Мовчав телефон, не пригадав і сусід (на вікенд)

Образок з натури

Мовчав телефон, не пригадав і сусід

Літній недільний ранок видався сонячним, голубонебим і тихим. Він стояв біля вікна і вдивлявся в розкішні  зелені дерева, на яких листя, наче завмерло, бо вітру зовсім небуло. Стрілки годинника наближались до десятої, але телефон на столі мовчав…

Микола Іванович пройшовся по кімнаті, ще раз поправив подушку на ліжку, а відтак присів на стілець. «Ну то й що, забули, чи можливо, ніжаться під ковдрою, неділя ж бо, поспішати нікуди» — подумав про себе і злегка зітхнув. Так сталось, що на старість залишився сам: дружина померла, діти з онуками розїхались по білому світу. І сьогодні, у день свого сімдесятидевятиріччя, особливо захотілось з кимось заговорити, ато й чарчину підняти. Бо хтозна чи доведеться до ювілейних вісімдесят дожити…

Хтось  тихо постукав у двері, Микола Іванович піднявся зі стиільця, пішов відчиняти. То був сусід Іван, майже одноліток:

 — Оце бабка моя недавно корову здоїла, приніс тобі свіжого молока. На візьми, попий, а баночку я потім заберу.

Сусід повернувся і пішов до своєї хати. Микола Іванович навіть не встиг подякувати. Мовчки поклав наповнену банку на стіл. Пити не захотілось, хоч і справді полюбляв зранку свіжого молока скуштувати. Та цього разу тільки зітхнув і мимоволі подумав: «Навіть Іван не пригадав, не привітав». Відвів очі і від телефона, а щоб відволіктись од гіркої думки, начепив на ніс старі окуляри, і взяв до рук вчорашню газету…

Василь  Гейніш.