов. Прочитавши уважно весь закон кілька разів, я зрозумів, що він регулює процедуру об’єднання територіальних громад, якщо вони цього захочуть «добровільно». А до чого тут обласна державна адміністрація, обласна рада і Кабінет Міністрів України зі своїми перспективними планами? Може я чогось не розумію?

Про те, що у нас досі немає закону про територіальний устрій, я вже сказав. Читаю знову відповідні статті Конституції України, якими регулюються ці питання. Стаття 140 – «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».  Отже, згідно з цією нормою об’єднуватися добровільно можуть лише жителі кількох сіл. А згаданий вище закон таке право надає і жителям селищ, і жителям міст. То хто старший: Конституція України, чи звичайний закон? Щось я знову нічого не розумію.

Йдемо далі. Стаття 133 Конституції визначає: «Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села». Як бачимо об’єднаних громад тут немає. То що ми створюємо внаслідок об’єднання територіальних громад, який юридичний статус матиме це утворення? Незрозуміло. А що дасть таке об’єднання людям, мешканцям тих населених пунктів, яких «добровільно» об’єднають за перспективним планом ОДА? Мені наразі незрозуміло. Слідкую за усіма публічними виступами наших горе-реформаторів і нічого не второпаю.

Гучно заявлено про децентралізацію. Але інформація, що надходить у ЗМІ із районів свідчить про те, що є наміри цілі райони перетворити у одну територіальну громаду. Читав наразі таку інформацію із Глибоцького, Сторожинецького та інших районів. Ось і виходить децентралізація навиворіт. Бо, скажімо, у Глибоцькому районі як їздили до Глибокої вирішувати питання, так і їздитимуть. Тільки у новоствореній громаді уже керувати цією територією буде Глибоцька селищна рада замість районної ради та районної державної адміністрації. Цілком очевидно, що нинішні районні очільники глибоко переконані, що таким чином вони пересядуть із одних кабінетів у інші і продовжать керувати районами.  Нічого собі децентралізація. А як же із принципом субсидіарності, уже не актуально?

Замість того, аби у кожному районі сворити кілька потужних громад, які б були здатні нарощувати податкову базу, тобто створювати робочі місця, сприяючи розвитку підприємництва, у першу чергу малого і середнього бізнесу, залучаючи інвестиції у створення нових виробничих підприємств, а також підприємств та установ із надання різноманітних послуг, ми залишаємо усе як було, тільки вносимо у адміністративно-територіальний устрій країни ще більший бедлам, ніж є сьогодні.

Моя думка з цього приводу така: очевидно слід починати із внесення відповідних змін до Конституції України, потім ухвалити закон про адміністративно-територіальний устрій, внести зміни до базового Закону «Про місцеве самоврядування в Україн», інші закони, провести широку роз’яснювальну роботу з громадянами України, залучивши до цієї справи відповідних фахівців, науковців, експертів, а не профанів, які випадково попали до влади. 

Наші політики часто посилаються на польський досвід проведення адміністративно-територіальної реформи. Нещодавно екс-мер Варшави, депутат Сейму, відомий польський експерт Марчин Свенчицький в інтерв’ю коресподенту «Дзеркала тижня» заявив: "В Україні реформа опинилася не в експертному, а в політичному полі. В цьому основна помилка".

Хотів би почути думку справжніх фахівців та експертів із цієї важливої проблеми.

У найближчий час ми плануємо провести дискусію щодо реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади у своїй партійній організації, залучивши до неї широку громадськість та експертів.

Микола Юрійчук, заступник  голови Чернівецької обласної організації Політичної партії «УДАР Віталія Кличка».