"МИ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ Є, А РОСІЙСЬКОМУ ПАТРІАРХОВІ ТУТ НЕМА ЧОГО ШУКАТИ", - Митрополит Чернівецький і Буковинський УПЦ КП ДАНИЛО

У переддень візиту на Буковину патріарха Російської православної церкви Кирила митрополит Чернівецький і Буковинський УПЦ КП Данило відповів на запитання журналістів.

- Чи дійсно предстоятель Російської православної церкви Кирило є своїм патріархом для Буковини і буковинців? 

- Багатьох справді ображає цей заклик, який розмістили на деяких дорогах: "святіший патріарх Кирило на Буковині, Буковина вітає свого патріарха". Це перебільшення. Якщо піти за всіма канонами, то нашим патріархом повинен би бути Константинопольський патріарх, а не Московський. Але позаяк у нас вже є свій патріарх, то ми повинні повернути наші очі до Києва і там шукати патріарха нашої церкви, будувати свою церкву, свою державу. Але українці часто не вміють гідно оцінити те, що їм дано. Не вміють поставити себе на належне їм місце. Адже нашу церкву, так само як і деякі Східні церкви, заснували апостоли. Перший хрест на київських пагорбах ще у І столітті нашої ери поставив апостол Андрій. А якщо мова вже заходить про місце церков у черзі, то першість належить тим з них, біля витоків яких стояли апостоли. І аж ніяк не церкві Московській, яка формувалася з XIII століття. Водночас 400 парафій на Буковині, чомусь, ніяк не можуть відірватися від матері-Москви. Навіть не уявляю, як вони дозволяють собі таке слухати. Адже це Україна хрестила Росію, і це зухвала донька, яка сіла матері на голову і вже кілька століть над нею знущається. Не знаю, як переконати наших буковинців, що Московська церква їм не мати. А все якраз навпаки. Все те, що у 1990-му році на різних конференціях, мітингах я опрацював, те повернулося лицем до нас. А куди ми не дійшли, там маємо таку ситуацію. Якби цих 400 парафій були у Київському патріархаті тоді Кирило просто не мав би до кого їхати, робити тут якісь збурення, кривди, провокації, образи. А образа є – ми всі ображені.

- Константинопольський патріарх погоджується, що Україна загалом і Буковина зокрема, як кажуть у церкві, канонічна територія Московського патріархату?

- На початку вересня відбувся саміт східних патріархів, на якому прозвучали деякі важливі заяви. Не сказав би, що вони постановили щось нове, швидше це засвідчення відомої історичної правди. Патріархи Константинопольський, Александрійський, Антіохійський, Єрусалимський - чотирьох найстарших церков світу і предстоятель Автокефальної церкви Кіпру закликали Російську православну церкву дотримуватися своєї канонічної території. Константинопольський патріарх повернувся у глибину століть і знову нагадав, що Україна – це канонічна територія Константинопольської церкви. Бо у 1686 році через турецького візира патріарх Діонісій продав, а Росія купила українську церкву. За це його усунули з патріаршого престолу. Для нас, української церкви київського патріархату, як церкви помісної, це слово патріарха є вартісним. У Томосі про автокефалію Української Православної церкви в Польщі, виданому в 1924 р., Константинопольський патріархат констатував, що ніколи законним чином не відмовлявся від своєї юрисдикції над Київською митрополією, позаяк вона була передана в Московське підпорядкування не за приписами священних канонів. Стосовно ж всієї Московської патріархії та її канонічних кордонів Константинопольський Собор дотримується Томосу 1589 р., згідно з яким територія нинішньої Україна не входить до складу Московського патріархату. Це той рік, коли Російська церква набула статусу патріархату, а українська церква на той час була митрополією Константинопольської церкви.

- Наскільки вірогідною є ситуація, що УПЦ Київського патріархату знову може стати митрополією Константинопольської церкви?

- Запитання на часі. Воно дуже болюче. Коли у 1990-му році наша церква заявила про свій вихід з підпорядкування Московської, то надіслала повідомлення у Константинополь. Греки, окрім тих вад, які їм традиційно завжди закидають, все-таки несуть на власній совісті цей злочин, який допустив патріарх Діонісій щодо Київської церкви. І мені здається, що вони хотіли би цей докір з себе зняти. Ну, як можна не почути країну, яка лише за останнє століття тричі заявляє про незалежність свою і своєї церкви?  Коли на початку вересня 2011 року Константинопольський патріарх знову нагадав, що це його канонічна територія, ми не можемо заперечувати, бо так воно є. Щодо можливості підпорядкування української церкви Вселенському патріархові, то мені цього не бачиться. Мова про таке підпорядкування йшла,  коли у 2008 році в Київ приїздив патріарх Варфоломій. Але підтримки воно не отримало. Кілька єпископів були згідні на такий варіант, але вони мовчали, не дозволили собі таке сказати вголос. Тільки згодом довідавшись, якими мали бути наслідки цього підпорядкування, вони засумували. Довідавшись про їхні скорботи та сльози я лише посміявся, бо Константинополь пропонував "кіпрський варіант". Така церква називається автокефальною і має право приймати постанови, а патріарх їх затверджує.  На митрополита – мова про свого патріарха вже не йде – обирають трьох кандидатів, а Константинопольський патріарх показує – оцей буде главою вашої церкви. Якби ця умова мала якийсь визначений термін, то, можливо, наша церква на це погодилася б. Але коли цього обмеження не було, то це нових тисячу років підпорядкування. Тут більше змагання, кому реально належатиме  найбільший православний терен – Москві, яка бачить себе третім Римом, чи Константинополю, що хотів би відродити свою православну імперію. Але це яблуко роздору між церковними політиками нарешті хотіло би належати своєму українському народові.

- Якою є позиція Київського патріархату щодо візиту патріарха Російської православної церкви Кирила на Буковину?

- Наша позиція, є позицією української церкви, яку як на сході, так і на заході визнають такою, що нічим себе не заплямувала. Наша церква є виваженою. Ми не можемо йти війною.  Наш протест полягає у тому, щоб донести до буковинців слово правди. Бо у російській церкві лише стільки правди, скільки там читають Євангеліє, а у діях правди ніколи  не було й немає. Як українська церква ми мирно заявляємо, що ми на цій землі є, російському патріархові тут немає що шукати. Це канонічна територія українського патріарха, який служить всім співвітчизникам, а в крайньому випадку, якщо вже комусь так хочеться, вселенського. Але аж ніяк не Московського. Поневолювачам давно пора сказати годі! Ми також мусимо оцінити ситуацію після завершення візиту Московського патріарха і сказати післяслово до наших вірян, а також тих, які ще вважають себе московськими. Інших методів боротьби у нас немає. Наша єдина зброя – це слово! Така позиція нашої церкви. Інша річ українські політичні та громадські організації, які, чомусь, завжди запізнюються. Поки українці "розпрягають коней", а білоруси – "ой, я лягу-прилягу", росіяни не мають часу ні розпрягати, ні лежати. Одного коня загнали, а нового вже ведуть запрягати. Якби українські політики працювали, а не " лягу-прилягу", то стан справ в Україні сьогодні був би значно кращим. Хотілося б, щоб українські політики зараз бодай заявили свою позицію. Так, як це відверто робить українська церква.

- Українська влада гідно веде себе в даній ситуації?

- Якщо українці за двадцять років так і не визначилися, що вони є українцями і не пішли за президентом, який був щирим українцем, казав наша нація, наша держава, а не государство наше... За таке Бог мусить чимось карати, ще добре якщо на цьому покарання вже закінчилося. Бо якщо наші люди обирають таку владу, значить вони не хочуть української влади. А була влада українська, яка турбувалася, якій потрібна була лише підтримка людей. Не підтримали, не обрали, то яку владу обрали таку тепер маєте. Якщо влада не вдовольняє, то тут як з тим хроном - очі бачили, що купували. Я шанувальник Ющенка, але я не ворог і Юлії Володимирівни. Не маю права бути ворогом президента, який сьогодні керує державою. Якщо у нього позиція державницька, мені імпонує, то завжди молюся: "допоможи йому Боже". Якщо ж не зовсім українська - "не дозволь зруйнувати ідеї вікової української нації". Інакше просто не маю права молитися. Але коли вже Бог дав нам українську державу і українську церкву, а ми ще двадцять років не можемо визначилися, плачемо за російською церквою, то це вже гріх. Господь може відняти їх і  нескоро знову дати Україні сформувати себе. Ми повинні себе поважати!

Юрій ЧОРНЕЙ, Чернівці